Загальні засади правового регулювання економічних та господарських відносин

Розглядаючи питання равового регулювання економічних відносин та господарських відносин слід перш за все зясувати предмет такого регулювання. Останній включає:

— відносини між державою (державними органами) і суспільс¬твом, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

— відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу;

— відносини між суб'єктами господарської діяльності (вироб¬ник — посередник, замовник — підрядчик, боржник — кредитор, власник — орендар і т. ін.);

— економічні відносини між людьми, залученими в державно-уп¬равлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

Згідно ст.5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У цілому адміністративно-правове регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюють у декількох напрямах. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного й науково-технічного потенціалу, аз іншого, — створення правової та економічної основи соціально орієнтованого функціонування підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку економічних відносин у ринковому напрямі, зрівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх ауб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією розвитку законодавства про економіку стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють економіку України є закони та кодекси.

У відповідності до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус

Виключно законами України встановлюються: державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) еко¬номічних зон», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та інші передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-на¬глядових функцій держави. Разом з тим, звертає на себе увагу той факт, що законів суто управлінського характеру на сьогодні (в сфері економіки) немає, в той час як у плані правового забез¬печення економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу управлінських проблем є надзвичайно актуаль¬ною. Це стосується таких напрямів розвитку законодавства, які б регулювали співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління економікою за збереження регулятивної ролі держави в ключових галузях суспільного виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів. Важливим є становлення публі¬чно-правових норм для надійного захисту прав громадян, госпо¬дарюючих суб'єктів. Прикладом цьому можуть служити «Кри¬терії ефективності управління суб'єктами господарювання дер¬жавного сектору економіки», затверджені наказом Мінекономіки України від 18 грудня 2002р.

Програми соціально-економічного розвитку мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнучких організаційних структур управління й господарювання, підприємництва, демонополізації, акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредитної системи.

Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні відносини, є акти Президента України. Вони певною мірою заповнюють правовий вакуум у цій сфері діяльності, сприяють ринковим перетворенням, проведенню економічної реформи, виведенню економіки з кризи. Прикладом цього можуть бути Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України» від 7 липня 2003 р., «Про роботу місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів». Актами Президента України затверджують положення про відповідні органи управління та вирішують інші важливі питання в економічній сфері.

Проблеми розвитку економіки, управління економікою перебувають у центрі уваги Кабінету Міністрів України. Свідченням цього є нормативно-правові акти Кабінету Міністрів з економічних питань, наприклад, «Про прогноз економічного і соціального розвитку України на 2004 рік». Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2003 р. та ін.

Питання здійснення економічної діяльності перебувають у полі зору міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що тією чи іншою мірою мають відношення до сфери управління економікою, обласних і районних місцевих державних адміністрацій, їх також розв'язують на рівні державних підприємств, їх асоціацій (об'єднань, комплексів).

Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції у сфері управління економікою. Вони управляють майном, що є в комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють їх виконання, утворюють і ліквідовують комунальні підприємства, організації, здійснюють контроль за їх діяльністю.