Типологія педагогічних інновацій

Нововведення у сфері педагогіки різноманітні й багатоаспектні, тому потребують класифікації для всебіч­ного пізнання та осмислення. Сучасний сербський педагог К. Ангеловськи зазначає, що для класифікації нововведень потрібно враховувати такі критерії:

— сферу, галузь, у якій здійснюють нововведення (зміст освіти, технологія, організація, система упра­вління, освітня екологія);

— спосіб виникнення новаторського процесу;

— широту і глибину новаторських заходів (масові, значні, глобальні, систематичні, радикальні, фундамен­тальні, стратегічні, суттєві, глибинні, часткові, незначні);

— основу виникнення інновацій (зовнішня, вну­трішня).

Сучасний український педагог Ілона Дичківська виокремлює такі класифікації педагогічних інновацій:

1. Сфера застосування інновації. На цій підставі роз­різняють нововведення:

— у змісті освіти (оновлення змісту навчальних про­грам, підручників, посібників тощо);

— у технології навчання та виховання (оновлення методик викладання та взаємодії у виховному процесі);

— в організації педагогічного процесу (оновлення форм і засобів здійснення навчально-виховного процесу);

— в управлінні освітою (оновлення структури освіт­ніх закладів, організації і керівництва);

— в освітній екології (архітектурне планування ос­вітніх закладів, використання певних будівельних ма­теріалів, інтер'єру приміщень тощо).

2. Масштаби перетворень. За цим критерієм ви­окремлюють:

— часткові (локальні, одиничні) нововведення, не пов'язані між собою;

— модульні нововведення. Це комплекс взаємопов'я­заних часткових нововведень, що належать, наприклад, до однієї групи предметів, однієї вікової групи дітей тощо;

— системні нововведення. Вони передбачають пере­будову всього навчально-виховного закладу відповідно до певної ідеї, концепції або створення нового освітньо­го закладу на базі попереднього.

3. Інноваційний потенціал. На цій основі вирізняють:

— модифікаційні нововведення, пов'язані з удоско­наленням, раціоналізацією, видозміною того, що має аналог або прототип. Це може бути програма, методика, окрема розробка (наприклад, опорні конспекти укра­їнського педагога-новатора Віктора Шаталова, ідею яких запропонував у 1933 р. російський психолог Петро Гальперін у працях про орієнтовані основи дій);

— комбінаторні нововведення, що полягають у ново­му конструктивному поєднанні раніше відомих мето­дик, які в такому варіанті ще не використовували (на­приклад, розроблена російською вчителькою Оленою Потаповою методика оптимізації навчання письма 6— 7-річних дітей у три етапи, яка передбачає тренування дрібної мускулатури пальців (обведення, штрихування), роботу кількох аналізаторів, написання букви за допо­могою трафарету. Поєднання цих елементів забезпечує каліграфічне письмо, підвищує орфографічне чуття ди­тини та економить 20—ЗО год. навчального часу для зву­кового аналізу слів і розвитку мовлення. їх комбінація породила нову якість, тобто дала інтеграційний ефект);

— радикальні, або фундаментальні, глобальні, базо­ві нововведення. Вони, як правило, є відкриттями, най­частіше виникають унаслідок творчої інтеграції і сприяють створенню принципово нових навчальних за­собів (запровадження класно-урочної системи, освоєн­ня основ наук у Монтессорі-школах не шляхом окремо­го вивчення традиційних предметів, а через т. зв. мета-предмет — «космічне виховання»);

4. Позиція нововведення щодо його попередника. Залежно від цього розрізняють:

— заміщувальні нововведення, які запроваджують за­мість конкретного застарілого засобу (театральні, худож­ні студії, спортивні секції, школи балету і танцю тощо);

— скасовувальні нововведення, суть яких полягає в припиненні діяльності певних органів, об'єднань, скасу­ванні форми роботи, програми без заміни їх на інші, якщо вони не перспективні для розвитку навчального закладу;

— відкривальні нововведення, що передбачають освоєння нової програми, виду освітніх послуг, техно­логії тощо;

— ретровведення, які полягають в освоєнні в на­вчально-виховному закладі того, що в педагогічній практиці існувало раніше (вивчення в школах історії різних релігій, запровадження курсів логіки, психоло­гії, риторики).

5. Сфера виникнення. На цій основі розрізняють:

— нововведення в науці (педагогічна теорія);

— нововведення в практиці (оновлення педагогічної практики).

6. Час появи. Залежно від нього виокремлюють:

— історичні нововведення (відродження історико-педагогічної спадщини в нових умовах);

— сучасні нововведення (інновації сьогодення).

7. Рівень очікування, прогнозування і планування. З огляду на це розрізняють:

— очікувані (плановані) нововведення;

— неочікувані (неплановані) нововведення.

8. Галузь педагогічного знання. Залежно від галузі педагогіки, у якій запроваджують інновації, їх поділя­ють на:

— виховні (у галузі виховання);

— дидактичні (у галузі навчання);

— історико-педагогічні (трактування внеску відо­мих педагогів у розвиток сучасної педагогічної науки).

Педагогічна інновація — явище багатогранне, тому те саме нововведення може бути охарактеризоване за різни­ми критеріями, належати до кількох типологічних груп.