Метод адміністративного права

Предмет адміністративного права - сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі організації та діяльності виконавчої влади, а також пов’язаних з внутрішньою організацією діяльності державних органів, інших державних організацій та органів місцевого самоврядування, застосуванням заходів адміністративного примусу, реалізацією й захистом прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади та здійсненням окремими недержавними формуваннями делегованих їм повноважень і функцій виконавчої влади.

Таким чином можна зазначити, що адміністративне право є однією з найбільших галузей права України, оскільки воно регулює велику кількість різноманітних суспільних відносин. Практично, немає такої сфери суспільного життя, яка опинилась би поза межами дії норм адміністративного права.

Під методом адміністративного права розуміють сукупність правових засобів і способів здійснення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Особливості адміністративного права, як галузі права, специфіка предмета адміністративного права, безумовно, проявляються в методах адміністративно-правового регулювання.

Серед методів адміністративного права виділяють загальні методи, які притаманні всім галузям права: імперативний і диспозитивний, їхня особливість полягає в їхній пріоритетності щодо регулювання управлінських суспільних відносин для даної галузі.

Для адміністративного права основним був і залишається імперативний метод, тобто метод владних приписів, коли в об'єкта управління немає вибору варіанта поведінки і він повинен діяти лише так, як йому приписано. Даний метод є основним щодо управління такою сферою, як адміністративно-політична. Поряд із цим необхідно відмітити, що даний метод поступово «віддає» частину сфери свого впливу методу диспозитивному.

Диспозитивний метод характеризується тим, що об'єкт управління має певну свободу вибору варіанта поведінки, виходячи зі своїх інтересів. У першу чергу це стосується таких сфер суспільного життя, як економічна та соціально-культурна.

Вищеназвані методи реалізуються шляхом:

а) використання приписів (прямий обов'язок здійснити певні дії);

б) встановлення заборон (прямий обов'язок не здійснювати певні дії);

в) надання дозволів (право здійснювати певні дії на власний розсуд).

Використання приписів у адміністративному праві означає покла­дення обов'язку здійснити відповідні дії в умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою. Згідно із сучасною теорією права йдеться фактично про використання такої категорії, як «позитивні зобов'язання». Приписи використовуються в різних формах, а саме: встановлення відповідних дій, порядок їх здійснення, забезпечення виконання обов'язків тощо. За допомогою приписів встановлюються також завдання, функції та повноваження органів виконавчої влади, інших суб'єктів адміністративного права.

Наприклад, адміністративно-правові норми, що закріплені в За­коні України «Про державну податкову службу» (ст. 2, 8), приписують органам державної податкової служби виконувати такі завдання і функції, як здійснення контролю за додержанням податкового зако­нодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю спла­ти до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'яз­кових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законо­давством, ведення обліку платників податків і надходження податків тощо.

Правові норми розділу IV Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) встановлюють порядок провадження в справах про адміністративні проступки. Так, у ст. 254 КпАП встанов­лено, що «про вчинення адміністративного правопорушення скла­дається протокол уповноваженими на те посадовою особою або пред­ставником громадської самодіяльності».

За допомогою приписів досягається забезпечення виконання функцій І обов'язків органів виконавчої влади, інших суб'єктів управлінських відносин. Наприклад, у статтях розділу VI Закону Ук­раїни «Про місцеві державні адміністрації» передбачається фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій (фонд оплати праці, видатки на утримання цих органів, соціальне забезпечення посадових осіб тощо).

Встановлення заборон — це покладення на суб'єкта правових від­носин прямих обов'язків утримуватися від вчинення в умовах, пе­редбачених нормою, тих чи інших дій або утримуватися від них на свій»розсуд. Так, ст. 74 Митного кодексу України встановлює відпо­відні заборони щодо переміщених через митний кордон України ок­ремих товарів і предметів. Не можуть бути пропущені через митний кордон України предмети, що можуть завдати шкоди здоров'ю або загрожувати життю населення та тваринного світу або призвести до руйнування навколишнього середовища, продукція, що містить про­паганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду та інша, що суперечить відповідним нормам Конституції України.

Право вводити заборони на свій розсуд надасться органам влади. Наприклад, ст. 18 Закону України «Про правовий режим надзвичай­ного стану» встановлено, що у разі введення надзвичайного стану мо­же бути вжито заходів щодо заборони продажу зброї, отруйних і силь­нодіючих хімічних речовин, спиртних напоїв.

У період панування командно-адміністративної системи у нашому суспільстві переважно застосовувалися заборони та приписи. Значно рідше використовувалось надання дозволів. У демократичному суспільстві посилюється увага до правових гарантій реалізації прав і свобод людини. В адміністративно-правовому регулюванні суспіль­них відносин має переважно застосовуватися надання дозволів, і це необхідно враховувати в ході реформування адміністративного права України.

Якщо в адміністративно-правовому регулюванні компетенції ор­ганів виконавчої влади, посадових осіб застосовується принцип загаль­них заборон (дозволено лише те, шо прямо передбачено законом), то в регулюванні статусу громадян має бути якнайповніше використаний принцип загальних дозволів (дозволено все, що прямо не заборонено законом). Це цілком відповідає основному призначенню держави — забезпечувати реалізацію прав і свобод громадян. Використовуючи правові дозволи, громадяни та інші приватні особи мають змогу най­повніше користуватися наданими їм правами, ефективніше захищати їх у разі порушення.

Окрім загальних методів правового регулювання, адміністративному праву притаманні і спеціальні методи, зокрема: субординації, координації, реорганізації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестиційна ін.

Метод субординації є одним із провідних методів адміністративно-правового регулювання. Без застосування цього методу у регулюванні суспільних відносин неможливо налагодити чітку і життєво здатну систему управління. Цей метод встановлює, що у відносинах між керованим об'єктом і керуючим суб'єктом закріплюється стан підпорядкованості, що й означає субординацію між ними.

Важливе місце в адміністративно-правовому регулюванні посідає метод координації, який полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети (наприклад, органи внутрішніх справ та органи державної безпеки координують свої дії щодо недопущення та припинення корупції та корупційних діянь).

Відносно новим є метод реординації, який полягає в тому, що керованому об'єктові надаються права вимагати від керуючого суб'єкта створення необхідних умов для своєї діяльності (матеріальних, організаційних, фінансових тощо).

Значного поширення останнім часом набуває метод адміністративного договору. Це пов'язано з тим, що в окремих сферах суспільного життя відбувається поступовий перехід від жорстких адміністративно-командних методів до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин, яким і є адміністративний договір.

Адміністративний договір має місце, наприклад, тоді, коли органи державної виконавчої влади делегують ряд своїх повноважень органам місцевого самоврядування, або ж коли органи внутрішніх справ беруть під охорону об'єкти державної власності та наділяються за договором правом затримувати працівників, які порушують правила внутрішнього трудового розпорядку, громадського порядку або підозрюються у вчиненні дрібного розкрадання.

Існує і інша класифікація, за якої методи правового регулювання у адміністративному праві поділяються на:

— метод владного підпорядкування або метод прямого розпорядництва - означає, що одна сторона управлінських відносин юридично владна, а друга – юридично підвладна(наприклад відносини між податковою адміністрацією і платниками податку);

— метод рекомендацій - рекомендації суб'єкта управління здобувають правову силу за умови прийняття її іншим учасником управління;

— метод узгодження - ним регулюються відносини між учасниками, що не знаходяться між собою в підпорядкуванні;

— метод рівності - означає, що суб’єкти, які знаходяться на одному рівні державного механізму, здійснюють спільні дії у формі адміністративного договору.

Суть методів адміністративно-правового регулювання управлінських відносин полягає в наступному:

— встановлення певного порядку дій - припис до дії за відповідних умов і належним чином, передбаченим відповідної адміністративно-правовою нормою (ст.38 КпАП встановлено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені не пізніше двох місяців з дня споєння вчинку, а перевищення цього строку не дозволяє притягувати винуватця до адміністративної відповідальності);

— заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу(заборона направлення скарг громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги, за порушення даної заборони, винні посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність);

— надання можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою(надання посадовим особам можливості прояву самостійності при вирішенні питання про застосування до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного стягнення, або звільнити його від відповідальності);

— надання можливості чинити або не чинити дії, передбачені адміністративно-правовою нормою у визначених нею умовах(громадянин сам вирішує питання, чи варто оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні).