Клас Ссавці, або Звірі 3 страница

Цікаво куниці розмножуються. їм властивий латентний період вагітності (коли ріст зародка затримується), внаслідок чого вагітність триває 236—276 днів, хоч власне розвиток зародка триває і7—28 днів. Дитинчат (2—6) народжують у квітні—травні. Статевої зрілості вони досягають на другому році життя.

Куниці належать до цінних хутрових звірів.

До кунячих належать видри. Це досить великі звірі — понад півметра завдовжки, з гарним темно-коричневим блискучим хутром. Зустрічаються в усіх зонах України, крім Криму. Охоче оселяються видри біля водойм: річок, озер, боліт, особливо там, де є підмиті водою, захаращені береги, де є багато схованок. Кубло влаштовують в норі, вихід з якої під водою. Видри чудово плавають і пірнають. По землі пересуваються незграбно. Живляться переважно рибою, причому дрібного. Поїдають жаб, раків, молюсків, інколи ловлять водяних пацюків і водяних птахів. Паруються видри у березні, в травні народжується 2—5 малят, які ходять з

матір’ю до осені. Дорослими вони стають на третьому році життя.

Видра — граціозний звір, що легко приручається людиною, якщо взятий маленьким. Дитинчата грайливі, часто влаштовують ковзання з гірок. Дошкільників цікаво познайомити з поведінкою приручених звірків з книги В. Чапдіної «Вихованці зоопарку».

Видра — цінний хутровий звір.

Борсуки — типові мешканці лісів. Розміром вони подібні до невеликого собаки. Тіло товсте, приземкувате. Характерно забарвлена морда — біла з темною широкою смугою. Розповсюджені борсуки по всій Україні. Живуть у глибоких норах, виритих на підвищених місцях, недалеко від води. Нора має кілька вхідних, отворів, які ведуть до гніздової камери, розташованої на значній глибині. Нору борсука відрізняє охайність. На відміну від лисячої, біля борсуче? нори ніколи немає залишків їжі. Живиться борсук різноманітною тваринною і рослинною їжею: дрібними гризунами, жабами, пташенятами та яйцями, комахами, молюсками, червами, ягодам», плодами, бульбами і кореневищами. На полювання відправляються після заходу сонця. Восени, перед заляганням у сплячку, борсуки дуже жиріють. З настанням холодів вони закривають ЫШ- ядру і -засинають. Температура тіла падає до + 34,5 °С.

У Криму, де зима тепла, борсуки не засинають. У травні борсуки паруються. Майже через пік у березні — квітні народжується З—5-борсученят, які вже через місяць починають виходити з нори, грітися на сонці, грати, а в трьохмісячному віці самостійно годуватися.

Знищуючи шкідників лісу, борсуки приносять користь лісовому господарству. Хутро борсука не має великої цінності, хоч досить гарне. Жир має лікувальні властивості, м’ясо їстівне. Борсуків потрібно ОЖОЙОЙЯГИ

Ряд Парнокопитні об’єднує копитних тварин, характерних найбільшим розвитком ІІІ і IV пальців, між якими проходить вісь кінцівки, інші бічні пальці у більшості розвинуті слабко і розташовані вище від середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців — це копита. У більшості парнокопитних шлунок складний (складається з кількох відділів). Парнокопитні поділяються на жуйних і нежуйних.

До нежуйних належать дикі кабани, поширені майже по всій Україні. Не тварини з міцним тілом, вкритим жорсткою щетинистою шерстю, клиноподібно витягнутою вперед головою з маленькими очима. Рило закінчується п’ятачком. Забарвлення від чорного

і рудувато-бурого до сірого. Поросята смугасті.

Дикі кабани полюбляють жити я дубових і букових лісах, прирічкових заростях, очеретах, болотах. Живляться різноманітною їжею: кореневищами, бульбами, плодами, їдять також червів, комах, інколи ловлять дрібних гризунів. Близько 2/3 кормів кабан добуває з ґрунту або з лісової підстилки. Риття — дуже характерний для кабана спосіб добування їжі.

У межах ділянки, де живуть кабани, є лігво. Влітку звірі лягають просто на землю, лише розгрібаючи підстилку або каміння. Взимку лігво, влаштовуєтеся під захистом густої крони дерева або у гущавині молодняка. Воно являє собою заглибину серед нагромадження гілок. Лігво самки перед опоросом, в якому поросята проводять перші два тижні життя, має товсті стіни, м’яку підстилку і стелю з гілок або сухої трави.

У місцях мешкання кабанів завжди є купальня — це заглиблення, заповнене водою.

Кабани, за винятком дорослих самців і самок з маленькими поросятами, ведуть стадний спосіб життя. Влітку стадо кабана виходить на годування перед заходом сонця і жирує до світанку. З наступом холодів, у жовтні — листопаді час добової активное і зсувається на денні години. Взимку кабани харчуються вдень.

Парування починається пізньої осені і триває до січня. У цей час між самцями зчиняються запеклі бійки. Кабанам властива обмежена полігамія, оскільки на одного самця доводиться 1— З самки. У квітні — травні самка народжує 4—8 (інколи більше) поросят. Перший тиждень після народження вони не покидають лігва і при відсутності самки тихо лежать, притулившись один до одного. Самка повертається до лігва через 3—4 год і покидає поросят після 15—20-хвилинного годування. Ніч самка проводить з поросятами. Починаючи з тижневого віку, поросята виходять з матір’ю і повертаються відпочивати у лігво. Під час небезпеки вони розбігаються, ховаються у траву або стоять, не рухаючись, у густих заростях. Смугасте забарвлення добре їх захищає, робить непомітними. Мати годує поросят 2,5—3,5 місяця. Добувати невелику кількість кореневищ і тваринного корму вони починають у віці 2—3 тижнів.

Основний ворог кабана — вовк. Від нього особливо страждають кабани у багатосніжиі зими, коли вовк знищує майже усих поросят, підсвинків, чимало дорослих тварин. Страждають також кабани від пожеж, повені, коли вони гинуть без їжі під час багатоденного перебування у воді.

Якщо кабанів не надто багато в лісах, вони приносять користь лісу тим, що заривають насіння і сприяють відновленню лісу. М’ясо кабанів смачне, і вони вважаються цінними мисливськими тваринами. Від диких кабанів пішли домашні свині. В Україні широко розповсюджена українська, біла порода свиней.

До жуйних парнокопитних належить лось звичайний — один з найбільших звірів в Україні. Він має характерний вигляд: ноги довгі, голова видовжена, горбоноса, вуха великі. Верхня губа значно нависає над нижньою. У самців влітку і восени великі лопатоподібні роги. Забарвлення коричневе, взимку сірувато-коричневе. Ноги білі або білуваті. Поширені лосі на Поліссі і частково Лісостепу.

Лосі населяють ліси, зарості верби по берегах річок і озер. Живляться вони різноманітною трав’яною рослинністю, гілками та корою дерев, кореневищами. Знайомлячи старших дошкільників з життям тварини в різні сезони, цікаво розповісти їм, що влітку лосі ходять т лісосіках, згарищах, де є багато порості молодих листяних дерев, буйно ростуть трави, в тому числі улюблений корм. З деревних порід найбільше люблять листя осики, горобини, верби, берези, черемхи, клена, ясена. Біля річок, боліт поїдають водні і прибережні рослини: калюжницю, латаття біле, глечики жовті, хвощі, різні зонтичні, щавель. Наприкінці літа ласують шавкбйнми грибами, різними ягодами.

Восени лосі ще їдять опале листя і починають об’їдати гілки дерев і кущів, як і листя хвойних.

Зима - важкий період у житті лосів. Високий сніг затрудняє пересування, й тому весь час лосі тримаються в густих перелісках з осики, берези, горобини, їдять гілки та кору цих дерев. Влітку лосі більшу частину часу сплять, а вночі активно переміщуючись.

Люблять лежати на обмілинах або у воді. Вони чудово плавають і пірнають. У великі морози лосі люблять лягати у пухкий сніг, що зменшує тепловіддачу, а у заметіль ховаються в густих заростях хвойних дерев. Переміщуються лосі взимку мало, у зв’язку з глибоким снігом; живляться-часто вдень.

Тримаються лосі поодиноко або невеликими групами. Влітку дорослі самки ходять з лосятами, інколи до них приєднуються минулорічні лоеята-; Самці і самки, що не мають дитинчат, живуть поодиноко або невеликими групами. Період парування починається із середини осені. В цей час самці дуже збуджені, вони ламають рогами гілки і верхівки дерев, вибивають копитами ями, ревуть. Між самцями ^відбуваються бійки за самок. У період парування самки, і особливо самці, втрачають обережність — бродять по дорогах, не бояться людей. Період парування триває близько двох місяців. У травні — червні лосиха народжує 3—2 коричневих лосенят, які вже через кілька годин можуть ходити за матір’ю. Живляться лосенята молоком Матері до 3,5—4 місяців, але вже в тижневому віці починають об’їдати листя дерев і кущів. Лосенята швидко ростуть і до осені досягають маси 120—130 кг.

Роги починають рости у квітні — 300 травні. Лосі живуть близько 20—25 років, але більшість тварин у природних умовах гине раніше.

Лосі — важливі мисливсько-промислові звірі, від яких, одержують хороше м’ясо і цінну шкуру. Ці тварини — окраса наших лісів. Лосі легко приручаються до людей і не раз були спроби одомашнити їх. В лісах, де лосів дуже багато, вони можуть псувати підріст, завдаючи шкоди лісу.

Окрім лосів у нашої природи є козулі, що мають вигляд маленького оленя з легким струнким тілом. Вуха довгі, загострені, хвіст короткий.; малопомітний. У самців невеликі ріжки. Забарвлення влітку однокольорове — яскраво-руде, взимку — сірувате. Ззаду біля хвоста добре помітна велика біла пляма — «дзеркало».

Поширені козулі по всій Україні, крім степової зони та Криму. Живуть у світлих лісах з великими трав’янистими галявинам, у прирічкових заростях. Живляться деревною, чагарниковою і трав’янистою рослинністю. Навесні полюбляють медунку, первоцвіт, сон; влітку — злаки, цибулю, різні зонтичні, бобові, жовтецеві, айстрові. Люблять прибережні рослини, болотяні, за якими приходять до Ооліт і озер. З деревно-кущових рослин влітку з’їдають листя і пагони, взимку — пагони, тонкі гілки, бруньки і сухе листя, наприклад з осики, яке козулі дуже люблять. Рідше у їжу використовується хвоя молодих сосонок і ялівця. На відміну від лося, козуля не їсть кору. Влітку охоче поїдає у невеликій кількості гриби, любить ягоди: чорниці, брусниці тощо, а також каштани, жолуді, плоди бука та фруктових дерев.

Влітку козулі пасуться вранці, ввечері і першу половину ночі. Вдень, у спеку, лежать; у густій траві або в кущах. У похмуру; і дощову погоду живляться вдень. Зимою пасуться у будь-який час доби. Під час сильних снігопадів ховаються у лісовій гущавині. Козулі добре плавають і під час міграцій вільно перепливають досить широкі річки. У сніговий період ходять по дорогах, лижнях, своїми стежками.

Часто влітку можна почути дуже гучний, мовби гавкаючий, голос козулі Паруються еони наприкінці літа. У цей чає між самцями нерідко виникають бійки. У травні самка народжує 2—3 плямистих козуленят, які вже через тиждень можуть супроводжувати матір.

Як і лосі, самці козуль скидають роги восени, на початку зими. Влітку козулі живуть поодиноко або групами з 2—3 звірів. Узимку утворюють невеликі стада.

Козулі — цінні мисливські тварини.

У лісах України живуть олені європейські — великі звірі характерного вигляду. Самці мають великі гіллясті, роги.: Забарвлення рудувато-буре. Ззаду — світла, іржасто-біла пляма. Поширені у природному стані в Карпатах та Криму, але нині розмножуються в ряді лісових ї степових мисливських господарств. Благородні олені — мешканці лісів, де вибирають ділянки з молодим підростом дерев і кущів, зустрічаються також у прирічкових заростях. Найбільше уподобають букові і дубові ліси. Олень харчується досить різноманітно. Там, де зима не багатосніжна, трав’яниста рослинність протягом усього року має велике значения у живленні оленів. Найбільше вони поїдають злаків, часто використовують айстрові, бобові, зонтичні рослини. З деревно-кущових рослин поїдають дуб, ясень, клен, бук, осику, липу, горобину, брусницю, калину, вільху тощо. їдять листя, бруньки, гризуть кору. Під чає нестачі їжі поїдають також пагони і хвою сосни і ЯЛІВЦЯ.

Велике значення у живленні європейського оленя мають жолуді, букові горіхи, каштани, насіння липи, горіхи ліщини, а також груші, яблука та інші плоди дерев; їдять олені багато видів грибів, а взимку — деревні і наземні лишайники. Люблять відвідувати солонці.

Відпочиваю, і. олені на тих місцях, де вітер відганяє кровосисних комах. У вітряну погоду забираються у гущавину лісу.

Влітку; олені пасуться зранку, надвечір і майже всю ніч. У похмуру погоду можуть пастися і вдень. Взимку пасуться більшу частину доби. Пересуваються мало, оскільки заважає сніговий покрив.

Паруються олені у вересні — жовтні. В цей час можна почути гучний рев самців. Олень закидає роги на спину, витягає вперед морду, роздував шию, б’є копитами землю. Між самцями відбуваються бійки. З силою зіткнувшись рогами, олені намагаються збити один одного. Якщо сили рівні, то бій швидко припиняється і суперники розходяться, якщо ж один з них збитий з ніг або відступає, сильніший з більшою запеклістю насідає на слабшого. Як правило, турнірні бої не кінчаються трагічно, більш того, суперники найчастіше демонструють силу — вони б’ють рогами по деревах, ламають кущі тощо. Однак інколи під час бійок ламаються рої и або один з партнерів калічиться. Під час парування самці збирають гарем з 2—3 (рідко до 15) самок.

У травні — червні самка народжує плямисте оленятко (рідше два). Телиться вона в тих місцях, де є багато густої трави,, заростей папороті, поблизу джерел, річок. Перші дні оленятко лежить притаївшись і встає тільки для того, щоб поссати матір. Яскраве плямисте забарвлення добре маскує - маля. Самка після годування відходить на 100—300 м, щоб відвернути увагу від маляти. Годувати оленятко самка оленя приходить декілька разів на добу. Приблизно через тиждень оленятко починає ходити за матір’ю; у місячному віці щипає траву, а молоко ссе до осені. Дорослими олені стають на другому році життя. Наприкінці першого року життя у самців на лобних кістках з’являються кісткові горбики, на яких через 2—3 місяці починають розвиватися роги, які до осені другого року закінчують ріст і очищаються від шкіри. Ці роги не мають гілок і їх називають «шпичками». Після скидання цих рогів навесні розвиваються нові з 3—4 гілочками. В наступні роки кількість відростків і розміри рогів збільшуються. Найбільшого розвитку вони досягають у оленів у віці 6—12 років, а потім наступає поступове зменшення їх маси. У більшості випадків олені скидають роги у березні — квітні. Нові роги, що починають розвиватися відразу ж після скидання старих, укриті ніжною шкірою з оксамитовим хутром, вони м’які, дуже чутливі до ударів, називаються пантами. Наприкінці липня — в серпні вони повністю формуються і олені очищають їх від шкіри об стовбури дерев і кущів.

Основний ворог оленів — вовк. Вони захищаються від нього передніми копитами і рогами. У суворі багатосніжні зими олені гинуть в5д виснаження. Олені здавна вважаються цінними об’єкт тами для полювання. Панти оленів використовуються для одержання цінного лікарського препарату пантокрину.

У деякі мисливські господарства завезений плямистий олень, який у природних умовах зустрічається в Усурійському краї. Забарвлення плямистих оленів улітку руде з світлими плямами, зимою — сіро-буре. Живиться він рослинною їжею, ціниться пантами та як важливий об’єкт полювання. І плямистий і європейський олень окремої природи.

Найбільший звір з парнокопитних, акліматизований в деяких мисливських господарствах — зубр. Тіло вкрите жорсткою бурою або рудувато-бурою шерстю. Роги є у звірів обох статей і зберігаються все життя. В минулому зубри були досить широко розповсюджені, заселяли південну смугу лісової зони і Лісостепу. Після 1945 р. опинилися на грані винищення. Зараз зубрів розводять у багатьох заповідниках і мисливських господарствах. Живляться зубри трав’янистими рослинами, гілками, корою, листям. Це типова лісова тварина.

Парування зубрів відбувається восени. Навесні самка народжує одного, рідше двох телят. Зубрів схрещують з великою рогатою худобою. Гібридні особи безплідні, але за масою перевищують батьків. Враховуючи незначну чисельність, зубри охороняються.

Сезонні зміни в природі

Характерною особливістю клімату України є чітко виражені пори року та переходи від однієї пори до другої. Причиною зміни пір року є рух Землі навколо Сонця і нахил земної осі до площини орбіти. Через відхилення осі землі від площини орбіти земна куля повертається до Сонця більше то північною, то південною півкулею і відповідно кожна півкуля нагрівається то більше то менше.

Нахил земної осі впливає і на тривалість дня і ночі. В північній півкулі в день літнього сонцестояння (21—22 червня) спостерігається найдовший день і найкоротша ніч. Протилежна картина спостерігається в ці періоди у південній півкулі. Кола на Північному полюсі встановлюється полярний день, на Південному полюсі починається полярна ніч і навпаки. Проте бувають дні, коли тривалість дня на всій земній кулі, за винятком земних полюсів, дорівнює ночі (12 год). Ці дні називаються днями весняного і осіннього рівнодення.

Зміни пір року — надзвичайно яскраві явища в навколишній природі і важлвво викликати інтерес до них у дошкільників. Подані нижче характерні зміни сезонних явищ у природі повинні стати змістом спостережень на прогулянках і екскурсіях з дошкільниками.

Осінь

Астрономічним початком осені вважається. 22 вересня. Це — день, осіннього рівнодення, коли на всій земній кулі день і ніч добу навпіл ділять.

Фенологи (фенологія — наука про сезонні явища в неживій і живій природі), вважають початком осені — перший приморозок на ґрунті, а кінцем осені - замерзання -ставків. Вони поділяють осінь на два періоди: ранню осінь — до кінця жовтня й пізню — до початку зими.

Рання осінь (вересень — початок жовтня) характеризується здебільшого теплою ясною погодою. Повітря добре прогрівається, воно сухе, чисте іі -прозоре. В. другім половині вересня майже щороку бувають .приморозки на поверхні ґрунту, які шкодять пізній городині. Ночі найчастіше холодні. На півдні восени довго стоїть ясна і тепла погода.

У жовтні температура повітря ще більше знижується, частіше бувають дощі з сильні вітри. Наприкінці жовтня спостерігається похолодання, зникають красиві купчасті хмари.. Небо найчастіше вкрите низькими шаруватими хмарами. Збільшення вологи в повітрі зумовлює утворення туманів. У холодні ночі іній вкриває траву, дахи будинків. Утворюється він за тих самих умов, що й роса, але при температурі нижче 0°С.

Жовтень називають золотою осінню. Це час найбільшого розцвічування дерев, кущів.

Пізня осінь (листопад) це місяць холодних вітрів, похмуроїпогоди. Значно знижується температура, замерзає земля, з’являється лід на водоймищах.

Зміна умов середовища — зниження або підвищення температури, скорочення або збільшення світлового дня тощо зумовлює сезонні явища в житті рослин. Ці поступові зміни цікаво спостерігати з дітьми.

Осінні явища в житті рослин. Ранньої осені цвіте багато рослин. У соснових лісах земля вкривається суцільним килимом з квітучого вересу. Цвіте пижмо, продовжується цвітіння деяких видів дзвоників, цмину піскового тощо. У вологій лісовій підстилці можна знайти різноманітні гриби — сироїжки, білі, маслюки, лисички, польські. Біля пеньків — сімейства опеньок.

На луках можна побачити квітучими різні види конюшини — лучну, повзучу, польову (котики), волошки лучні, деревій, куколицю білу, оман британський.

На водоймах продовжується цвітіння стрілолисту, сусака. Інколи вдруге зацвітає калюжниця.

Серед квітучих рослин пустирів найчастіше можна побачити цикорій, глуху кропиву пурпурову, гикавку тощо.

На полях багато квітучих грициків, суріпиці.

Восени вдається часом спостерігати повторне цвітіння дерев — каштана та плодових. Друге цвітіння найчастіше спостерігається у посушливі роки, особливо після жаркої і сухої весни, у зв’язкуз тим, що частина поживних речовин лишається невикористаною. Інколи причиною другого цвітіння можуть бути сильні і тривалі дощі.

Зниження температури повітря позначається на житті рослин. Одним з найцікавіших осінніх явищ е листопад. Листя нерідко починає жовкнути задовго до настання осінніх днів. Окремі жовті листочки з’являються ще в середині літа у кленів ясенелистих, беріз, але листопад буває значно пізніше. Що ж спричиняє його? Насамперед те, що косе сонячне проміння менше нагріває повітря і поверхню ґрунту, а отже, воду, яка.& в ґрунті. Вода, температура якої стає нижчою

, ніж влітку, не може надійти через коріння до всієї рослини. Тоді дерево або кущ, захищаючись від надмірного випаровування через листя, починає поступово скидати його з себе. В основі черешка листка, саме там, де він прикріплюється до гілки, утворюється ламка коркова тканина. Тому навіть від найменшого подиху вітру або кількох крапель дощу листочки зриваються і, повільно кружляючи в повітрі, падають вниз. Лише в окремих видів дерев і кущів (порівняно недавно завезених з теплих країн) листя опадає ще зеленим.

Хвойні рослини легко переносять тимчасову нестачу води, яка надходить до коріння з ґрунту. їхня хвоя випаровує набагато менше води, ніж листя листяних дерев. Лише модрина щодо цього близька до листяних порід. Вона випаровує вологи в десять разів більше, ніж сосна, і в п’ять разів більше, ніж ялина.

Характерна ознака листопаду — розцвічування листя. Зміна забарвлення — це результат руйнування хлорофілу. Рослини зелені від великої кількості хлорофілових зерен, розташованих у клітинах листя і стебел. Хлорофілові зерна недовговічні. Вбираючи сонячну енергію, потрібну для процесу фотосинтезу, хлорофіл руйнується і знову утворюється в рослині, причому це може відбуватися тільки на світлі. Однак, хлорофіл — не єдиний пігмент у рослині. Крім нього в рослині містяться пігменти ксантофіл і каро- тин. Перший чисто жовтого кольору, другий — має жовтогарячий відтінок. Жовті пігменти завжди є в зелених рослинах, але влітку вони зовсім не помітні, бо замасковані інтенсивним зеленим забарвленням хлорофілу. Восени в міру згасання діяльності листка (у зв’язку з утворенням в його черешку коркового шару) в ньому уповільнюється, а потім і зовсім припиняється утворення хлорофілу, а руйнування його триває. Через це листок втрачає своє зелене забарвлення і жовті пігменти, яких не видно до цього, стають усе помітнішими.

Восени забарвлення листя особливо привабливе червоними тонами. Однак ці тони характерні не для всіх дерев. У багрянець вбираються крони кленів і осик, північного ерзокогс дуба, бруслини, скумпії. Листя липи, берези не має червоних відтінків, воно забарвлюється лише в жовті і золотисті кольори.

Що зумовлює червоне забарвлення осіннього листя? Насамперед особливий пігмент — антоціан, який утворюється в листках, де багато цукру. Він міститься у клітинному соку.

Утворення антоціану в тканинах рослин залежить від зовнішніх умов. Коли температура знижується, вміст антоціану в клітинному соку підвищується так само, як і під час яскравого освітлення.

Листопад — дуже важливе пристосування рослин до умов зими, що є не тільки холодною, але й сухою порою року. Коли б наші листяні дерева залишалися на зиму в своєму зеленому вбранні, вони б гинули від нестачі вологи, оскільки насичення листя водою припинялося б, а випаровування води продовжувалося б. Скидаючи листя, дерева, крім того, оберігають себе від механічних пошкоджень під масою снігу. Часто можна бачити, як взимку ламаються під масою снігу досить великі гілки дерев. Листопад сприяє видаленню продуктів обміну, значна кількість яких нагромаджується в листі під осінь і стає шкідливою для рослин.

А як готуються до зими трав’янисті рослини? В однорічних рослин восени відмирають стебла й коріння, зберігається лише насіння із зародками рослин майбутнього року. Незважаючи на незначні розміри, воно є найстійкішою частиною рослини щодо перенесення несприятливих умов. Цьому сприяє не тільки щільна оболонка, а й стан спокою, в якому воно перебуває. Насіння багатьох рослин може переносити дуже сильне охолодження. В нашій флорі однорічних рослин порівняно небагато, причому значна частина їх припадає на бур’яни.

Осінь у житті рослин є порою визрівання і поширення насіння. Це цікаво простежувати з дітьми.

У більшості дерев плоди пристосовані до розповсюдження вітром. У липи, ясена, клена ясенелистого плоди опадають взимку. Завдяки крилаткам, вони можуть переноситися на значні відстані. Важкі жолуді падають неподалік від материнської рослини, зате їх розповсюджують білки і сойки. Насіння черемхи, горобини, лісових яблунь, ялівця, глоду розповсюджують птахи.

Деякі трав’янисті рослини (кульбаба, нечуй-вітер тощо) мають на плодах парашутики, завдяки яким вони літають у сухому повітрі. Якщо ж повітря вогке, волоски парашутика злипаються, і плід падає на землю. Плоди лопухів, череди розповсюджують тварини, до шерсті яких вони чіпляються за допомогою гачечків. Розносить ці плоди і людина на своєму одязі.

Плоди деяких рослин (фіалки, розрив-трави) розтріскуються і розкидають насіння в різні сторони.

У нашій флорі більше багаторічників. У цих рослин відмирають лише наземні частини. Підземні видозмінені пагони — кореневища, бульби, цибулини, які служать коморами поживних речовин, перезимовують у ґрунті. Так зимує більшість рослин — всі ефемероїди, всі злаки тощо.

У багатьох рослин водойм також відмирають стебла і листя, а перезимовує кореневище (очерет, рогіз, латаття біле, глечики жовті).

Ряска від морозу відмирає й тоне. Проте гине не вся рослина. Ще раніше від рослини відділяються щільні, наповнені крохмалем пластинки, найчастіше буро-червоного кольору. Вони опускаються на дно й там зберігають життя до весни. Навесні, коли розтане крига і зігріється вода, вони спливуть на поверхню й почнуть розростатися.

Трав’янисті багаторічні рослини довговічністю не поступаються перед деревами. Так, деякі папороті наших лісів можуть жити понад 100 років. Довговічні дерновинні злаки наших степів. Ковила наприклад іноді живе близько 300 років.

Зміни в неживій природі, рослинному світі зумовлюють і відповідні зміни у житті тварин. Відповідно до програми дитячого садка ознайомлення дошкільників з тваринами має здійснюватися протягом різних сезонів, шляхом показу взаємозв’язків між змінами умов життя і відповідними змінами у житті тварин.

Осінні зміни у житті тварин. Здійснюючи з дошкільниками цільові прогулянки до водойм, слід відзначити, що на поверхні води вже не видно ставковиків, котушок — вони опустилися на дно во,- дойми, у мул.

Ранньої осені ще можна спостерігати на ділянці дитячого садка купки землі (капрофаги), що свідчить про активну життєдіяльність дощових червів. Зі зниженням температури черви заповзають у глибші шари землі.

Дуже цікаві спостереження восени пов’язані з павуками, оскільки восени спостерігається розселення маленьких павуків-бокоходів, вовків. Траплялось, що павуків ловили у відкритому морі за десятки кілометрів від берега. На літаючих павутинках не зустрічаються павуки-хрестовики. Молоді хрестовики з’являться лише навесні. Восени самка хрестовика відкладе багато яєць в одному спільному павутинному коконі, який вона влаштовує у якій-небудь щілині, під корою.

На початку осені з дітьми можна спостерігати ще багато літаючих комах. На квітучих у цей час рослинах можна милуватися кропив’янками, жалібницями, адміралами, лимонницями, барвистим павичевим оком. Усі ці метелики вийшли з лялечок ще наприкінці липня. Вони літали весь серпень, вересень, будуть літати і навесні і тільки тоді відкладуть яйця. Десять місяців живуть ці метелики і з них близько семи місяців перебувають у заціпенінні.

У теплі вересневі дні і на початку жовтня досить часто можна зустріти джмелів, бджіл і розповісти дітям про їхню підготовку до зимівлі.

Значна кількість комах зимує у стадії яйця, личинки, лялечки. У пору листопаду цікаво знайти під дубом гал дубової горіхотворки, розповісти, як зимує личинка. Тут же під дубом можна знайти жолуді з маленькими отворами. їх пошкодив жолудевий довгоносик. Личинка розвивається в жолуді, виїдаючи його. Коли він падає, вона вилізає з нього і ховається в ґрунт.

На опалому листі часом можна знайти зимуючі яйця комах.

У риб восени спостерігаються зимувальні міграції. Вони збираються у великій кількості в глибоких місцях, так званих ямах, де й зимують.

Початок сплячки у плазунів і земноводних збігається з першими приморозками і масовим листопадом. Під час цільових прогулянок до водойм слід звернути увагу дітей на відсутність жаб, тритонів. Наголосити, що деякі жаби зимують на дні водойм, а деякі ховаються під коріння дерев, під каміння, у підвалах. Ящірки зимують у нірках, глибоко заповзаючи у них, а змії і вужі найчастіше у норах під корінням дерев.