Клас Ссавці, або Звірі 1 страница

Ссавці походять від звіроподібних плазунів. Найбільш характерні ознаки ссавців: теплокровні, тіло покрите волосяним покривом, живородні, дитинчат вигодовують молоком.

Форма тіла у ссавців різноманітна і пристосована до навколишнього середовища. Наприклад, у бобра розвиваються плавальні перетинки, сплощується хвіст, густе хутро не намокає.

Скелетно-м’язова система ссавців досконала, що відповідає значній різноманітності рухів звірів. Шкіра ссавців багата жировими, потовими залозами, частина з яких перетворена у молочні і пахучі залози. Волосяний покрив виконує термоізоляційну функцію, захищає шкіру від пошкоджень і деяких паразитів, містить дотикові рецептори, покращує аеро- і гідродинамічні властивості тіла, забезпечує видоспецифічність забарвлення.

Верхній ярус хутра утворений остевим волоссям, нижній — пуховим. Щетина кабанів — видозмінений остевий волос. Волосся нахилене в певному напрямку, що забезпечує обтічність тіла. Велике волосся, що видається над хутровим покривом, називають вібрисом. Воно розташоване на тих частинах тіла, якими тварина частіше торкається навколишніх предметів — на кінці морди, череві, кінцівках, і відіграє роль органів дотику.

Серце у ссавців чотирикамерне, є два кола кровообігу. Дихання легеневе. Частота пульсу і дихання у різних тварин неоднакова. У мишей частота пульсу — 600, у бика — 24 удара за хвилину.

У ссавців досконало і по-різному влаштована травна система через значну різноманітність кормів. Як і у птахів, потреба в їжі ссавців пов’язана з теплокровністю. У зв’язку з тим, що температура тіла .ссавців нижча, ніж температура птахів, вони споживають менше їжі, і все ж маленькі звірки, наприклад землерийки, з’їдають за добу їжі в 2—3 рази більше від маси тіла. Великі звірі споживають менше кормів. Добування, збір і механічна переробка їжі здійснюється за допомогою травного апарату. Зуби у ссавців різні за формою і призначенням залежно від характеру їжі. Вони поділяються на різці, ікла, передкорінні, корінні. Оброблена і змочена слиною їжа з ротової порожнини через глотку і стравохід потрапляє в шлунок. У більшості ссавців шлунок добре розвинутий, однокамерний. У жуйних тварин, що живляться грубими кормами, шлунок складається з кількох відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга. У перших трьох відділах відбувається бактеріальне бродіння з допомогою симбіонітів, що його населяють (інфузорій). Обробка шлунковим соком відбувається тільки в сичугу.

Усім ссавцям властивий внутрішньоутробкий розвиток, протягом якого зародок росте за рахунок речовин тіла матері, які передаються через особливий орган — плаценту. Ссавці відзначаються високим ступенем піклування про потомство не тільки під час вигодовування молоком, але і на наступних етапах, що дає змогу батькам передавати нагромаджений досвід потомству.

Головний мозок ссавців порівняно з попередніми класами тварин відзначається тим, що найбільших розмірів досягає передній мозок, в якому виділяється кора півкуль. Органи чуття розвинуті по-різному у різних ссавців. Для тварин, що мешкають на відкритих просторах, найважливіше значення має зір, для нічних, присмеркових тварин, що живуть у лісових хащах, норах, і мешканців водойм — нюх і слух. Нюх у ссавців розвинутий краще, ніж у інших наземних хребетних.

Ссавці можуть видавати різноманітні звуки. За широтою звукового діапазону ссавці перевершують птахів, оскільки широко використовують як надзвукові, так і низькі частоти. Звукова сигналізація і слух забезпечують найважливіші життєві явища — пошук їжі. розпізнавання небезпеки, впізнання особин свого і чужого виду, відношення батьків і дитинчат тощо.

Ссавці розрізняють кольори, форми предметів та їхніх частин, а також рухи, позу, міміку. Забарвлення і форма тіла тварин під впливом природного добору набули маскувального значення або служать ознакою загрозливої поведінки.

Високоорганізована нервова система ссавців забезпечує їхню складну поведінку. Вони характеризуються багатою пам’яттю, різноманітністю зв’язків з навколишнім середовищем, тонким пристосуванням до місцевих умов.

Інстинктивна поведінка ссавців складніша і рухоміша, ніж інших хребетних. Виникає і широко використовується здатність передбачати хід багатьох подій, які повторюються, і приймати відповідні рішення. Це властиво вже птахам, але багатше і чіткіше виражено у ссавців.

Значення ссавців у природі і житті людини велике. Заселяючи всю Землю, ссавці є споживачами рослинної і тваринної їжі. Вони мають вилив на еволюцію рослин (розвиток у рослин колючок, появу алкалоїдів, що робить рослини неїстівними, тощо). З діяльністю ссавців пов’язана опірність біоценозів. Помірний випас копитних сприяє підтриманню високої продуктивності пасовищ, а відсутність випасу або надмірний випас веде до загибелі рослинного покриву.

Серед приручених свійських тварин займають понад60 %. До цього слід додати тварин, яких розводять промисловим способом, лабораторних тварин. Розведення у неволі супроводжується виведенням нових порід цих тварин. Число порід собак досягає 200 і продовжує збільшуватися; у кролів відомо понад 100 порід. Продовжується одомашнювання лося, оленя, морала, нових пушних звірів і лабораторних тварин. Мисливсько-промислові тварини приносять чималий прибуток у багатьох районах,

До списку шкідливих тварин входять хижаки, які нападають на свійських тварин, людину. Напад вовків на людину майже завжди пов’язаний з захворюванням вовків на сказ. Численність хижаків зменшують у місцях, де вони нападають на сільськогосподарських тварин, однак не можна перебільшувати їхньої шкідливості.

Посівам, посадкам, пасовищам шкодять гризуни і зайцеподібні, які здатні до масового розмноження. Багато ссавців є хазяями і переносниками збудників небезпечних захворювань людини і свійських тварин: кліщів, блох, вошей, москітів. Багато з небезпечних інфекцій — чума, туляремія, лептоспіроз та інші — мають природні осередки. Людина може захворіти, потрапивши на територію осередка і вступивши в контакт з хворим звіром або зараженим переносником.

Дошкільники досить часто бачать ссавців у кутку природи, на ділянці дошкільного закладу, у найближчому оточенні, читають про них у творах художньої літератури. Завдання вихователів — виробити у дітей інтерес і правильне ставлення до цих звірів. Розглянемо представників ссавців, з якими можуть зустрітися дошкільники.

Ряд Комахоїдні об’єднує дрібних і середніх за розмірами тварин, які відрізняються примітивністю будови: зуби недостатньо диференційовані, півкулі мозку майже без звивин. Найбільш розвинуті органи чуття — нюхові і дотикові. До комахоїдних належать їжаки, кроти, землерийки, хохулі.В Україні поширений їжак звичайний і на південному сході у сухих степових районах зустрічається їжак вухатий.

Їжак звичайний — улюблений звірок дітей. Мордочка витягнута і загострена, спина покрита голками, а черевце і голова — грубим темно-забарвленим волоссям. Розповідаючи дітям про життя їжака, слід наголосити на тому, що він любить поселятися на узліссях, в садах, полях і степу. їжак — нічна тварина. Вдень, згорнувшись клубочком, їжак спить під кущем, опалим листям, серед бур’яну або в норі. Живиться переважно комахами, слимаками, черв’яками, жабами, інколи ловить мишей, змій, поїдає пташині яйця. Зрідка їсть плоди. Чому їжака так часто малюють з наколотими на голки фруктами? їжак всеїдний, хоч перевагу віддає тваринній їжі. Жуків, їхніх личинок досить часто їжак шукає під плодовими деревами. Яблука, що падають, міцно тримаються на голках їжака. Звільняється він від них тертям об кущ. Деякі зоологи вважають, що їжак навмисно чіпляє на голки плоди, кислий сік від яких стікає на шкіру і виганяє численних паразитів, особливо кліщів.

Восени, у вересні — жовтні, їжаки залягають у сплячку під кущем або під опалим листям аж до березня. Перед заляганням нагромаджують жирові запаси. Ніяких кормів на зиму не запасають. Пробуджуються рано навесні, коли ще в лісах не повністю розтанув сніг. За час сплячки їжаки дуже худнуть. Тіло їжака стає вузьким, плоским з боків. Пошуки кормів стають його основною турботою. Оскільки ночі їжаку не вистачає для пошуків кормів, вони бувають активними і вдень. Пробігаючи у різних напрямках у пошуках їжі, їжак шарудить тогорічним листям і його в цей час легко знайти.

Після виходу з зимових сховищ у їжаків починається шлюбна пора. Вагітність триває приблизно 50 днів. Самка народжує найчастіше 4—6 голих сліпих малят з яскраво-рожевою шкірою. Проте вже через кілька годин після народження у них з’являються білі і темні м’які голки. Очі відкриваються на 16-й день. Навіть сліпий їжак може згортатися клубком — це захисне пристосування. Молоком матері їжаки живляться близько місяця. Через два місяці після народження молоді їжаки досягають розмірів дорослих.

У цілому їжаки вважаються корисними тваринами, оскільки живляться багатьма шкідливими комахами.їжак вухатий, що зустрічається на півдні України, відрізняється від звичайного більшими розмірами вушної раковини. За способом життя він схожий на звичайного їжака. Головну їжу становлять комахи, особливо жуки, На пошуки їжі вухатий їжак виходить пізно ввечері. Бігає він швидше звичайного їжака. Якщо вухатого їжака наздогнати і потурбувати, він неохоче згортається у клубок. Найчастіше він ховає вниз голову, сичить і підстрибує, намагаючись вколоти голками, пізніше робить спробу втекти.

Кількість їжаків у природі невелика, не дивлячись на порівняно високу плодючість. Взимку, під час сильних морозів, гнізда їх, розташовані у неглибоких укриттях, промерзають, і багато звірків гине. їжак вухатий, як досить рідкісний вид, внесений до Червоної книги України. Знайомлячи дітей з цими тваринками, слід наголосити на тому, що їжаки потребують охорони, їх не можна вилучати з природи.

Кріт звичайний — розповсюджений в Україні, в степовій зоні зустрічається тільки по долинах великих річок, Самого крота з дітьми побачити важко, але часто видно купки землі, які він викидає,риючи підземні ходи. Розглядаючи їх,- треба показати ілюстрацію з зображенням крота, звернувши увагу дітей на цікаві пристосування, які він має через підземний спосіб життя. Тіло крота валькувате, покрите оксамитовим хутром чорного, темно-сірого кольорів. Така форма тіла і коротка шерсть допомагає кротам пересуватися підземними галереями. Морда витягнута і закінчується рухливим хоботком, вуха та очі непомітні. Кріт сліпий, його очі містяться під шкірою. Передні лапи лопатоподібно розширені, з кігтями, що допомагає йому рити ходи. Хвіст у крота короткий, на ньому є багато вібрисів.

Найбільш улюблені місця для крота — листяні ліси, долини річок з луками і листяними деревами. Все життя кріт проводить у темних, не сполучених з поверхнею ходах, прокладених у різних горизонтах ґрунту. У пухкому і вологому лісовому ґрунті кроти прокладають горизонтальні ходи, розташовані на 2—5 см завглибшки. Під час їх прокладання кріт піднімає стелю ходу, тому зверху можна побачити невисокий земляний горбочок. На відкритих (не лісових) ділянках, де ґрунт часто і глибоко пересихає, ходи розташовуються завглибшки 10—15 см від поверхні. Підняти такий шар землі кріт не може, тому лишок її викидає через тимчасові віднірки у вигляді невеликих купок — кротовин. Ланцюжок кротовин відповідає напрямку глибинного ходу. В одному з віднірків недалеко від поверхні землі кріт робить гніздо. Паруються кроти рано навесені. У квітні — травні самка народжує 3—7 малят. Ще через півтора місяця молоді кроти вже ведуть самостійне життя.

Живиться кріт безхребетними тваринами, в основному дощовими черв’яками. Починає їсти черв’яка з кінця, підтримуючи і очищаючи 8Ід землі лапами і передніми зубами. Наївшись, кріт підвертає голову і задні лапи під черевце, перетворюючись у чорну оксамитову кулю, і засинає на 4—5 год. Прокинувшись, знову починає рити ґрунт. За 5—6 прийомів кріт з’їдає 50—60 г кормів, що трошки менше за масу його тіла. Всю масу корму кроти з дня на день знаходять у раніше прокладених ходах, бо дощові черв’яки самі мають здатність заповзати у кротові ходи, куди їх приваблює запах кротового мускусу або більш висока температура, ніж у навколишніх шарах ґрунту.

Часті пересування крота тісними підземними галереями призводять до швидкого витирання хутра. Тому у кротів буває не одне, а 3—4 линяння на рік.

Розповідаючи дітям про крота, слід наголосити, що це корисна тварина, яка винищує шкідливих комах — личинок хрущів, поліпшує структуру ґрунту.

Землерийки — маленькі звірки, зовні схожі на мишей, з маленькими очима, витягнутим у вигляді рухливого хоботка носом, оксамитовим хутром. Зустрічаються в лісах, на луках, у населених., пунктах. Пересуваються переважно під шаром опалого листя або під землею. Кубла мостять із трави під корінням, в норі якогось гризуна, де 1—2 рази на рік народжують малят. Живляться майже виключно комахам^ та іншими безхребетними. У землерийок дуже інтенсивний обмін речовин, а тому загальна маса їжі, яку вони споживають, у 2—4 рази перевищує масу самої тварини. В зимову сплячку вони не впадають.

Землерийки — дуже корисні звірки. Вони знищують велику кількість комах, недоступних для багатьох комахоїдних птахів. Деякі види землерийок (бурозубка альпійська, кутора мала, білозубка-крихітна) занесені до Червоної книги України.

До рідкісних комахоїдних тварин, що зустрічаються в Україні тільки у водоймах долини Сіверського Дінця та Сейму, належить хохуля звичайна. Хутро її дуже ціниться, і тому їх було нещадно винищено. В наш час хохулю занесено до Червоної книги. Живе вона у норах, вхід до яких міститься під водою. Живиться різними водними рослинами та дрібними тваринами: молюсками, водяними комахами, п’явками.

Ряд Рукокрилі об’єднує тварин, здатних до тривалого польоту. Передні кінцівки у них видозмінені на крила: кістки кінцівок видовжені і між ними натягнута тонка еластична літальна перетинка. Тіло так само, як і в мишей, покрите оксамитовим сірим або темно-сірим, темно-коричневим хутром, яке на черевці дещо світліше. Звірків називають летючими мишами, або кажанами. Незвичайний вигляд, нічний спосіб життя, породжує багато нісені ниць навколо цих корисних і беззахисних тварин, які треба спростовувати, формуючи у дітей знання про корисну роль кажанів у природі і необхідність їх охорони.

На нашій території зустрічається понад 20 видів рукокрилих. Найбільш звичайні — кажан, руда вечірниця, підковоніс, нетопир.

Кажани полюють на здобич у сутінках та протягом усієї ночі. Орієнтуються за допомогою ехолокації. Ультразвуки, які утворюються в гортані, відбиваються від навколишніх предметів і сприймаються твариною. Живляться рукокрилі літаючими комахами, активними у присмерковий і нічний час. Власне цим вони і приносять найбільшу користь, оскільки літаючих птахів у цей час мало. Підраховано, що один кажан за рік може знищити понад 4 кг різноманітних комах.

Житла кажани не будують, оселяючись у печерах, дуплах, на горищах людських осель. У більшості рукокрилих народжується по одному, зрідка по два дитинчати. Вони прикріплюються до сосків і тримаються на матері. Деякі самки і в перші дні після народження вилітають годуватися разом з потомством. Пізніше вони залишають малюків в укритті і повертаються до них після полювання. Спочатку малята вигодовуються молоком, а пізніше — комахами, що приносить самка. Спіймані комахи становлять біля 6 %з маси тварини. Ворогів у рукокрилих майже немає. На зиму вони збираються часто у великих печерах, де немає різких коливань температури, і, причепившись до стелі вниз головою, сплять. Деякі наші рукокрилі відлітають у теплі краї.

Тепер 13 видів рукокрилих занесено до Червоної книги України. Це —- вечірниця гігантська і вечірниця мала, нічниці, широковух тощо. Причина цього — зменшення зручних місць для життя, зростання фактора неспокою. Треба виховувати у дітей повагу до цих корисних для природи звірків.

Ряд Зайцеподібні. До зайцеподібних, поширених в Україні, належать заєць-біляк, заєць-русак і дикі кролі. Від гризунів зайцеподібні відрізняються тим, що на верхній щелепі у них не одна, а дві пари різців. Друга пара розвинута слабше і розташовується позаду від першої. Зуби у зайців не мають закритих коренів і постійно ростуть, що пов’язано з швидким стиранням.

Тіло у всіх зайцеподібних струнке, дещо стиснуте з боків, хвіст короткий. Задні ноги довші за передні, пристосовані до стрибків і швидкого бігу.

Заєць-біляк — мешканець лісових просторів. Заселяє переважно ліси, розріджені луками, заростями кущів, вирубками, де є хороші корми і можливості сховатися. Місця помешкання змінюються за сезонами. До зими зайці збираються біля заростей кущів і молодих дерев, які взимку служать для них основною їжею.

Забарвлення шерсті у біляка міняється за сезонами. Взимку біляк виправдовує свою назву, бо одягнений у чисто біле хутро і тільки кінчики вух у нього чорні.

Влітку колір хутра на спині коричневато-бурий, на боках світліший, а черево біле. Зміна забарвлення супроводжується зміною хутра, яке до зими стає більш густим і довгим, особливо на нижній частині тіла: це пов’язано з тим, що під час денного відпочинку біляка нижня поверхня тіла притискається до снігу або промерзлого ґрунту. До зими помітно відростає шерсть, що покриває підошви лап. Це зберігає лапи від морозу і забезпечує кращу опору на снігу.

Заєць-біляк — переважно нічна тварина, а найбільша активність у нього спостерігається у передранкові і передвечірні години. День він проводить, лежачи у затишному місці під кущем, вивернутим корінням дерева, у густій траві. Кожного разу місце вибирається нове. Лише під час сильних морозів біляки викопують нору 0,5—1,5 м завдовжки. Під час небезпеки заєць покидає схованку і вискакує з нори.

Ідучи на лежку, біляк два — три рази зупиняється і повертається по своїх слідах. Потім робить великий стрибок вбік. Мисливці називають це «скидкою». Так заєць пристосовується до захисту від хижаків.

У біляків найкраще розвинутий слух, за допомогою якого він орієнтується під час небезпеки. Зір і нюх розвинуті слабко і до людини, яка стоїть нерухомо, заєць підбігає іноді дуже близько. Єдиний засіб захисту від переслідування — це вміння бігати: заєць робить «скидки», «здвійки», заплутуючи сліди.

Живлення зайця істотно міняється за сезонами. Влітку він їсть трав’янисті рослини, віддаючи перевагу бобовим. Охоче їсть хвощі, підземні гриби-трюфелі. Взимку цей корм стає недоступним і заєць живиться дрібними гілками і корою м’яких порід дерев — верби, осики, берези. Навесні зайці концентруються там, де є молода трава. На галявинах їх скупчується по 10—30, і вони бувають настільки зайняті трапезою, що втрачають звичну обережність.

Статева зрілість наступає у біляків у 10 місяців. Малят вони народжують тричі на рік — на початку травня, наприкінці червня і на початку серпня. Парування відбувається бурхливо, з боротьбою між самцями. Вагітність триває близько 50 днів. Самка народжує 3—5 зайченят масою 90—130 г. покритих густим хутром, зрячих. Уже з першого дня після народження вони здатні бігати, а З—4-денне зайченя спіймати дуже важко. Виводок тримається біля матері, не розбігаючись. Під час небезпеки зайчиха, подібно до багатьох птахів, прагне відвести від виводка ворога, прикидаючись хворою або пораненою. Зайченята ростуть досить швидко, оскільки молоко самки поживне, в ньому 15 % жиру, 12 % білків. Уже в кінці першого тижня зайченята починають їсти траву. Основний засіб захисту маленьких зайченят — затаювання. Зайчиха, погодувавши малят, покидає їх, щоб не привертати увагу ворогів запахом своїх слідів. Якщо голодних зайченят зустріне інша самка, вона їх нагодує своїм молоком.

Заєць-біляк ціниться як мисливсько-промислова тварина. М’ясо його хорошої якості, використовується і хутро. Цей звір є окрасою природи.

Заець-русак трохи більший за біляка. Зовні він відрізняється також довшими вухами та хвостом. Забарвлення хутра у русака жовтувато-руде. Підшерсток не прямий, а хвилястий.

Русак — мешканець відкритих просторів. Оселяється у степах, полях, там, де є зарості бур’янів. Зустрічається на хлібних полях, на лучних заплавах. Бігає русак швидше від біляка, стрибки його довші. На короткій відстані русак розвиває швидкість 50 км/год.

Улітку русак живиться різноманітними трав’янистими рослинами, віддаючи перевагу злаковим і бобовим. Якщо дозволяє глибина сніжного покриву, він живиться ними і взимку. Поряд з цим охоче поїдає насіння різних бур’янів.. Восени і на початку зими ласує сходами озимини. За умов, коли харчування неможливе, заєць-русак переходить на живлення деревною і кущовою рослинністю. Найбільш охоче він їсть кору верби, клена, а також яблунь і груш. Цим він приносить шкоду садам.

Так само як і біляк, заєць-русак веде переважно нічний спосіб життя. Покидаючи кормові угіддя і направляючись до лігва, він, як і біляк, робить «скидки» — стрибки у бік. Лігво влаштовує у борознах, серед бур’янів або в чагарнику. Взимку, під час сильних заметілей, русаки закопуються у сніг.

Розмножуються до чотирьох разів на рік протягом березня — вересня. Зайчиха народжує 2—4 зайченят. Як і у біляка, зайченята народжуються зрячими, покритими хутром. Хоча мати годує малят дуже рідко, інколи навіть раз у кілька днів, ростуть вони дуже швидко. Через тиждень зайченята починають живитися зеленню, а ще через кілька тижнів — починають самостійне життя. Статевої зрілості досягають наступної весни.

Заєць-русак ціниться як об’єкт полювання. З його шерсті одержують найкращий фетр.

У причорноморських районах південно-західної України та подекуди в Криму зустрічається кріль дикий, який був завезений і акліматизований у минулому столітті. Середовище існування кролів досить різноманітне — вони населяють невеликі ліси, зарості кущів, частіше віддають перевагу рельєфу, порізаному балками і ярами. Живуть кролі у норах, найчастіше колоніями. В норі кріль живе з року в рік, збільшуючи в ній кількість ходів. На відміну від зайців, він годується недалеко від нори і в разі небезпеки швидко в ній ховається. Бігає не дуже швидко, але спритно, так що спіймати кроля важко. Кролі активні у будь-яку частину доби, але особливо вночі.

Розмножуються дуже швидко, статевозрілими стають найчастіше наступної весни. Вагітність триває 28—30 днів, кроленята народжуються голими і сліпими. Годування молоком продовжується місяць. Багато малят гине, особливо від кокцидозу.

Від диких кролів походять численні породи свійських. Розрізняють м’ясо-шкуркові і пухові породи. Найбільш поширеними представниками першої групи є шиншила, віденський блакитний. Білий велетень використовується переважно як м’ясна порода. Основною пуховою породою вважають ангорського кроля, шерсть якого досягає 12 см завдовжки. Пух складає 90 % усієї шерсті. Від дорослої тварини одержують за рік 150—300 г пуху, який використовується для виготовлення фетру і трикотажних пухових виробів.

Знайомлячи дошкільників з життям зайців у різні нори року, слід розповісти про залежність їхнього живлення, захисних пристосувань від змін навколишнього середовища.

Ряд Гризуни — найчисленніша група сучасних ссавців. Характерною особливістю їх є наявність верхніх і нижніх різців, зовнішня поверхня яких — тверда емаль, а решта — більш пухкий дентин, що забезпечує різну швидкість стирання і надає постійної гостроти ріжучому краю. Органи травлення пристосовані до перероблення грубої рослинної їжі Більшість гризунів відзначаються швидким статевим визріванням і високою плодючістю.

Білка — найбільш відомий дітям звір серед гризунів, добре лристосований до життя на деревах. Bonn чудово лазить по гілках завдяки довгим пальцям з чіпкими кігтиками. Білка спритно стрибає з одного дереза на інше. У разі потреби може стрибнути з вершини високого дерева на землю, ирн цьому хвіст їй служить своєрідним рулем. Забарвлення білки міняється залежно від виду, від сезону, віку. Звичайна білка може бути рудою, попелястою. Карпатська білка має темне забарвлення. Прикрашають білку китички на кінцях вух. Поширена у Поліссі, Лісостепу і в Криму. Живе на деревах. Кулясте кубло будує у верховітті з тонких гілочок, моху, шерсті, лишайників. Може оселятися в дуплах і шпаківнях. Білки—денні тварини. У сонячну погоду вони активні протягом цілого дня. В дощові дні і піл час сильних морозів і снігопадів білки не виходять годуватися. В сплячку не впадають.

Парування у білок відбувається двічі на рік: перше — у січні— березні, друге - у червні—серпні Вагітність 35—40 діб. Самка народжують від 3 до 7 більчат, голих і сліпих. Живляться вони молоком матері. Лише на 23—30 добу у них прорізуються очі, а ще через півмісяця вони починають бігати і їсти ягоди, недозріле насіння трав. Через п’ять місяців можуть вести самостійний спосіб життя. Основна їжа білок — насіння хвойних — ялини, сосни, ялиці, модрини, а також горіхи ліщини, жолуді, плоди бука, гриби, бруньки і пагони, комахи, іноді яйця птахів. На зиму білка робить запаси. Жолуді, горіхи і шапкові гриби вона відчуває через 1 — 1,5-метровиіі шар снігу. Жолуді і гриби не можуть замінити білці насіння хвойних, оскільки вони мають більшу енергетичну цінність. Наївшись насіння хвойних, білка спить майже 22 год на добу.

Білка — окраса наших лісів. Вона сприяє поширенню лісових культур. Ховаючи горіхи, жолуді на зиму, вона не завжди їх знаходить, а, отже, навесні вони проростають. Про це обов’язково повинні знати дошкільники. Внаслідок зменшення чисельності білок, промислового значення вони не мають. Карпатська білка охороняється.

Дуже цікавий рідкісний гризун — бабак. Зустрічається у степовій зоні. Розміри його досить значні — від 40 до 70 см, маса від 2,5 до 3 кг. Голова плоска, шия коротка, очі великі, вушні раковини маленькі. Волосяний покрив відносно пишний.

Близько 1/2 свого життя бабаки проводять у норах, які мають різне призначення: е захисні нори — невеликі, з одним виходом, є вивідкові з складною системою ходів і кількома виходами, є нори для зимівлі. У спеціальних віднорках бабак влаштовує «туалети», а тому нори ніколи не забруднюються. Земля, що викидається під час риття нір, утворює курганчик до 1 м і більше заввишки. Живляться бабаки різними трав’янистими рослинами, до яких додають саранових, молюсків, гусінь. За весну і літо бабаки нагромаджують 800—1200 г жиру, що складає 25 % маси звірка.

У серпні — вересні бабаки оселяються у постійних норах для зимівлі сім’ями від 2—б до 20—24 особин. Вхід у нору вони закривають сумішшю землі і каміння і впадають у глибоку сплячку, яка триває від 6 до 8 місяців. У цей час вони не живляться, оскільки кормових запасів у нори не збирають. Пробуджуються рано, коли ще лежить сніг. Шлюбний період у квітні — травні. Самка народжує 4—6 голих сліпих малят, яких вигодовує молоком близько 50 днів.

Характер у бабаків мирний. Вони з задоволенням грають навесні один з одним і з матір’ю. Крик бабаків гучний і різкий, означає: «Увага!»

М’ясо і жир бабаків високо ціниться, через це вони здавна стали об’єктами полювання. Жир бабаків використовується у народній медицині. Хутро цих звірів користується великим попитом. Зараз через господарське використання степів бабаки стали рідкісними тваринами в Україні і охороняються на ділянках заповідної степової рослинності.

У лісостеповій і степовій зонах поширені ховрахи: крапчастий, малий, європейський.

Ховрахи оселяються групами на ділянках степового типу, на узбіччях шляхів, вигонах, балках тощо. У крапчастого ховраха нори глибокі (4—5 м), у кінці нори він влаштовує кубло. Актив ними ховрахи бувають у ранкові і вечірні години. Часто можна побачити, як ховрахи стоять «стовпчиками» поблизу своїх нір. У разі найменшої небезпеки вони з різким свистом ховаються. У травні самка народжує 5—7 малят, які вже через місяць можуть жити самостійно. У сплячку залягають у серпні — вересні і прог буджуються тільки в березні — квітні. Живляться ховрахи насінням злаків, в тому числі і сільськогосподарських, поїдають також бульби і цибулини деяких рослин.

Ховрахи вважаються шкідливими тваринами, оскільки поїдають цінні кормові рослини, переносять збудників хвороб. Одночасно ними живляться деякі хижі птахи, звірі.

Бобер європейський — найбільший гризун. Маса його 20—30 кг. Добре пристосований до водно-наземного способу життя. Під час розглядання ілюстрації увагу дітей можна звернути на те, що між пальцями задніх кінцівок у нього є плавальні перетинки. Хвіст плоский, лопатоподібний, допомагає бобрам плавати. Хутро бобра не намокає. Колір хутра — віл світло-коричневого до чорного.

Бобри поселяються по берегах повільних лісових річок, стариць і озер. Вони уникають широких річок із швидкою течією, а також водойм, що промерзають до дна. Важлива наявність біля водойми деревно-кущової рослинності і м’яких листяних порід (верби, осики, тополі), а також водної і прибережної рослинності, що складає раціон бобра.

На уподобаній водоймі бобри влаштовують нори або хатки. Нори риють при наявності крутих берегів. Вхід у нору завжди розташовується під водою.

У болотистих місцях замість нір бобри вимушені будувати високу (]—2 м заввишки) конічну хатку, яка складається з хмизу і гілок, скріплених мулом або глиною. Всередині хатки влаштовується простора «кімната», виходи з якої ведуть у воду. Взимку в хатках утримується плюсова температура, вода не замерзає і бобри мають можливість виходити у воду під лід.

У тих водоймах, де рівень води несталий, що після його знижений могло б призвести до осушення виходів з нір або хаток, бобри споруджують греблі. В.шчтовують вони їх нижче від рівня поселення ЗІ зрі іаних стовбури» дерев, гілок, хмизу, мулу. Інколи бобр.; проривають довгі вузькі канали, якими сплавляють заготовлении корм — гілки дерев.