Клас Ссавці, або Звірі 2 страница

За допомогою своїх міцних різців звірі не тільки легко перегризають гілки, але й звалюють великі дерева, підгризаючи їх біля основи стовбура. Осику діаметром 5—7 см бобер звалює за 2 хв. У зваленого дерева бобри відгризають гілки, розділяють його на частини, частково поїдають на місці, а те, що залишилося, сплавляють водою до житла або до місця будівництва греблі. Дерево 10—12 см у діаметрі бобер звалює за одну ніч, так що до ранку на місці роботи зпіркз залишається лише, пеньок і купка тирси. Активні бобри присмерку і вночі.

Влітку бобри живляться переважно трав’янистими рослинами: лататтям, глечиками, очеретом тощо. Восени інтенсивно звалюють дерева і займаються заготівлею деревного корму на зиму. Переносячи гілки ближче до хатки, вони встромляють їх у дно водойми з тим, щоб скористатися ними тоді, коли на водоймі утвориться крига. Всі ці цікаві відомості вихователі можуть використати у своїх розповідях.

Парування бобрів відбувається у січні — лютому, У травні — червні самка народжує 3—4 малят, зрячих, вкритих шерстю. Через 1—2 дні вони вже можуть плавати, а через 3 тижні переходять на самостійне живлення рослинним кормом. Молодняк, що підріс, довго не. покидає батьків, і живуть вони звичайно сім’ями. Повна сім’я складається з пари дорослих і їхнього потомства минулого і поточного року. Лише на третьому році молодняк досягає зрілості і створює своє самостійне поселення.

Бобер — цікава тварина. Хутро бобра високо ціниться. В Україні бобри охороняються законом.

Велику кількість гризунів складають мишоподібні гризуни: пацюки, миші — хатня, польова, жовтогорла, лісова, полівки.

Пацюки сірі — мешканці людських осель, смітників, інколи оселяються по берегах водойм, на полях. Можуть чудово плавати і пірнати. Кубло будують під підлогою, в міжстінних проміжках. За природних умов гіацюк риє власні нори або займає чужі. За сприятливих умов розмножується протягом року від 3 до 6 разів на рік. Народжує 6—8 (іноді близько 17) малят, які вже через три місяці здатні до розмноження. Живиться пацюк найрізноманітнішою їжею. У людських оселях — харчовими продуктами, іноді нападає на свійських тварин. Пацюки, що живуть у природних умовах, нападають на дрібних гризунів, птахів, жаб, риб, молюсків тощо, поїдають пташині кладки. Пацюки не можуть жити там, де немає води і їжа суха. Цим і пояснюється їх скупчення на свинофермах, м’ясокомбінатах, де вони забезпечені їжею, водою і укриттям. Особливістю біології пацюків є їхнє насторожене ставлення до змін навколишнього середовища: вони уникають різних пасток, здатні подавати сигнал про небезпеку, тому боротися з ними важко. Пацюки небезпечні як переносники чуми, лептоспірозу та інших особливо небезпечних хвороб людини.

У річкових долинах, на озерах, ставках і болотах зустрічається водяний пацюк. На відміну від сірого пацюка він має короткі малопомітні вуха, тонкий короткий хвіст, дещо притуплену морду. Нори риє на березі водойми. Живиться прибережною рослинністю, інколи гризе кору дерев.

Миші хатні так само, як і пацюки, з давен пристосувалися до життя біля людини. Поширені вони повсюдно. Зустрічаються в людських оселях, на городах, по узбережжях водойм, часто живуть у скиртах. В оселях живуть під підлогою, на горищах. За природних умов риють нори. Жителі Одещини чи Херсонщини, ідучи весною полем, можуть побачити невеличкі купки зерна або насіння бур’яну (від 1 до 9 кг у кожній), присипані зверху землею. Це так звані курганчики (запаси їжі на зиму курганчикових миіией — підвиду хатньої миші).

Хатні миші живляться насінням майже всіх рослин, але найбільш охоче поїдають насіння соняшника, пшениці. Ті миші, що живуть біля людини, можуть споживати їжу і тваринного походження. Особливістю хатніх мишей є те, що вони можуть живитися сухим зерном за відсутності води. Це лає їм змогу поселятися у приміщеннях зерносховищ, де пацюки зустрічаються рідко. Розмножуються вони 4—8 і більше разів на рік. Самка народжує 6— 8 (до 14) мишенят, які вже через три тижні можуть жити самостійно, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватися. Хатні миші не тільки псують продукти, але й є переносниками чуми, туляремії.

Миші жовтогорла, лісова та польова, на відміну від хатньої, живуть виключно за межами жител людини.

Жовтогорла миша — мешканець старих листяних лісів, а лісова. нерідко зустрічається і на полях, особливо у південних районах України. Лісова миша найбільш численна. Риє прості нори під колодами, серед коріння дерев або під купами хмизу, інколи поселяється в дуплах. Живляться ці миші насінням різноманітних дерев і трав’янистих рослин. У лісових мишей дуже розвинутий нюх. Вони здатні знайти горіх, заритий у землю на 30 см завглибшки. Виїдаючи насіння лісових культур, вони приносять шкоду лісовому господарств´.. Лісова і жовтогорла миші влаштовують у своїх норах запаси їжі на зиму — добірне насіння.

Миша польова відрізняється бурувато-рудим забарвленням з чорною смужкою по хребту. Живе переважно в більш-менш вологих місцевостях: по узбережжях водойм, узліссях, на полях, порубко тощо. На зиму переселяється в скирти, стіжки, купи опалого листя в садах і лісах, а також до людських осель. Живиться насінням, корінням рослин, інколи гризе пагони і кору дерев.

Досить поширені в Україні полівки, які відрізняються від мишей притупленою мордою, маленькими вухами, невеликим хвостом. Живуть вони на полях, луках. Часто риють складні розгалужені нори. Живляться рослинною їжею, нерідко шкодять сільськогосподарським культурам. Так само як і інші мишоподібні гризуни, розмножуються дуже швидко.

У степовій, лісостеповій зонах і частково в Поліссі поширені хом’яки. Зовні вони дуже гарні. Живуть на полях, городах, степових ділянках, узліссях, населених пунктах. Поводить себе хом’як, як гарний господар, що любить у всьому солідність. Він будує добротні і складні нори до 2,5 м завглибшки з численними віднорками — коморами, де запасає їжу. Ближче до осені звірок старанно заповнює свої комори різними припасами: зерном, картоплею, кукурудзою, морквою та іншими продуктами. Загальна маса таких запасів досягає 10—20 кг. Ними хом’як живиться взимку, коли прокидається від сплячки, а також навесні до появи потрібної кількості їжі. В сплячку залягає у вересні — жовтні — спить до квітня. Влітку хом’яки поїдають зелень трав, різне насіння, кореневища, комах, нерідко дрібних гризунів, пташині кладки і пташенят. Хом’яки активні вночі. В разі небезпеки ховаються в нору, а якщо ворог (наприклад, людина, лисиця, собака) раптово відрізає вхід у нору, звір сміливо кидається на ворога і може його боляче вкусити, пробиваючи дорогу додому.

Розмножуються хом’яки тричі на рік. В одному виводку 7—9 (інколи до 15) малят, які вже через місяць живуть самостійно.

Хом’як в багатьох місцях шкодить полям, знижуючи врожай сільськогосподарських культур.

У внутрішніх водоймах України живуть ондатри, що були завезена з Північної Америки і широко розселилися, майже по всій Україні. Маса дорослих ондатр досягає майже 2 кг. Морда у звірка дещо притуплена, вуха малопомітні, хвіст довгий, сплюснутий з. боків, пальці задніх / лап з’єднані невеликою плавальною перетинкою. Забарвлення руде, під грубим остевим хутром розташований досить густий м’який підшерсток.

Ондатра полюбляє затишні неглибокі водойми, зарослі водною рослинністю. Тримається річок, каналів, озер, боліт. Веде пере важно нічний спосіб життя. Живе в норах, а в болотистій місцевості будує хатки, що являють собою купу очерету, осоки чи комишу, скріплює їх мулом або глиною. Вхід у хатку міститься під водою. Розмножується ондатра 2—3 рази на рік. Менш ніж через місяць після парування самка народжує 6—8 сліпих малят, які вже через , 7 місяців здатні розмножуватися. Живиться ондатра прибережною рослинністю, зрідка їсть жаб і молюсків.

М’ясо ондатри смачне, у Північній Америці звіра називають водяним кролем. Ондатра дає цінну шкурку.

Знайомлячи дітей з мишоподібними гризунами, хом’яком, не можна наголошувати лише на шкоді, яку вони приносять. Слід показати дітям, як через ланцюги живлення вони пов’язані з птахами, ссавцями та іншими тваринами.

Ряд Китоподібнів Україні представлений дельфінами, які викликають у дошкільників великий інтерес. У приморській місцевості під час прогулянок до моря з старшими дошкільниками можна простежити інколи за цими тваринами, цікаво розповідаючи дітям про спосіб їхнього життя.

Дельфіни надзвичайно добре пристосовані до життя у воді — тіло їх витягнуте, торпедоподібне, вкрите пружною шкірою. Передні кінцівки у них перетворені у плавці, є спинний плавець На хвостовому плавці є глибока виїмка. Дельфіни можуть довго перебувати під водою, пірнати завдяки розвинутим легеням. Повітря вони набирають через дихальце, яке розташоване на:тімені. Висока температура тіла підтримується завдяки товстому шару підшкірного жиру. У воді дельфіни орієнтуються за допомогою ехолокації.

Діти з цікавістю сприймають розповіді: про поведінку дельфінів. Живуть дельфіни великими зграями. Вони люблять гратися біля кораблів, що пропливають повз них, плавають дельфіни легко і стрімко. Дельфіни дуже розумні тварини: вони добре дресируються і виконують за командою різні вправи. Дельфіни сприймають звуки і ультразвуки і можуть навіть наслідувати людський голос. Живляться вони рибою

В Україні в Чорному морі зустричається три види дельфінів: афаліна, білобочка і азовка, або морська-свиня.

На дельфінів раніше полювали, і кількість їх значно скоротилася. Після заборони на полювання чисельність дельфінів у Чорному морі зросла.

Ряд Хижі об’єднує м´ясоїдних тварин, хоч: багато з них споживають рослинну їжу, особливо ведмеді і кунячі. У´ представників хижих добре розвинуті ікла, корінні зуби Часто з ріжучими краями це так звані хижі зуби. З багатьма представниками хижих діти знайомляться дуже рано і важливо сформувати у них правильні уявлення про спосіб їхнього життя і значення в природі.

Родина Собачі. в Україні представлена вовком, лисицею та енотовидним собакою. Це тварини середнього розміру, добре пристосовані до активного добування тварин шляхом переслідування. Тулуб у них витягнутий, кінцівки пристосовані до біту (мають невтяжні кігті), морда витягта, добре розвинутий нюх.

Звичайний, або сірий вовк більший за велику вівчарку, маса його 32—50 кг. Увесь зовнішній вигляд сірого вовка свідчить про могутність цього звіра. Морда видовжена, широкий лоб, гострі трикутні вуха, коротка товста шия з високим загривком. Хвіст товстий, пухнастий, майже завжди висить донизу або навіть підігнутий, ніколи не загинається догори.

Поширені вовки по всій Україні, проте зустріти їх можна в тих місцевостях; де вони можуть знайти собі притулок для лігва: ліс, перелісок, балка, очерет, болото, чагарники тощо;

Для вовків характерний типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються практично на все життя. Основу зграї становить виводок одноліток з батьками, до яких можуть приєднуватися тогорічні звірі та самці-одинаки. У зграї рідко буває 10—12 особин.

Вовки тримаються вибраного лігва і полюють у межах певної, досить значної території. Території окремих сімей ізольовані одіта від одної і суворо охороняються господарями. Межі зайнятої території вовки мітять за допомогою сечі на добре помітних місцях.

Для лігва вовки обирають найчастіше природні схованки під вивернутим з корінням деревом, на схилах ярів, у скелях, у чагарнику, часом розширюють старі нори лисиць і борсуків. Своє житло розташовують у глухих, важкодоступних місцях, обов’язково недалеко від водойми, ретельно маскують його. Вовки ніколи не полюють поблизу житла, а і ще на відстані 7—10 км від нього, що також сприяє безпеці виводка. Після того як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом,-а влаштовуються на відпочинок у різних безпечних місцях.

Вовк — типовий хижак. Основна здобич його — копитні тварини: козулі, кабани, домашні вівці, корови, коні. У живленні вовків велику роль відіграє також дрібна здобич: зайці, ховрахи, мишоподібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. Влітку вовки поїдають кладки яєць, пташенят, полюють на гусей в місцях, де вони линяють, нападають і на домашніх гусей. Здобиччю вовка може бути лисиця, єнотовидний собака, а також свійські собаки. Вовки можуть поїдати своїх ослаблених або поранених родичів. На відміну від інших звірів, вовки часто повертаються до рештків власної здобичі. Не гидують вони і мертвечиною. Вовки відомі своєю ненажерливістю. Голодний вовк з’їдає близько 10 кг м’яса. Однак за звичайних умов його раціон - становить 2 кг.

Під час полювання на жертву вовка нерідко практикують розподіл обов’язків, один стає загонщиком, інший ховається у засідці. При, цьому вони невтомно переслідують здобич, заганяючи козуль на слизький лід, або у глибокий пухкий сніг.

Парування у вовків відбувається в січні. Оскільки у вовків спостерігається надлишок самців, між ними виникають жорстокі бійки за самок. У березні — квітні самка народжує 6—8 (іноді до і і ) темно-бурих вовченят. Вони сліпі, з закритими вушними раковинами. Півтора місяця самка годує малят молоком, але ще до цього вони, починають їсти напівперетравлене м’ясо, відригнуте самцем, який весь час постачає вовчицю і вовченят їжею. Вовченята ростуть швидко, поступово привчаються убивати принесених батьками дрібних тварин, а потім вчаться і справжньому полюванню. Дорослими вовченята стають на другому році життя. Вовки активні переважно у нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони заявляють голосним завиванням. За допомогою різних звуків вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків тощо. З органів чуття у них найкраще розвинутий слух, слабкіше зір і нюх, Во&ші швидко ходять і бігають. Ці сильні тварини можуть нести у зубах вівцю. Інколи спостерігається помітне збільшення чисельності вовків. Сучасні зоологи вважають, що кількість їх треба регулювати,

У природі вовк відіграє роль санітара, оскільки, як показали дослідження, його жертвами стають у першу чергу хворі і слабкі особини. Однак у районах інтенсивного освоєння людиною, з розвинутим тваринництвом, вовки можуть завдавати великої шкоди.

На відміну від вовків, у лисиць довге, але приземкувате тіло, голова з видовженою гострою мордою, великі загострені вуха, очі з вертикально овальним зрачком. В Україні скрізь поширена звичайна руда лисиця. В більшості випадків забарвлення хутра-руде або рудувато-сіре. Кінчик хвоста білий. Зустрічається лисиця в усіх природних зонах: від-cynhx степів до глухих лісів. Полюбляє відкриту місцевість, де є окремі гаї, яри, де взимку сніговий покрив не дуже глибокий.

Живиться лисиця різноманітною їжею. Основу її харчування становлять дрібні гризуни, в основному полівки. Крупніша здобич, наприклад зайці, трапляється лисицям нечасто. Рідше, ніж гризуни, потрапляють у меню лисиці птахи. В літні місяці лисиці добувають плазунів. їдять жуків, мертвечину. До складу їжі лисиць входить і рослинна — плоди, фрукти, ягоди.

Нори лисиці риють самі або займають ті, що належали борсукам. Частіше всього лисиця оселяється на схилах ярів, горбів. Нора завжди мас кілька вхідних отворів, які через похилі тунелі ведуть до гніздової камери. Звичайно житло добре сховане - в густих заростях, хоч його виказують рештки їжі, екскременти. У норах лисиці живуть здебільшого тільки під час виведення молодняка, а в інший час і взимку відпочивають у відкритих лігвах у снігу, у траві, моху. Однак, рятуючись від переслідування, лисиця нерідко ховається будь-якій норі.

Як і вовки, лисиці моногами. Парування відбувається наприкінці зими. Залежно від умов життя не всі самки щорічно мають потомство. Народжується у них найчастіше 5—7 (іноді до 10) лисенят, покритих темно-бурим пухом. Півтора місяця дитинчата вигодовуються молоком і поступово привчаються батьками - до звичайної їжі. а також до її добування. У вихованні малят беруть участь обоє батьків. Лисенята, що підростають, рано починають відлучатися з «дому». Восени вони стають дорослими і деякі самки вже на наступний рік починають розмножуватися. Лисиці живуть у неволі 20-25 років, а в природних умовах менше.

Полюють лисиці переважно вночі, а інколи і вдень, особливо там, де їх не переслідують. Поводиться лисиця надзвичайно обережно, має здатність тікати від переслідувача, заплутуючи сліди; Тому у казках вона завжди хитра і спритна.

Знайомлячи дітей з життям лисиці взимку, цікаво розповісти їм, як вона «мишкує» — полює за мишами. Рухаючись полем, вона то прислухається до писку гризунів під снігом, то робить граціозні стрибки, починає швидко рити, розкидаючи навколо себе сніг і намагаючись швидше схопити здобич. Лисиця так захоплюється полюванням, що близько підпускає до себе мисливця. З органів чуттів у лисиці найкраще розвинутий нюх і слух, зір гірше. У стані збудження лисиця видає голосні звуки, що нагадують гавкання, а звірі, що б’ються, різко вищать.

Кількість лисиць у природі коливається залежно від умов харчування (чисельності гризунів), метеорологічних умов і масових хвороб (сказ; чума тощо), під час яких гине багато тварин.

Лисиця вважається корисною твариною як енергійний винищувач шкідливих гризунів і комах. Цінна вона і як хутровий звір. Шкоду, якої вона завдає, полюючи за свійськими птахами, не можна порівняти з користю цього хижака. Саме таке ставлення треба формувати у дошкільників, знайомлячи їх з лисицею.

Єнотовидний собака — невеликий звір, що має вигляд кудлатого собачки. Забарвлення бурувато-сіре з чорним. На морді чорна «маска», облямована світлим. За природних умов єнотовидний собака зустрічається тільки на Далекому Сході, звідки і був завезений до нас і добре акліматизувався. Тримається густих заростей по берегах річок і озер, зарослих травою і чагарником лук. Живиться єнотовидний собака найрізноманітнішою тваринною їжею: дрібними гризунами, жабами, рибою, яйцями тощо. Інколи їсть ягоди і плоди.

Єнотовидний собака активний переважно вночі та у передвечірній час. За одне полювання проходить !0—12 км, а взимку лише кілька сот метрів. У снігу хижак сильно в’язне. Захоплений людиною або собакою єнотовидний собака не захищається, а тільки вищить, і ним оволодіває навіть звичайний дворняжка.

Паруються єнотовидні собаки наприкінці зими — на початку весни. У травні — червні народжується 5—7 (інколи 10) малят, які стають дорослими вже через рік.

Багато єнотовидних собак знищують вовки, лисиці, бродячі собаки. Кількість їх скорочується також у зв’язку з хворобами. Великої шкоди їм завдає повінь, особливо пізня, коли звірі виховують молодняк. Єнотовидний собака використовується як хутровий звір.

Родина Ведмежі в Україні представлена бурим ведмедем, який зустрічається тільки в Карпатах. Це великий звір, маса якого досягає 80—120 кг. Тримається великих лісів, але нерідко виходить за їжею на полонини.

Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи просто серед трави, кущів, моху. Восени починає шукати місце для барлоги. Влаштовує її під корінням поваленого дерева, інколи просто у лісовій гущавині, наносивши туди купу моху, ялинових гілок. Барліг має вигляд великого пташиного гнізда. Найдовше в барлозі живуть ведмеді з ведмежатами, менше всього — старі самці.

У справжню сплячку ведмеді не впадають. їх стан вірніше було б назвати зимовим сном, оскільки вони зберігають повну життєздатність і в разі небезпеки можуть покинути барліг. Під час сплячки у барлозі ведмеді витрачають не дуже багато енергії,, існуючи за рахунок нагромадженого восени жиру і, таким чином, з найменшими втратами долають суворий зимовий період. Взимку ведмедям важко ходити по пухкому, глибокому снігу. Якщо ведмеді відгодовуються до осені, вони не залягають у сплячку і стають бездомними шатунами, зустріч з якими небезпечна.

Чи ссе ведмідь у барлозі лапу, як про це розповідається у багатьох дитячих віршах? Одностайної думки про це немає. Вважають, шо взимку товста шкіра на лапах злазить, а нова — чутлива до холоду, і, ведмідь, підносячи лапи до рота, зігріває їх своїм диханням. Інша точка зору на це явище, пов’язана з тим, що перед сплячкою ведмеді перестають їсти. їх шлунки заповнюються густим слизом, що створює відчуття ситості. В процесі метаболізму частина води всмоктується, і щоб поповнити її, ведмідь лиже лапу, а слина, що виділяється при цьому, поповнює кількість рідини в шлунку.

Ведмеді живляться переважно вегетаріанською їжею — кореневищами, бульбами, зеленню, ягодами, насінням, плодами. Проте не гребують грі; «унами, пташенятами, яйцями; інколи ловлять молодих копитних звірів, свійську худобу. При наявності поблизу полів з вівсом зі´дмеді охоче поїдають зерно, а ще більше витоптують. Дуже псують вони і дерева, на які вилазять, щоб поласувати плодами.

Парування . ведмедів відбуваються влітку. Тоді звірі починають ревіти, між самцями відбуваються бійки. Вагітність триває 6—8 місяців, ведмежата (1—2) народжуються у барлозі, де, напівзігнувшись, ведмедиця лежить на спині і тримає дитинчат на череві, прикриваючи їх лапами і головою. Маса малят після народження становить 400—500 г. Вигодовуючи ведмежат молоком, сама ведмедиця нічим не живиться. Очі у ведмежат прорізаються через місяць, а до весни вони підростають розміром з невелику собаку і, крім молока, починають їсти зелень, ягоди, комах. Інколи поруч з ведмежатами сьогорічними з ведмедицею ходять минулорічні ведмежата, так звані пестуни. Самець участі у вихованні не бере, в барліг він залягає окремо.

В Україні бурий ведмідь охороняється. Ведмідь не вважається шкідливим для лісу, хоч навесні у Карпатах він обдирає з хвойних порід кору. М’ясо ведмедів смачне і за якістю не поступається свинині. Шкури бурих ведмедів використовують як килими.

Родина Котячі в Україні представлена риссю та диким котом. Усі котячі — спеціалізовані хижаки, пристосовані до добування тваринної їжі переважно шляхом вистежування. Такий спосіб життя наклав, відбиток на їхню будову; лапи м’які з втяжними кігтями, що забезпечує безшумність пересування, можливість лазити по деревах, робити великі стрибки. Охайність багатьох кошачих також е доцільним пристосуванням під час вистежування здобичі. Живляться котячі виключно тваринною їжею.

Рись — мешканець лісів. Це досить великий хижак, розміром із середнього собаку, схожий зовні на величезну кішку. Ноги довгі, хвіст короткий, ніби обрубаний, на вухах китиці. Забарвлення рудувато-сіре, плямисте. Поширена у Карпатах та деяких районах на заході Полісся. Улюблені місця рисі — глухі ялинові ліси. Там вона полює на глухарів, тетеруків і копитних. Рись не кидається на жертву з дерева, як вважають чимало людей, а вистежує із засідки і наздоганяє великими стрибками. Це спритний і дужий звір.

Парування у рисі відбувається наприкінці зими. Через 63 - 70 днів з’являється 2—3 рисяти. Кубло рисі влаштовують під. корінням поваленого дерева, в невеликих земляних печерах, у старих норах борсуків. У вихованні малят беруть участь один з батьків. Молоді рисята тримаються поруч з дорослими до самого сезону розмноження.

Рись так само, як і інші хижаки, відіграє селекційну роль. Це бажана вона там, де розводять козуль, плямистих оленів, фаза ній. Хутро рисі високо цінується на світовому ринку.

Лісовий кіт за зовнішнім виглядом дуже подібний до свійського кота, хоча значно більший. Товстий, шерсть пухнаста. Хвіст порівняно короткий, пухнастий, товстий, на кінці наче обрубаний. Забарвлення рудувато-сіре, з темними розпливчастими смугами. Хвіст у чорних кільцях, на кінці чорний. Поширений у Карпатах ї рідко зустрічається на Західному Поліссі та в плавнях Дністра. Живе в заростях кущів, очерету, полюбляє глухі, безлюдні місця. Для схованок використовує дупла, старі нори борсуків і лисиць. Полює вночі, а у похмуру погоду і вдень. Живиться дрібними гризунами і птахами. Парується наприкінці зими. Як і у свійських косі в, це супроводжується бійками і дикими криками самців. Самки добре піклуються про потомство, однак багато кошенят гине в перші місяці життя. Дикі коти можуть паруватися з свійськими.

Лісовий кіт—рідкісна тварина ( занесена до Червоної книги України).

Родина Куницеві. Переважна більшість куницеві має дуже дрібні розміри. Більшість має гарний волосяний покрив, веде наземний спосіб життя. Серед кунячих є виключно цінні хутрові звірі. До куницевих належать ласка, горностай, норка, видра, куниця кам’яна і лісова, тхір чорний і степовий, перегузня, борсук.

Ласка звичайна — найменша з усіх хижих. У неї тонке, витягнуте, гнучке тіло з коротким хвостиком. Влітку ласка світло-бура, знизу біла або жовтувата, взимку світліша. Найчастіше ласка зустрічається там, де є мишоподібні гризуни-— на полях, серед кущів. З дивною спритністю і енергією ласка знищує мишей, полівок, переслідуючи їх навіть у нірках і вбиваючи більше, ніж може з’їсти. Цим ласка приносить користь.

Горностай подібний до ласки, але більший і відрізняється чорним кінчиком хвоста. Як і ласка, на зиму горностай біліє, і лише кінчик хвоста залишається чорним. Найчастіше зустрічається по перелісках, узліссях, на поля? тощо. Тут він полює на різноманітних гризунів, часом руйнує пташині гнізда. Якщо гризунів не вистачає, їсть жаб, рибу, ягоди. Якщо їжі багато, влаштовує запаси. Полює, як і ласка, не лише на поверхні, але й у норах гризунів і часто, знищивши хазяїв, оселяється сам у їх кублах. Горностай гарно плаває і спритно лазить по деревах: і кущах. Розмножується один раз на р»:. Парування відбувається навесні або на початку літа. Вагітність триває 9-Ю місяців. Новонароджені мають масу 3—4 г, але ростуть досить швидко і через два місяці покидають нору.

Чисельність цього звіра залежить від наявності їжі — гризунів. Горностай діяльний у різні години доби, нерідко і вдень. Під час сильних морозів він подовгу укривається в сховищі. Горностай приносить користь, регулюючи чисельність гризунів. Хутро його високо ціниться.

До куницевих належить норка. Це відомий пушний звір, добре пристосований до водно-наземного способу життя. Поширена норка по всій Україні, крім Криму. Живе переважно біля водойм з захарашеними берегами, де багато надійних схованок серед коріння, в дуплах живе у великій кількості зустрічаються водяні полівки, ондатри, жаби, риба, раки. Парується у березні. У квітні — травні народжується 4—7 малят, які через 2—3 місяці стають самостійними, а через рік досягають статевої зрілості. Норки належать до цінних хутрових звірів.

Близькі до норок тхори. Тхір чорний має темне, майже чорне забарвлення, але з боків помітні жовтуваті відтінки. Зустрічається по всій Україні Тримається переважно листяних і мішаних лісів, річкових -´Долин, озер, боліт, чагарників, ярів, нерідко зустрічається біля людських осель. Веде нічний спосіб життя. Кубло влаштовує під корінням дерев, у купі хмизу, в камінні, під підлогою будівель, у скиртах, старих норах інших тварин. Живиться переважно дрібними гризунами, рідше жабами, рибою, птахами, ящірками, комахами.

Тхір степовий, як і свідчить про те назва, поширений в Степу, Лісостепу, в Поліссі тільки на відкритих місцевостях. Відрізняється від чорного тхора світло-жовтим з коричневатим відтінком забарвленням. Він найбільший з тхорів. Живиться переважно ховрахами. хом’яками та іншими гризунами, рідше птахами, жабами, ящірками.

У деяких степових областях іноді зустрічається надзвичайно рідкісний тхір перегузня , який від степового тхора відрізняється строкатим забарвленням (жовті, чорні і білі плями).

Парування у чорного та степового тхора відбувається у березні, а у травні народжується до 10 малят, які стають дорослими лише на другому році життя.

Тхори приносять користь знищенням гризунів, але деякі з них (тхір степовий і перегузня) стали рідкісними і занесені до Червоної книги України.

Цікавими представниками кунячих є кам’яна і лісова куниця. На горлі у кам’яної куниці є велика біла пляма, тому її часто називають білодушкою. У лісової куниці пляма жовта або жовтогаряча. Тіло у куниць видовжене, вкрите густим пухнастим дуже гарним хутром. Кам’яна куниця поширена по всій Україні і r.crt чається в гірських лісах, кам’янистих балках, ярах, заплавах річок. Часто селиться в людських оселях, садах, парках. Кубла влаштовує в щілинах скель, під поваленими деревами, на горищах.. .

Діяльні куниці переважно в темні години доби, але інколи їх можна зустріти і вдень. Живиться кам’яна куниця дрібними гризунами, птахами, жабами, ящірками, плодами та ягодами. Білодушки, що живуть у селах, нерідко нападають на свійських птахів, хоча досить і іншого корму. Часто ловить мишей і пацюків.

Лісова, куниця є типовим мешканцем лісу, де полюбляє старі,, захаращені темно-хвойні ліси з великими. дуплистими деревами У степовій зоні зустрічається тільки по долинах річок. Чудово лазить по деревах, часто мандрує по верхівках, перестрибуючи, як білка, з дерева на дерево. Живиться дрібними гризунами, також ловить зайців, рябчиків, глухарів, на деревах білок. Куниця охоче поїдає мед і. личинок диких бджіл.