Історія становлення педагогічних технологій
Одним із перших ідею технологізації навчального процесу висловив чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592— 1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «друкує» людей. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка за умови правильного використання забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, уміло дібрати засоби, встановити жорсткі правила їх застосування. Це свідчить про те, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важливий спосіб упровадження провідних дидактичних принципів.
Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746—1827) завданням педагогіки вважав створення «механізму освіти», що дасть змогу кожному підготовленому вчителеві, який докладе зусиль, виховати будь-яку дитину.
Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде) засуджували спроби впливати на неповторну особистість дитини за допомогою технології і переконували, що для кожної особистості слід добирати індивідуальні засоби виховання. Вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до душі дитини.
Французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712—1778) основою розвитку особистості вважав технологію вільного виховання, за якою «дитина живе в радості», самостійно відчуваючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись. Внутрішньою мотивацією цього процесу є її прагнення до самовдосконалення, самопізнання, творчого розвитку.
Від педагогічної технології відмовлялися російські мислителі Лев Толстой (1828—1910), Костянтин Вентцель (1857—1947) та ін. Вони заперечували можливість технологізувати педагогічний процес, пропагували ідеї створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в ній оригінальність і яскравість дитинства, а успішність чи неуспішність роботи навчального закладу оцінювати не на підставі використовуваних технологій, а за творчою спрямованістю особистості педагога, кліматом, який він створює в процесі навчання і виховання.
Австрійсько-німецький філософ Рудольф Штайнер (1861—1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей. Завдання педагогіки він вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень (умовисновків). Саме на цьому принципі були основані навчання і виховання в першій вільній вальдорфській школі.
Власне термін «педагогічна технологія» з'явився порівняно недавно. Щодо навчального процесу його вжив у 1886 р. англійський педагог Джеймс Саллі (1842—1923).
У Радянському Союзі педагогічні технології розглядали як засіб реалізації більшовицької ідеології, що надавало їм політичної заангажованості. Зміст навчальної інформації свідомо добирали з орієнтацією на виховання комуністичної свідомості і моралі, тобто педагогічні технології використовували як інструмент формування комуністичного світогляду і поведінки. Із цією метою у 20-ті роки XX ст. було створено педологію (грец. pais, paidos — дитина і logos — вчення) — комплексну науку про дитину. Саме в працях із педології (М. Басова, В. Бехтєрева, С. Шацького та ін.) вперше на радянських теренах був застосований термін «педагогічна технологія». У той час набуло поширення поняття «педагогічна техніка» — сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку та ефективну організацію навчальних занять. Педологи стверджували, що, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє середовище відповідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, навчаються соціально значущих видів діяльності.
У 30-ті роки XX ст. розпочалася технологічна революція в освітній системі США. Протягом наступних десятиліть зазнало змін тлумачення терміна «педагогічна технологія», що породило дискусію про його сутність, структуру і джерела розвитку. В еволюції його визначення виокремлюють такі періоди:
— 1940-ві — середина 50-х років XX ст. У цей час з'явилися і впроваджувалися в навчальний процес технічні засоби запису та відтворення звуку, проекції зображень; виникло поняття «аудіовізуальні засоби»: магнітофони, програвачі, проектори, телевізори. Терміном «технологія навчання» позначали застосування досягнень інженерної думки в навчальному процесі;
— середина 50-х — 60-ті роки XX ст. Виникло програмоване навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, призначені для навчальної мети індивідуального характеру: засоби зворотного зв'язку, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. На відміну від терміна «технологія навчання», тотожного поняттю «ТЗН (технічні засоби навчання)», поняття «технологія навчання та освіти» розуміли як опис педагогічного процесу з використанням у сукупності аудіовізуальних засобів та методів, що приводять до запланованого результату;
— 70-ті роки XX ст. У системі освіти розпочалася модернізація навчального обладнання. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікації, системного аналізу та нових досягнень було розширено базу педагогічних технологій. У той самий час розпочато підготовку професійних педагогів-технологів, масове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, електронна дошка та ін. Завдяки цьому відбувся перехід від вербального до аудіовізуального навчання. Педагогічну технологію тлумачили як вивчення, розроблення та застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки і техніки;
— 80-ті роки XX ст. — початок XXI ст. На цей період припадає активне створення програмованих та інтерактивних засобів навчання, розвиток мережі комп'ютерних лабораторій та дисплейних класів. Науковці і педагоги-практики досліджують теоретичні питання педагогічної технології та способи її впровадження в практику.
Створення нової технології, як правило, зумовлене незадоволенням результатами навчання і виховання, а також неефективністю педагогічної діяльності як розвивального чинника. Розробленню нової технології передують нові потреби (цілі) суспільства, наукові відкриття або результати наукових досліджень.
Сьогодення вимагає від педагога високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання і виховання, бажання та вміння постійно вчитися і самовдосконалюватися. Для сучасної освіти характерний пошук нових педагогічних можливостей, пов'язаних насамперед В відмовою від традиційного навчання та виховання, ідеєю цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, пріоритету суб'єкт-суб'єктних відносин.