Сутність та основні ознаки педагогічної технології

У педагогічній науці і практиці використовують тер­міни «освітні технології», «педагогічні технології», «технології навчання», «технології виховання», «соці­ально-виховні технології», «технології управління» тощо. На думку сучасних українських педагогів Людмили Буркової та Григорія Селевка, поняття «освітня техно­логія» ширше, ніж «педагогічна технологія», бо освіта, крім педагогічних, охоплює ще й різноманітні соціаль­ні, соціально-політичні, управлінські, культурологічні, психолого-педагогічні, медико-педагогічні, економічні та інші аспекти. Освітні технології передбачають за­гальну стратегію розвитку єдиного в межах країни ос­вітнього простору (Т. Назарова), а педагогічні — відобра­жають тактику реалізації освітніх технологій і буду­ються на знанні закономірностей функціонування системи «педагог — матеріальне середовище — учень». Приклади освітніх технологій — концепції освіти, ос­вітні закони, освітні системи. Педагогічні технології, які є складовими освітніх, охоплюють технології на­вчання, виховання та управління.

Підходи сучасних дослідників до визначення понят­тя «педагогічна технологія» різняться. Його тлумачать як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, мето­дів, способів, прийомів навчання, виховних засобів, тобто як організаційно-методичний інструментарій (Б. Лихачов, І. Підласий); як опис системи дій учителя та учнів, від яких не слід відхилятися (І. Волков, П. Москаленко); як проект певної педагогічної системи, що реалізується вчителем (В. Беспалько).

За визначенням ЮНЕСКО, «педагогічна технологія — це системний метод створення, застосування і визначен­ня всього процесу викладання і засвоєння знань з ура­хуванням технічних і людських ресурсів і їхніх взаємодій, що мають своїм завданням оптимізацію форм освіти».

Г. Селевко виокремлює чотири позиції в науковому розумінні та використанні терміна «педагогічна техно­логія»:

1) педагогічна технологія як засіб (В. Бухвалов,

B. Паламарчук, Б. Лихачов, С. Смирнов, Н. Крилова, М. Мейєр): частина педагогічної науки, що вивчає й розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектуван­ня педагогічних процесів і є організаційно-методичним інструментарієм;

2) педагогічна технологія як спосіб (В. Беспалько, М. Чошанов, В. Сластьонін, А. Кушнір, Б. Скіннер,

C. Ібсон та ін.): опис процесу, своєрідний алгоритм дося­гнення навчально-розвивальної мети;

3) педагогічна технологія як науковий напрям (І. Підкасистий, В. Гузєєв, М. Єраут, Р. Куфман, С. Ведемейєр): здійснення найбільш раціонального способу навчання через науково-практичне експериментуван­ня, діагностування, спостереження, яке відображене в методичних рекомендаціях, програмах, технологіях;

4) педагогічна технологія як багатовимірне понят­тя, у т. ч. система (В. Боголюбов, М. Кларин, В. Дави­дов, Є. Коротаєва, П. Мітчел, Р. Томас): загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) техноло­гія, що характеризує цілісний освітній процес у певному регіоні, навчальному закладі й охоплює сукуп­ність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів та об'єктів процесу.

В «Енциклопедії освітніх технологій» Г. Селевко визначає педагогічну (освітню) технологію як систему функціонування всіх компонентів педагогічного проце­су, побудовану на науковій основі, запрограмовану в часі та просторі, що приводить до намічених результа­тів і розглядає педагогічну технологію як багатовимір­не, системне поняття.

У монографії «Педагогічні технології у неперервній професійній освіті» (С. Сисоєва, А. Алексюк, П. Воло­вик та ін.) педагогічна технологія витлумачена як ра­ціональний спосіб досягнення свідомо визначеної освіт­ньої (навчальної, виховної) мети; наука; педагогічна си­стема; педагогічна діяльність; системно-діяльнісний підхід до освітнього (навчального) процесу; система знань; мистецтво педагога; модель; засіб оптимізації і модернізації освітнього процесу; процесуальний компо­нент (складова) освітнього (навчального) процесу; інтегративний підхід в освіті.

Сучасні українські педагоги Іван Прокопенко і ВІКТОР ЄВДОКНМОВ трактують педагогічну технологію як наукове і точне відтворення педагогічних дій, що га­рантуючі, успіх. Педагогічна технологія — це не меха­нічний, заданий процес із незмінним наслідком, а організаційно-змістова структура, що визначає напрям взаємодії педагога та учнів за нескінченної багатоманіт­ності підходів і відносин; не інструкції і рецепти, а принципи практичного втілення закономірностей фор­мування особистості.

У навчально-методичному посібнику «Освітні техно­логії» (за загальною редакцією О. Пєхоти) педагогічну технологію визначено як систему раціональних спосо­бів досягнення поставленої мети, наукове організуван­ня навчально-виховного процесу, що визначає най­більш раціональні та ефективні способи досягнення кін­цевих освітньо-культурних цілей.

Попри велику кількість підходів спільними елемен­тами визначень є системність, інтегративність, відпо­відність конкретній меті.

Педагогічна технологія — змістова техніка реалізації системи всіх компонентів педагогічного процесу, спрямована на досягнення поставленої мети; закономірна педагогічна діяльність, яка реалізо­вує науково обґрунтований проект навчально-виховного процесу і має вищий рівень ефективності, ніж традиційні методики.

Основними ознаками педагогічної технології є:

а) концептуальність — чітке, послідовне педагогічне розроблення цілей навчання та виховання;

б) діагностичне визначення цілей — теоретико-прогностичне вивчення умов, способів, засобів упроваджен­ня педагогічних інновацій, прогнозування результатів навчально-виховної діяльності;

в) економічність (виражає якість навчального про­цесу) — структурування, впорядкування, ущільнення інформації, яку необхідно сприйняти та засвоїти;

г) алгоритмізованість, проектованість — поділ тех­нології на етапи, ступені, повторюваність та ритміч­ність дій, що забезпечують дидактичний результат;

ґ) коригованість — вироблення педагогічних умінь, які дають змогу вносити процесуальні зміни в техноло­гію зі збереженням основних дидактичних цілей;

д) візуалізація — комплексне застосування техніч­них, комп'ютерних засобів навчання та контролю.

В освітній практиці виокремлюють такі рівні фун­кціонування педагогічної технології:

— загальнопедагогічний, що репрезентує цілісний освітній процес у регіоні, освітньому закладі і тотожний педагогічній системі, оскільки містить сукупність ці­лей, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм дій педагогів та учнів;

— предметно-методичний, що окреслює застосуван­ня технології як окремої методики в межах одного пред­мета;

— локальний, на якому педагогічна технологія реа­лізується як технологія окремих частин навчально-виховного процесу з метою розв'язання певних дидак­тичних і виховних завдань.

Відповідно до цих рівнів розмежовують поняття «ос­вітня технологія», «педагогічна технологія», «техноло­гія навчання», що визначаються їхніми цілями, завдан­нями і змістом.

Більшість науковців і педагогів-практиків схильні обмежувати використання поняття «технологія» щодо процесу виховання. У дидактиці функціонування техно­логії обґрунтоване, оскільки якість засвоєного матеріалу можна проконтролювати і перевірити, проте у вихованні важче визначити діагностичну мету і результат сформованості моральної якості. У процесі виховання послуго­вуються існуючими методиками і суб'єктивними метода­ми педагогічного контролю. Виховну технологію не мож­на ототожнювати з виховними методами. Якісно нові методи, що основані на рефлексивно-вольових механіз­мах, механізмах співпереживання і позитивно-емоційно­го оцінювання та апелюють до самосвідомості, особистісного ставлення дитини до суспільних норм і цінностей, сучасний український психолог Іван Бех кваліфікує як виховні технології особистісної орієнтації.

Прикладом гуманістичної концепції в українській освіті є сучасна виховна педагогічна технологія «Я у світі». До авторських виховних технологій особистісної орієнтації належать технологія саморозвитку М. Монтессорі, природовідповідне виховання гармонійності українського педагога-практика А. Кушнір, програма О. Винницької «Лицем до дитини».

Українські науковці (С. Гончаренко, А. Кушнір, О. Пєхота, І. Підласий, Г. Селевко та ін.) розмежовують термі­ни «технологія» і «методика». Технологія відрізняється від методики відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю безлічі «якщо»: «якщо талановитий учитель, талановиті діти, багата школа» (І. Підласий, А. Підла­сий). Відмінність полягає в тому, що педагогічні техноло­гії вдається тиражувати і переносити на вивчення різних навчальних дисциплін із гарантією високої якості вико­нання поставлених завдань. Методика навчання є значно вужчою, може діяти тільки в межах певного предмета чи кількох навчальних дисциплін. Наприклад, методику навчання вільного (швидкого) читання не можна викори­стовувати для вивчення математичних дисциплін. Проте методика може бути доведена до рівня технології. Так, сучасна методика оцінювання знань відповідає об'єктив­ності, надійності, валідності, тому її можна назвати педа­гогічною технологією.

На думку Г. Селевка, відмінність між методикою і технологією полягає передовсім у розставленні акцентів. Пріоритетне питання методики — «як», а технології — «як це зробити оптимально». У технології більше пред­ставлені компоненти мети, а також процесуальні ком­поненти, у методиці — змістова, якісна та варіативна частини. Технології навчання будь-якої дисципліни ві­дрізняються від окремих методик вищим ступенем уза­гальнення, ширшим діапазоном застосування, чіткістю формулювання мети, її діагностичністю, глибшою тео­ретичною розробленістю, вищим рівнем системного проектування, регламентації, алгоритмізації тощо.

Сучасний український педагог Ганна Сальникова та­кож диференціює ці терміни. Методика навчання — су­купність правил, прийомів і засобів, за допомогою яких передається багаторічний досвід від одного покоління до іншого і формується новий життєвий досвід людей. Технологія навчання — це «прив'язування» методики до конкретних умов, система використання вироблених правил з урахуванням часу, місця, конкретних суб'єк­тів освіти, умов організації і тривалості педагогічного процесу. З огляду на це можна говорити про ефектив­ність технології лише щодо певних учнів та педагогів. Методики навчання стійкіші, ніж технології, вони змі­нюються разом зі зміною освітньої мети.

Педагогічна технологія опосередкована педагогіч­ною технікою і якостями особистості педагога, його майстерністю (Г. Селевко). Проте встановити, який із цих чинників провідний, неможливо.