Типологія педагогічних технологій

Педагогічні технології є багатоаспектним явищем, їх складність, багатоваріантність і широкий спектр зумовлюють потребу в типології. Педагогічні технології класифікують за різними критеріями (А. Нісімчук, О. Падалка, 0. Шпак):

1. За рівнем застосування:

— загальнопедагогічні (стосуються загальних основ організації освітніх процесів): державні програми «Діти України», «Я у світі», комп'ютерні технології навчання;

— предметні та галузеві (призначені для вдоскона­лення викладання предметів): система розвивального навчання, поетапне формування розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна), теорія проблемного на­вчання (І. Лернер);

— локальні та модульні (передбачають часткові змі­ни педагогічних явищ): використання нетрадиційних форм і методів навчання з конкретного предмета з метою покращення якості освіти, формування моральних яко­стей; демонстрування нестандартних шляхів у розв'я­занні дидактичної чи виховної ситуації;

— вузькодидактичні (специфічні методики, способи організації педагогічної взаємодії між учителями та ви­хованцями для досягнення конкретного навчального результату): технологія «занурення» (М. Щетиніна), теорія укрупнення дидактичних одиниць (П. Ерднієв), навчання математики за технологією Р. Хазанкіна.

2. За філософською основою:

— гуманістичні та антигуманістичні;

— антропософські і теософські;

— педоцентричні і загальнопедагогічні;

— прагматичні і екзистенціалістичні;

— матеріалістичні та ідеалістичні;

— метафізичні і діалектичні;

— наукові і релігійні.

3. За провідним чинником психічного розвитку:

— біогенні технології (основані на уявленні про те, що психічний розвиток зумовлений спадковим генетич­ним кодом, а зовнішнє середовище лише реалізує його);

— соціогенні (визначають особистість як матрицю, на якій записується соціальний досвід людини, резуль­тати навчання);

— психогенні (ґрунтуються на постулаті, що результат розвитку визначається самою людиною, її попереднім до­свідом, психологічними процесами самовдосконалення);

— ідеалістичні (основані на уявленні про немате­ріальне походження людини та її якостей).

4. За концепцією засвоєння:

— асоціативно-рефлекторні (основані на теорії фор­мування понять);

— розвивальні (ґрунтуються на теорії діяльнісного підходу);

— інтеріоризаторські (передбачають перетворення на сутність внутрішніх відчуттів);

— біхевіористські (основані на теорії научіння);

— сугестивні (ґрунтуються на навіюванні);

— гештальттехнології (основані на психотерапев­тичному впливі);

— нейролінгвістичні (ґрунтуються на нейролінгвістичному програмуванні).

5. За орієнтацією на особистісні структури:

— інформаційні (знання, уміння, навички — ЗУН);

— операційні (способи розумової діяльності — СРД);

— саморозвитку (самокерувальні механізми особи­стості — СКМ);

— формування (діяльнісно-практична сфера — ДПС);

— евристичні (продуктивне творче мислення).

6. За характером змісту і структури:

— навчальні і виховні;

— світські і релігійні;

— загальноосвітні і професійні;

— гуманістичні і технократичні;

— монотехнології;

— проникні, політехнології.

7. За типом організування та управління пізнаваль­ною діяльністю:

— структурно-логічні технологи (поетапне формулю­вання дидактичних завдань, вибір способу їх розв'язання, діагностування та оцінювання одержаних результатів);

— інтеграційні технології (системна інтеграція різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем і проблем);

5. Укажіть вимоги, які ставить суспільство до педагога в процесі впровадження нових педагогічних технологій.

6. Обгрунтуйте значення інноваційних процесів у розвитку сучас­ної української освіти.

7. Чим зумовлена важливість партнерства і співтворчості як ха­рактерних ознак інноваційності в процесах навчання і виховання?

8. Визначте пріоритети, які відповідають застосуванню інновацій­них технологій в освіті, проаналізувавши такі документи: Державна програма «Інформаційні та комунікативні технології в освіті і науці на 2006—2010 рр.», Державна національна програма «Освіта» (1994), Закон України «Про вищу освіту» (2002), Державна програма «Вчи­тель» (2002).

9. Розташуйте функції сучасного вчителя в порядку їхньої важли­вості.

10. Які вимоги ставить суспільство перед учителем у процесі впро­вадження педагогічних технологій?

11.3 якими новаторськими методиками організування навчально— ігрові технології (ігрова форма взаємодії педаго­га і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернатив­них варіантів через реалізацію певного сюжету — те­атралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, іміта­ційні вправи, ігрове проектування та ін.);

— комп'ютерні технології (реалізуються в дидак­тичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель — комп'ютер — учень» за допомо­гою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролювальних та інших навчальних програм);

— діалогові технології (пов'язані зі створенням ко­мунікативного середовища, розширенням простору спі­вробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень — учитель», «учитель — автор», «учень — автор» та ін.);

— тренінгові технології (відпрацювання певних ал­горитмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'я­зання типових завдань у процесі навчання — тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, упра­влінські завдання).

8. За характером взаємодії вчителя та учнів (М. Гриньова):

а) авторитарні технології (педагог є одноосібним суб'єктом навчально-виховного процесу, а учень — його об'єктом);

б) дидактоцентричні технології (пріоритет навчання над вихованням, формування особистості учня деклару­ється вчителем виховуючим навчанням);

в) особистісно орієнтовані технології (центром на­вчально-виховного процесу є особистість учня). До них належать:

— гуманно-особистісні технології, що ґрунтуються на любові і повазі до дітей, трактують навчання і вихо­вання як допомогу, підтримку;

— технології співробітництва, які передбачають де­мократизм, спільну діяльність, взаєморозуміння;

— вільне виховання, основане на свободі вибору, са­мостійності;

— езотеричні технології, що тлумачать навчання як шлях до істини, а педагогічний процес — як заохочення її пошуку (наприклад, школа Піфагора, школи Вавилона, Індії, Тибету).

9. За участю учнів у навчальній діяльності (Я. Талант):

— — пасивна модель, за якої учень є об'єктом навчання, що засвоює і відтворює знання, подані в готовому ви­гляді; домінують репродуктивні методи навчання;

— активна модель, яка передбачає пізнавальну активність і самостійність діяльності школярів. Учень є суб'єктом навчання, виконує творчі завдання і вступає в діалог з учителем;

— інтерактивна модель (О. Пометун), за якої вчитель і учень є рівнозначними суб'єктами навчально-виховного процесу, спрямованого на забезпечення комфортних умов, за яких кожен школяр відчує свою успішність, інтелекту­альну спроможність. Ця модель навчання сприяє форму­ванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагого­ві стати справжнім лідером дитячого колективу.

10. За домінантним методом:

— догматичні;

— репродуктивні;

— пояснювально-ілюстративні;

— розвивальне навчання;

— проблемні;

— пошукові;

— творчі.

11. За напрямом модернізації традиційної системи навчання:

— технології, основані на гуманізації та демократи­зації відносин;

— технології, основані на активізації та інтенсифі­кації діяльності дітей;

— технології, що ґрунтуються на ефективності орга­нізації та управління;

— технології, основані на методичному і дидактич­ному реконструюванні матеріалу;

— природовідповідні технології;

— альтернативні технології;

— цілісні технології авторських шкіл.

12. За категорією тих, хто навчається:

— масові;

— випереджувальні;

— компенсувальні;

— віктимологічні;

— технології роботи з «важкими» дітьми;

— технології роботи з обдарованими дітьми.

Український дослідник І. Підласий розглядає сучас­ні педагогічні технології як загальну основу організова­ної впевний спосіб педагогічної діяльності та як найпо­ширеніші модифікації, що з'являються у використанні технологій у навчальних закладах різних типів. Відпо­відно до цього він виокремлює три базові технології, які принципово різняться за організацією навчально-ви­ховного процесу:

а) предметно орієнтована технологія. Чільне місце в ній посідає навчальний предмет. Основна мета навчан­ня — засвоєння матеріалу. Контроль якості знань об'єк­тивний, ігнорує особистість учня і зводиться до діагносту­вання засвоєння предмета. Того, хто не здатен опанувати предмет, відсіюють. Предметно орієнтована технологія гарантує високий рівень навченості. Досягнення за­планованих цілей у визначені терміни і на заданому рів­ні — основні критерії навчання;

б) особистісно орієнтована технологія. У центрі її уваги — учень, розвиток особистості якого становить основну мету. Показником навчання є не кількість та якість засвоєного, а прогрес особистості — розвине­ність, розкріпачення власного Я, самопізнання, само­визначення, самостійність і незалежність думок тощо. Ця технологія не допускає примусу. Основний критерій навчання — задоволення запитів особистості, створення умов для самореалізації;

в) партнерська технологія (технологія співпраці). Вона ґрунтується на суб'єкт-суб'єктних відносинах і узгоджує задоволення потреб учня та основну мету на­вчання. Сутність педагогіки співробітництва полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, за­безпеченні її права на вибір, власну гідність, повагу, права бути такою, якою вона є, а не якою її хоче бачити вчитель. Стосунки співпраці формуються там, де діти і дорослі об'єднані спільними поглядами і прагненнями.

Педагог дбає про максимальне засвоєння дітьми конкретних знань і вмінь, розуміння загальних законо­мірностей у поєднанні з розвитком власного Я, особистісних оцінних суджень, інших необхідних людині особистісних якостей.

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій осно­вані на таких концепціях засвоєння соціального досвіду:

— асоціативно-рефлекторне навчання, у межах яко­го розроблено теорію формування понять;

— теорія поетапного формування розумових дій, згід­но з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутріш­ній розумовий план;

— сугестопедична концепція навчання, яка обґрунто­вує комплексне використання з навчальною метою вер­бальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;

— теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформа­ції через нервову систему людини;

— теорії змістового узагальнення, побудовані на гі­потезі про провідну роль теоретичного знання у форму­ванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть поставати різ­ні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологіч­на теорія зумовила виникнення варіантних технологій навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. На теорії проблемного навчання ґрунтуються технології ро­звитку творчих здібностей, пізнавальної активності, інте­ресу, самостійності особистості. Однак кілька технологій навчання, побудованих на одній теорії чи концепції, не є ідентичними. Вони завжди різнитимуться за кількісними і якісними параметрами. У зв'язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, ураховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.

Г. Селевко за теоретичною основою класифікує педа­гогічні технології на такі види:

— педагогічні технології на основі особистісної орі­єнтації педагогічного процесу;

— педагогічні технології на основі активізації та ін­тенсифікації діяльності учнів;

— педагогічні технології на основі ефективності управління та організації навчального процесу;

— педагогічні технології на основі дидактичного вдосконалення та реконструювання матеріалу;

— педагогічні технології з окремих предметів;

— альтернативні технології;

— природовідповідні технології;

— технології розвивального навчання;

— педагогічні технології авторських шкіл.

У роботі сучасних загальноосвітніх шкіл, гімназій, коледжів, ліцеїв використовують різні варіанти органі­зації навчально-виховного процесу. Учитель, керівник навчального закладу мають право розробляти власні педагогічні технології або використовувати вже відомі, які пройшли апробацію в інших закладах освіти.

Отже, узагальнення теоретико-методологічних під­ходів доводить, що майбутнє за системою «учень — тех­нологія — учитель», за якої викладач перетворюється на педагога — методолога, технолога, а учень — на ак­тивного учасника навчально-виховного процесу.