Поняття та основні засади господарсько-правової відповідальності
План
Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення
Извлечение плода
1. При головном предлежании по руке, введенной в матку, выводят головку плода под давлением на дно матки через брюшную стенку.
2. При ножном и смешанном ягодичном предлежании извлекают плод за близлежащую ножку (возможно оказание ручного пособия по Цовьянову).
3. При чистом ягодичном предлежании извлечение плода производят за паховый сгиб (возможно оказание классического ручного пособия).
4. Не рекомендуется поднимать новорожденного высоко над операционной раной, целесообразно держать его на одном с ней уровнем (для предупреждения нежелательного обескровливания).
МЕТОДЫ ПОПЕРЕЧНОГО РАССЕЧЕНИЯ НИЖНЕГО СЕГМЕНТА МАТКИ
- По Гусакову (тупой способ)
- По Дерфлеру (полулунный)
- По Кереру (выше пуз. мат. складки).
ПРЕИМУЩЕСТВА КЕСАРЕВА СЕЧЕНИЯ В НИЖНЕМ СЕГМЕНТЕ
- Разрез проводится в функционально менее активной и “малососудистой зоне”
- Снижается риск инфицирования
- Совершенная перитонизация
- Более полноценное формирование рубца на матке и его мускуляризация
- Снижение опасности разрыва матки по рубцу при последующей беременности.
Для восстановления целостности матки используются следующие натуральные и синтетические нити:
- Кетгут
- Викрил
- Полидиоксанон
- Белый супрамид
- Дексон
- Монокрил
- Пролен
- Мерсилен
ВЛАГАЛИЩНОЕ КЕСАРЕВО СЕЧЕНИЕ. МАЛОЕ КЕСАРЕВО СЕЧЕНИЕ.
Показание: прерывание беременности поздних сроков по медицинским показаниям.
МАЛОЕ КЕСАРЕВО СЕЧЕНИЕ – лапаротомия, разрез на теле матки.
ВЛАГАЛИЩНОЕ КЕСАРЕВО СЕЧЕНИЕ – разрез в области перешейка матки при вскрытии переднего свода влагалища.
1. Поняття господарських зобов'язань.
2. Класифікація господарських зобов'язань.
3. Підстави виникнення господарських зобов'язань.
4. Виконання господарських зобов'язань.
5. Забезпечення виконання господарських зобов'язань.
6. Припинення та розірвання господарських зобов'язань.
1. Поняття господарських зобов'язань.
Категорія господарського зобов'язання своєму виникненню зобов'язана науці господарського права, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сформульовано спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З цього визначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання:
· особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання і іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти господарського зобов'язання - зобов'язана сторона і управнена сторона - це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських за ГК) зобов'язань, але й суб'єкти організаційно-господарських повноважень;
· особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання - сфера господарювання;
особливі підстави виникнення господарських зобов'язань.
2. Класифікація господарських зобов'язань.
Господарські зобов'язання поділяються на два види:
· майново-господарські зобов'язання;
· організаційно-господарські зобов 'язання.
Майново-господарські зобов'язання - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:
· а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;
· б) не господарюючі суб'єкти - юридичні особи;
· в) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Ч. 3 ст. 175 ГК містить застереження, згідно з яким зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ЦК тощо).
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Організаційно-господарські зобов'язання - це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
· між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
· між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
· між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
· в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (наприклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, в якому визначаються взаємовідносини між учасниками об'єднання та органом управління об'єднання).
Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
3. Підстави виникнення господарських зобов'язань.
Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено в ст. 174 ГК.
Так, господарські зобов'язання можуть виникати:
· безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
· з акту управління господарською діяльністю;
· з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
· внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
· у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності;
· у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).
4. Виконання господарських зобов'язань.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (наприклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, в якому визначаються взаємовідносини між учасниками об'єднання та органом управління об'єднання).
Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено в ст. 174 ГК.
Так, господарські зобов'язання можуть виникати:
· безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
· з акту управління господарською діяльністю;
· з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
· внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
· у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності;
· у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).
Загальні принципи і умови виконання господарських зобов'язань, а також господарських договорів врегульовані главою 22 ГК (ст.193-198). Щодо господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК. Зокрема, на господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст. 526-545 ЦК) та забезпечення виконання зобов'язань (ст. 546-597 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути певною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.
5. Забезпечення виконання господарських зобов'язань.
Основним принципом виконання господарського зобов'язання є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Важливе значення для належного виконання господарських зобов'язань має вказівка закону на те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК).
Як, встановлено ч. 3 ст. 193 ГК, застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. По-суті, в цій нормі закріплено один з принципів господарсько-правової відповідальності, встановлених ч. 3 ст. 216 ГК.
Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.