Історія становлення педагогічних технологій

 

Одним із перших ідею технологізації навчального процесу висловив чеський мислитель-гуманіст, педа­гог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592— 1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «друкує» людей. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка за умови правильного використання забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, уміло дібрати засоби, встановити жорсткі правила їх застосування. Це свідчить про те, що Я.-А. Коменсь­кий розглядав технологізацію як важливий спосіб упро­вадження провідних дидактичних принципів.

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746—1827) завданням педагогіки вважав створення «механізму освіти», що дасть змогу кожному підгото­вленому вчителеві, який докладе зусиль, виховати будь-яку дитину.

Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде) засуджували спроби впливати на неповторну особистість дитини за допомогою технології і перекону­вали, що для кожної особистості слід добирати індиві­дуальні засоби виховання. Вони не визнавали ідеї і мо­жливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до душі дитини.

Французький філософ і педагог епохи Просвітни­цтва Жан-Жак Руссо (1712—1778) основою розвитку особистості вважав технологію вільного виховання, за якою «дитина живе в радості», самостійно відчуваючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись. Внутріш­ньою мотивацією цього процесу є її прагнення до само­вдосконалення, самопізнання, творчого розвитку.

Від педагогічної технології відмовлялися російські мислителі Лев Толстой (1828—1910), Костянтин Вентцель (1857—1947) та ін. Вони заперечували можливість технологізувати педагогічний процес, пропагували ідеї створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в ній оригінальність і яскравість дитинства, а успішність чи неуспішність роботи навчального закладу оцінювати не на підставі використовуваних технологій, а за творчою спрямовані­стю особистості педагога, кліматом, який він створює в процесі навчання і виховання.

Австрійсько-німецький філософ Рудольф Штайнер (1861—1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей. Завдання педагогіки він вбачав у ви­користанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу су­джень (умовисновків). Саме на цьому принципі були ос­новані навчання і виховання в першій вільній вальдорфській школі.

Власне термін «педагогічна технологія» з'явився по­рівняно недавно. Щодо навчального процесу його вжив у 1886 р. англійський педагог Джеймс Саллі (1842—1923).

У Радянському Союзі педагогічні технології розгля­дали як засіб реалізації більшовицької ідеології, що на­давало їм політичної заангажованості. Зміст навчальної інформації свідомо добирали з орієнтацією на вихован­ня комуністичної свідомості і моралі, тобто педагогічні технології використовували як інструмент формування комуністичного світогляду і поведінки. Із цією метою у 20-ті роки XX ст. було створено педологію (грец. pais, paidos — дитина і logos — вчення) — комплексну науку про дитину. Саме в працях із педології (М. Басова, В. Бехтєрева, С. Шацького та ін.) вперше на радянських теренах був застосований термін «педагогічна техноло­гія». У той час набуло поширення поняття «педагогічна техніка» — сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку та ефективну організацію навчальних занять. Педологи стверджували, що, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє середовище від­повідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, навча­ються соціально значущих видів діяльності.

У 30-ті роки XX ст. розпочалася технологічна рево­люція в освітній системі США. Протягом наступних де­сятиліть зазнало змін тлумачення терміна «педагогічна технологія», що породило дискусію про його сутність, структуру і джерела розвитку. В еволюції його визна­чення виокремлюють такі періоди:

— 1940-ві — середина 50-х років XX ст. У цей час з'явилися і впроваджувалися в навчальний процес тех­нічні засоби запису та відтворення звуку, проекції зо­бражень; виникло поняття «аудіовізуальні засоби»: магнітофони, програвачі, проектори, телевізори. Термі­ном «технологія навчання» позначали застосування до­сягнень інженерної думки в навчальному процесі;

— середина 50-х — 60-ті роки XX ст. Виникло про­грамоване навчання. Було розроблено аудіовізуальні за­соби, призначені для навчальної мети індивідуального характеру: засоби зворотного зв'язку, електронні кла­си, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. На відміну від терміна «технологія навчання», тотожного поняттю «ТЗН (технічні засоби навчання)», поняття «технологія навчання та освіти» розуміли як опис педагогічного процесу з використанням у сукупно­сті аудіовізуальних засобів та методів, що приводять до запланованого результату;

— 70-ті роки XX ст. У системі освіти розпочалася модернізація навчального обладнання. Завдяки вико­ристанню основ інформатики, теорії телекомунікації, системного аналізу та нових досягнень було розширено базу педагогічних технологій. У той самий час розпоча­то підготовку професійних педагогів-технологів, масове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, електрон­на дошка та ін. Завдяки цьому відбувся перехід від вер­бального до аудіовізуального навчання. Педагогічну технологію тлумачили як вивчення, розроблення та за­стосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки і техніки;

— 80-ті роки XX ст. — початок XXI ст. На цей період припадає активне створення програмованих та інтер­активних засобів навчання, розвиток мережі комп'ю­терних лабораторій та дисплейних класів. Науковці і педагоги-практики досліджують теоретичні питання педагогічної технології та способи її впровадження в практику.

Створення нової технології, як правило, зумовлене незадоволенням результатами навчання і виховання, а також неефективністю педагогічної діяльності як розвивального чинника. Розробленню нової технології пе­редують нові потреби (цілі) суспільства, наукові від­криття або результати наукових досліджень.

Сьогодення вимагає від педагога високого професіона­лізму, володіння сучасними технологіями навчання і ви­ховання, бажання та вміння постійно вчитися і самовдос­коналюватися. Для сучасної освіти характерний пошук нових педагогічних можливостей, пов'язаних насамперед В відмовою від традиційного навчання та виховання, ідеєю цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гума­нізації, пріоритету суб'єкт-суб'єктних відносин.