Стан освіти в місті Києві

Прийняття “Статуту університету” та

“Статуту навчальних закладів, підпорядкованих університетам”

У 1802 році було створено Міністерство народної освіти. У 1803 – прийнять перший законодавчий акт “Попередні правила народної освіти”. У 1804 році були опубліковані “Статут університетів” і “Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетів”. На території України функціонувало два навчальних округи – Харківський і Віленський. Кожний округ очолював опікун, а всі навчальні заклади, що розташовувались на території округу підпорядковувались університетам. Система освіти складалася з чотирьох типів навчальних закладів:

1. Парафіяльні школи (училища). Термін навчання 1 рік. Організовувалися в парафіях. Завдання: дати дітям релігійне виховання, навички читання, письма, лічбі, відомості з книги “Краткое наставление о сельском домоводстве”; підготувати до вступу в повітові училища. Існували на місцеві кошти, підлягали наглядачам повітових шкіл (училищ).

2. Повітові школи (училища). Термін навчання 2 роки. Організовувалися в губернських і повітових містах. Учні вивчали: закон Божий, книгу “О должностях человека и гражданина”, російську граматику, каліграфію, малювання, правопис, географію, історію, арифметику, початкові відомості з фізики, природознавства та ін. Всього вивчали 17 предметів. Завдання: підготувати молодь до вступу в гімназії та дати необхідні знання відповідно до стану та рівня промисловості. Існували на кошти державного бюджету та податків населення. Наглядачі повітових училищ були підпорядковані директорам гімназій.

3. Гімназії.Термін навчання 4 роки. Організовувалися в губернських містах. Учні вивчали: латинську, німецьку, французьку мови. Географію, історію, статистику, філософію (метафізику, логіку, правознавство), “красні науки” (словесність, теорія поезії, естетика), політичні науки, математику (алгебру, геометрію, тригонометрію), фізику, природознавство (мінерологію, ботаніку, біологію), теорію комерції, малювання. Закон Божий і російська мова в гімназіях уже не вивчалися, їх вивчення завершувалося в повітових училищах. Всього вивчали 25 предметів. Завдання: підготувати молодь до вступу в університети. Навчалися діти дворян і чиновників. Існували на державному утриманні. Керівництво гімназіями здійснювали училищні комітети університетів.

4. Університети. Вищі навчальні заклади. Завдання: готувати державних чиновників, а також учителів. Університети мали певну автономію, керували ними ради, котрі обирали ректора та деканів факультетів (у 20-х роках право на вибори ректора за розсудом пофесорського складу почало порушуватися, він призначався Міністерствомнародної освіти). Викладачі були зобов’язані займатися науковою роботою. Університети повинні були утворювати нові та керувати всіма діючими школами на території навчального округу.

Статут (1804) мав прогресивні риси. Проголошувалася безстановість шкіл, наступність в їх роботі, загальнодоступність і безоплатність навчання. В реальному житті це було дещо інакше. Царський уряд не виділяв коштів на утримання парафіяльних училищ. Це призводило до того, що в сільських місцевостях шкіл було надто мало.

Школи Віленського навчального округу (Волинська, Київська, Подільська губернії) працювали за окремим статутом, близьким до виданого 1804 року.

1. Парафіяльні школи призначалися для селян, ремісників і небагатих дворян, ділилися на чоловічі та жіночі, були малі (2 роки навчання) та великі (4 роки навчання). У малих і великих викладали читання, письмо, Закон Божий, мораль та арифметику. У великих ще додавалися практична механіка, місцевий землепис, природознавство, практичне землеробство та садівництво. У жіночих школах вивчалося молочне господарство, шиття, домашнє господарювання (городництво, птахівництво, кулінарія).

Викладання велося польською мовою, а російська вивчалася як окремий предмет. Викладання російською мовою було запровадежно лише тільки після 1830-1831 рр.

2. Повітові школи були трикласними, призначалися для дітей купців, міщан, дрібних службовців.

3. Гімназії мали шість класів, два нижчих прирівнювалися до повітових училищ. Дітям трудящих ці навчальні заклади були недоступні.

На початку ХІХ століття повітові училища були відкриті в Полтаві, Ніжині, Охтирці, Прилуках, Сумах, Чернігові, Ніжині, Охтирці. Прилуках, Сумах, Чернігові. Ромнах, Валках, Вінниці, Житомирі, Умані, Кам’янці-Подільському, Каневі, Білій Церкві та інших містах.

Першими вважаються Новгород-Сіверська (1804), Харківська, Чернігівська, Катеринославська (1805), Полтавська (1808), Симферопольська, Вінницька (1812), Херсонська (1814). У Кременці на Волині в 1805 році була заснована вища гімназія, реорганізована в 1819 році в ліцей.

“Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам” (1828)

Новий “Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам” 1828 року був реакційний і узаконив становий характер освіти. Всі типи шкіл, які були і раніше зберігалися. Проте проголошена у Статуті 1804 безстановість і наступність були ліквідовані. В усіх типах шкіл і в молодших класах гімназій дозволялися тілесні покарання.

1. Парафіяльні школи (училища). Термін навчання 1-2 роки призначалися виключно для найнижчих станів – бідноти. Приймалися хлопчики та дівчатка з 8 років (дівчат і не старше 11 років). Навчали читанню, вивчали релігію, церковні книги, каліграфію, арифметичні дії.

2. Повітові школи (училища). Термін навчання 3 роки. Відкривалися для дітей купців, ремісників та іншого промислового люду. Вивчали Закон Божий, російську мову, арифметику, геометрію, географію, історію, чистописання, малювання, креслення. Вилучалися з навчального плану природознавство, фізика, технологія. Особливу увагу приділяли моральному вихованню. Панували муштра, зубріння, тілесні покарання, система суворого нагляду за учнями та викладачами

3. Гімназії. Термін навчання 7 років. Призначалися переважно для дітей дворян і чиновників. З навчальних планів були зняті такі предмети як політична економія, комерційні науки, філософія та природознавство, а введені Закон Божий, священну та церковну історію, логіку, російську мову та словесність, грецьку мову.

У Києві парафіяльні школи були започатковані в 1809 році. Одна з таких шкіл – чоловіча і жіноча розташовувалася на Бутишевському провулку (нині вулиця Іванова), Подільське училище знаходилося на розі вулиць Верхній Вал, 54 та Почайнінської, 23; інші на вулиці Чорна Грязь (вулиця Фролівська) та вулиці Великій Васильківській, 134. У 1900 році парафіяльне училище було відкрито при заводі “Арсенал”. Загалом, на початку ХІХ століття у Києві діяло 60 міських парафіяльних училищ, які проіснували до 1919 року. При них існувала бібліотека, розміщувалася вона в приміщенні Володимирського парафіяльного училища по вулиці Нестеревській, 44 (нині вулиця І.Франка).

Перше повітове училище в Києві було відкрито в 1807 році. Воно мало назву Києво-Подільське, знаходилося на розі вулиць Костянтинівської, 9 та Хоревої, 6 ( будинок споруджено у 1820 році за проектом архітектора П.Адубровського у стилі класицизму.

Перша в Києві гімназія (чоловіча) була заснована на Подолі в 1809 році (нині вул. Покровська, 5). ЇЇ відкриттю сприяли київські генерал-губернатори М.І.Кутузов і М.А.Милорадович, які через кілька років прославились у Вітчизняній війні 1812 року. Перший директор гімназії (до 1834 року) – М.Берлінський (відомий археолог, один із істориків Києва). Він запросив на роботу талановитих викладачів, серед яких був історик М.Костомаров. Навчались у гімназії лише хлопчики. Один клас був підготовчий, а чотири – вищі. У вищих клас гімназисти вивчали російську, польську, французьку, німецьку,грецьку мови, латинь, закон божий, філософію, науку про торгівлю, словесність, історію, політичну економію, географію, математику, фізику, технологію, право, продознавство, сільське господарство, архітектуру, фортифікацію, малювання, музику, фехтування, танці.

Після страшної пожежі на Подолі в липні 1811 року гімназія переїхала на Печерськ, до Кловського палацу (теперішня адреса – вул. П.Орлика, 8; сьогодні це Музей історії Києва). 1 жовтня 1811 року імперетор Олександр І затвербдив для київської гімназії особливий статут, згідно якого вона одержала певні привілеї в порівнянні з іншими існуючими гімназіями. Так, кожний, хто успішно закінчував навчання, отримував звання “дійсного студента” та служебовий чин ХП класу, що відповідав цивільному чину “губернський секретар” і воєнному “поручик”.

Двері гімназії було відкрито для всіх дітей: із 119 гімназистів 1828 року 42 походили з дворян, 39 – з чиновників, 8 – з купців, 30 – з “нижчих станів”. Серед вихованців – художник М.М.Ге, історик М.В.Закревський, поет М.В.Гербель, скульптор П.П.Забіла та ін. Тут викладали відомі історики М.Ф.Берлінський та М.І.Костомаров.

У 1850-1852 рр. Архітектор О.В.Беретті спроектував будинок для міської гімназії на Бібіковському бульварі. Проте міські власті віддавали приміщення гімназії кадетському училищу. Лише в 1857 році, після того як на сучасному Повітрянофлотському проспекті за проектом І.В.Штрома виріс Кадетський корпус, 1-ша гімназія переселилася в будинок на Бібіківському бульварі (теперішня адреса – бул.Шевченка 14).

Серед випускників цього навчального закладу багато відомих і славних імен У 1886-1895 роках тут вчився А.В.Луначарський, навчалися академіки О.О.Богомолець, Є.В.Тарле, художник В.Левандовський. Двоє вихованців гімназії – М.О.Булгаков і К.Г.Паустовський – стали відомими письменниками. Окремі епізоди, пов’язані з подіями, що відбувалися у 1-й гімназії, знайшли відображення у романі “Біла гвардія” та п’єсі “Дні Турбіних” М.Булгакова, “Повісті про життя” К.Паустовського. У 1858-1861 роках тут у казенній квартирі жив хірург М.І.Пирогов, а в 1919 році її займав перший президент АН УРСР академік В.І.Вернадський. У роки першої світової війни гімназію було переобладнено на військовий госпіталь. Після Великого Жовтня тут містився Народний комісаріат освіти, який очолював В.П.Затонський, окремі кафедри АН УРСР (у 20-х роках тут працювали академіки М.М.Крилов та Є.О.Патон).

З 1959 року це гуманітарний корпус Київського державногоуніверситету імені Т.Г.Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Другу київську гімназію (чоловічу)було відкрито на Подолі в 1834 році як губернську. В перший же рік навчання кількість учнів зросла з 146 до 308 чоловік. У 1855 році для цієї гімназії архітектором П.Шлейфером було спроектовано будинок на Університетському бульварі (теперішня адреса – бул.Шевченка, 18 ). У гімназії викладали художник І.Сошенко, економіст І.Вернадський(батько першого президента Української академії наук академіка В Вернадського), письменник М.Чалий. Серед гімназистів були славнозвісний композитор Р.Глієр, поет С.Надсон, академік О.Шмідт, диригент О.Виноградський та ін. У післяреволюційні часи гімназію було закрито, а в її будинку розташовано Радпартшколу.

Третя київська гімназія (чоловіча)(заснована в 1874 році) знаходилася на Подолі (теперішня адреса – вул Покровська, 8, ріг Контрактової площі. У 1920 році у будинку відкрито трудову школу, згодом перетворено на середню, з 1981 року це Будинок дитячої творчості Подільського району.

Четверта (1885 р.) – на Великій Васильківській (96). В ній навчався відомий співак О.Вертинський.

П’ята(1885 р.) – на Печерську (ріг вул. Суворова та Микільської, нині корпус Київського автодорожного університету).

Шоста(1889 р.) – на Великій Дорогожицькій (тепер – вул. Мельникова, 81. Після революції – трудова школа № 1 іпм. Франка).

Сьома (1901 р.) – на вул.Тимофіївській (зараз – вул М.Коцюбинського, 12; тут містицься Міністерство юстиції України).

Восьма (1902 р.) – на Микільській площі, 5 проти театру “Соловцов” (нині – пл.І.Франка, 5).

У 1859 у Києві була відкрита перша жіноча гімназія (теперішня адреса – вул. Б.Хмельницького, 6). Вона була заснована завдяки турботам київського губернатора (тоді вже колишнього) І.Фундуклея (письменник, археолог, сенатор, знайомий О.Пушкіна, історик Києва, власник маєтку Гурзуф). На свої кошти Фундуклей побудував два кам’яні будинки для жіночої гімназії, її називали – Фундуклеївською. Це був середній навчальний заклад з 7-річним терміном навчання для дітей всіх всіх станів. Серед вихованок Фундуклеївської гімназії – поетеса А.Ахматова, оперні співачки Н.Забелло (дружина М.Врубеля), народна артистка України К.Дзержинська та ін.

Друга жіноча гімназія в Києві була відкрита у 1892 році. Це була гімназія святої Ольги. Містилася вона на вулиці Терещенківській, 2.

Кількість середніх навчальних закладів у Києві не обмежувалася тільки державними гімназіями. Велика кількість навчальних закладів з’явилася в Києві на початку ХХ століття. За десять років, з 1903 по 1913, відкрилися 2 казенні чоловічі гімназії, 5 приватних чоловічих та 14 приватних жіночих (одна з них – гімназія А.Жекуліної на нинішній вулиці Артема, 17; зараз тут розташована середня школа № 138, а в роки Великої Вітчизняної війни містився госпіталь, в якому помер генерал М.Ватутін).

Напередодні буржуазно-демократичної революції в Києві налічувалося 13 чоловічих гімназій, 3 реальних училища, приватне реальне училище св.Катерини і 22 жіночі гімназії. До середніх навчальних закладів належали також 7 комерційних училищ, будівельно-технічне училище, учительський інститут і жіноча учительська семінарія ім К.Ушинського. Закритими середніми школами були інститут шляхетних дівчат (нинішній Міжнародний центр культури та мистецтв, колишній Жовтневий палац), єпархіальні училища і духовна семінарія, кадетський корпус. У них напередодні лютого 1917 року налічувалося близько 9 тисяч юнаків і дівчат.