Педагогічна культура

Неодмінним елементом професійної готовності вчителя є висока педагогічна культура. У ній втілені ду­ховні (педагогічні знання, теорії, концепції, накопиче­ний педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання) цінності ос­віти й виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в кон­кретних історичних умовах.

Педагогічна культура— професійна культура вчителя, що охоп­лює його моральні якості, педагогічний такт, педагогічне спілку­вання, педагогічну майстерність, культуру зовнішнього вигляду.

Педагогічна культура є системним утворенням, що містить такі основні структурні компоненти: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення вчителем зразків педагогічної практики з по­зицій гуманізму.

Індивідуальна педагогічна культура виявляється в професійній поведінці вчителя. Так, учителеві з високим рівнем педагогічної культури властиві теоретичне обґрун­тування власної позиції, системність діяльності, твор­чість, гнучкість і варіативність у прийнятті рішень. Та­кий педагог має індивідуальний стиль. Він не тільки збе­рігає і відтворює духовні цінності освіти та виховання, а й створює їх, стає новатором. У вчителя з низьким рівнем професійної культури виявляються невпевненість, нестій­кість власної педагогічної позиції, безсистемність, не­послідовність, невміння розв'язувати педагогічні пробле­ми, труднощі на психологічному рівні. Педагогічна куль­тура в реальному педагогічному процесі перебуває в єдності із загальною культурою і мораллю вчителя.

Культура зовнішнього вигляду — невід'ємний елемент іміджу вчителя. Вона виконує професійну функцію: сприяє вихованню художньо-естетичних смаків учнів та уособлює професійну діяльність учителя. Одяг має бути естетично витриманий: гарний, помірних насиче­них барв, діловий, але не буденний. У манері вдя­гатися виявляється вміння враховувати місце, вік, на­году, пори року, контингент вихованців та конкретну си­туацію. У щоденному гардеробі вчителя неприпустиме ультрамодне вбрання, незвичайний фасон якого відвер­тає увагу учнів, занадто яскраві кольори, що стомлює і дратує дітей. Взуття має бути чистим, зручним, легким та елегантним. Висота підборів оптимальна, а їхній сту­кіт не повинен відволікати школярів. У виборі прикрас важливі смак і чуття міри. Не можна носити надто доро­гих і яскравих коштовностей, надміру експериментува­ти з волоссям; потрібно робити акуратну зачіску і не змі­нювати колір надто часто. Макіяж має бути помірним, гармоніювати з одягом, зачіскою, аксесуарами, прикра­сами, відповідати віку, порі року та обставинам.

Однією з неодмінних характеристик діяльності вчите­ля є його мовна культура. Мова — основний інструмент педагогічної праці, засіб безпосереднього впливу на свідо­мість і поведінку учнів. Важливі показники мовної куль­тури педагога: змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, літературна вимова, вільне і невимушене оперування словом, фонетична ви­разність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, пра­вильне використання логічних наголосів та психологіч­них пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, слова­ми, жестами та мімікою. Значну роль у мовленні вчителя відіграють постановка голосу, його тон. З учнями потріб­но розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його волю, душу і культуру, вірили його словам; «.. .не по­винно бути штучності, навмисності. Природними та жи­вими мають бути міміка і жести учителя, вони повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях, що відбу­ваються під час навчання» (К. Ушинський).

Поширена думка, що люди, які вважають себе не­вдахами в житті, не мають права працювати в школі, ос­кільки вони відкрито демонструють своєю поведінкою «знедоленість», що негативно впливає на психіку учнів. Найкращий, на думку дітей, учитель веселий, оптимі­стично налаштований, який уміє доречно пожартувати.

Отже, учитель, виконуючи своє основне суспільне призначення — передавання культурного, освітнього досвіду і сприяння соціальному прогресу, — повинен відчувати прогресивні зміни в навчальних, інформацій­них, технологічних, соціальних галузях суспільного буття, бути готовим прийняти нове і водночас мати власні позицію та переконання.