Історія проституції.

Секс за гроші давно і широко відомий, як найдавніша професія і має глибокі культурологічні, політичні і соціально-економічні коріння. Проституція, існує тисячі років. Дослідники в її історії розрізняють три основних періоди: 1) епоха проституції гостинності (жінка-рабиня пропонувалася гостеві для утіх) у первісному ладі; 2) епоха священної проституції в азійських народів; 3) епоха легальної проституції в рабовласницьких державах Стародавнього Сходу.

У первісному суспільстві страхи людини перед природою спричинили зародженню та розвитку релігійних вірувань, а також цілого сонму різних обрядів, звичаїв, ритуалів які мали за мету умилостивити гнів різних культових богів. Однією з таких форм був нерегламентований і загальнодоступний сексуальний контакт з жінкою. Жерці сприймали це як подарунок богам, а батьки та члени родини спонукали своїх дочок до проституції намагаючись умилостивити богів. Жіноча невинність віддавалася «у подарунок хоронителям культу». Містерії й церемонії, у яких проституція починає відігравати роль основного правила культу і які відбуваються навколо дерев'яних або кам'яних ідолів, зображують із усього людського організму тільки статевий апарат.

Священна проституція в епоху стародавніх держав переросла в проституцію легальну, таку яка мала задовольнити сексуальні потреби багатьох членів суспільства і яка стала ремеслом та засобом отримання грошей. Зважаючи на широке поширення релігійної проституції Солон ввів регламентацію цивільної проституції.

Спеціальні храми на узбережжі утримували жінок, які обслуговували переважно приїжджих чоловіків. Будинки розпусти (диктеріони), створені Солоном, малі статус недоторканості. Відвідування будинків розпусти не було аморальним. Одружений чоловік, який відвідував їх і користувався послугами повій, не міг осуджуватися за зраду, а кредитор не мав права переслідувати в будинках розпусти свого боржника. До широкого спектру повій Стародавньої Греції також входили вільні куртизанки: диктеріади, що займалися проституцією на свій страх і ризик, авлетриди, танцівниці й флейтистки, які надавали послуги клієнтам вдома й показувалися в публічних місцях та гетери, витончені коханки, що відігравали відому роль в історії, політиці, мистецтві. Безумовним було те, що проституція сприяла поширенню значної кількості венеричних захворювань, про які писав ще батько медицини – Гіппократ.

Проституція поділялася на певні категорії:

- релігійна проституція, за допомогою якої поповнювався бюджет храму;

- цивільна проституція зміцнювала фінансовий стан держави;

- естетична проституція (гетери-філософістки та гетери-наперсниці), до якої належали танцівниці, співачки флейтистки. Вони задовольняли сексуальні потреби найвидатніших людей країни, були подругами їх дружин. Зважаючи на свою освіченість та вихованість цікавилися філософією та іншими науками; цивільна – «працівниці кохання» храмів, публічних будинків задовольняли потреби «кохання» афінської молоді [9, с. 80, 81]. Існувала помірна плата за вхід у диктеріади, яка повинна була зміцнювати фінансовий стан Греції. Всякий громадянин мав недоторканість у диктеріадах.

Незважаючи на офіційний стан повій у Стародавній Греції, вони не мали права самовільно покидати територію країни, вибирати місце проживання за містом-державою.

У Стародавньому Римі проституція також отримала значне поширення, яка мала давні історичні традиції. До встановлення інституту шлюбу статеві стосунки були не упорядкованими й за словами Тита Лівія відбувалися як у тваринному світі. Тому повій називали вовчицями, Lupa, а їх житло мало назву Lupanar і згодом свята, які влаштовувалися на честь годувальниці Ромула, знаменитої повії Aca Laurentia називалися Lupercales. Але бешкетування, які були супутником цих святий, спонукали сенат Риму їх заборонити.

Значна кількість жінок-римлянок намагаючись отримати певні кошти для свого існування «промишляла» проституцією. Але ставлення до повій було зневажливе. Про це свідчить той факт, що «трудівниці кохання» не вносилися до цензів (списки населення), а реєструвались в особливих списках, що означало відсутність громадянства. Повії носили спеціальний одяг. Їм не дозволялося використовувати білі стрічки в зачісках.

Незважаючи на те, що повій час від часу суворо карали, били кийками, кидали до в'язниць, ставили тавро їх потреба в суспільстві залишалася значною. Сплачуючи великі податки, жриці кохання істотно поповнювали скарбниці міст, сприяли розвитку міжособистісних відносин з представниками інших країн і т.і. Важливо відмітити, що у цей період часу проституція сформувалася як професія.

З часом релігія починає негативно ставиться до проявів блудництва і заперечує його як соціальне явище. Завдячуючи працям апостола Павла вже після смерті Ісуса Христа стали активно розвиватися аскетизм і цінуватися цнотливість. Він разом з почесним монахом святим Антонієм зробили монахів і монашок атрибутом християнства, які повинні були бути прикладом високої християнської моралі. Святий Августин запропонував заборонити проституцію, тому, що проституція «затопить суспільство». Повій, що провинилися за звідництво, карали тавруванням, відрізанням носа, вух, рук, ніг і навіть страчували. Римський папа Інокентій ІІІ у 1198 році оголосив чоловікам, які вступали у шлюб з повіями, повне відпущення гріхів. У той же час повії, навіть заміжні, не могли зватися «чесними жінками».

Але незважаючи на протидію церкви проституція не була заборонена, а «трудівниці кохання» ходили до церкви на сповідь і їм відпускалися їх гріхи. У той же час, повіям заборонялося наближатися до вівтаря, а під час братських християнських трапез, сидіти поруч з жінками-християнками, носити золоті та срібні прикраси і одягатися у шовк. Їм заборонялося жити біля соборів і працювати в тавернах та постоялих дворах для пілігримів.

У Візантійській імперії повії сплачували особливий податок. З часом імператор Юстініан відмінив його і крім того дозволив вільним громадянам імперії одружуватися на повіях сам подав приклад. Його дружина у минулому була танцівницею і куртизанкою і будучи імперіатрицею не забувала про захоплення молодості. У спеціально організованій тюрмі вона перевиховувала повій. Крім того, танцівниці, які втратили роботу, перекваліфіковувалися і стали проводити танці не на честь Венери, а на честь Діви Марії. Церковні збори, які засудили зґвалтування і сутинерство, не винесли ніякого рішення про блудниць [1, с. 37, 38].

У середні віки, у час Великих географічних відкриттів сифіліс, який привезли моряки Колумба з Америки, заполонив Європу і проституція активно сприяла його поширенню.

У Росії перші укази про боротьбу з проституцією з’явилися у 1649 році, в указі за рік до цього говорилося про жорстке спостереження за злочинцями та розпусними дівицями. У 1763 році по причині значного поширення венеричних захворювань в армії було наказано допитувати солдатів, які захворіли, від кого вони заразилися, потім треба було розшукувати тих жінок, від яких вони отримали хворобу, оглядати їх і у випадку підтвердження захворювання на венеричні хвороби лікувати, а за тим висилати. Статут 1782 року забороняв здавати у найм свій будинок для всілякого роду утіх іншим людям, а за невиконання винні притягувалися до відповідальності. Крім того суворо каралося звідництво. Але у на початку ХІХ століття ставлення до проституції з боку влади стає «теплішим». Так, у 1843 році проституція була оголошена терпимою. А в 1844 році, упевнившись в марності спроб заборонити проституцію, уряд створив правила для утриманців будинків розпусти і проституток, які діяли майже до початку ХХ ст. [9, с. 81]. З метою посилення контролю за діяльністю повій був спеціально створений лікарсько-поліцейський комітет, у задачу якого входило розшук продажних жінок, які проституцію зробили свою професією, освідчувати їх і направляти хворих до лікарні. Але нагляд був поверховий і не систематичний і часто фіктивним. Наприклад, згідно відомостей Центрального Статистичного комітету на 1 серпня 1889 року в Росії було офіційно зареєстровано 1 210 будинків розпусти з 7 840 жінками, а одиначок нараховувалося 9 768 осіб. За даними ж медичного департаменту, за той же рік, число будинків терпимості і побачень дорівнювало майже 2,5 тисячам, а кількість жінок-повій складало більше 30 тис. Отже, назріла проблема яку треба було терміново вирішувати. Тому, у 1897 році Міністерством внутрішніх справ був проведений з’їзд, на якому основним питанням було організація боротьби з сифілісом та проституцією, яка досягла значного розмаху. Ця проблема постала тому, що за 5 років (1889-1893 рр.) число публічних будинків виросло до 1 262, таємних притонів до 1 232, проституток у домах розпусти до 15 365, одиначок-повій – 20 278, затриманих за підозрою у занятті проституцією – 14 258 жінок. Починаючи з ХVІІІ ст. державою заборонялися позашлюбні стосунки, які приносили прибуток і виступали як ремесло [15].

Автор статті «Підліткова проституція: про деякі аспекти проблеми» Л. Іванова відмічає, що в дореволюційній Росії повії склади особливий прошарок суспільства, який називався «розрядними жінками». Вони повинні були ставати на облік у поліції, здавати паспорт, а замість нього отримували «жовтий квиток» – офіційне свідоцтво того, що жінка вже не відносилася до числа порядних. Всі «розрядні жінки» повинні були регулярно проходити медичні оглянь.

Після Жовтневої революції проституція отримала значне поширення, тому її проблеми активно вивчалися. При венерологічній секції народного комісаріату охорони здоров’я РРФСР було утворено Комісію, яка діяла з 1919 до 1922 року. Для посилення боротьби з проституцією починаючи з 1923 року функції координації протидії цьому негативному явищу взяла на себе Центральна рада по боротьбі з проституцією, яку очолював нарком охорони здоров’я та губернські ради на місцях [18].

За радянських часів проституція вважалася пережитком капіталізму і тому боротьба з нею проводилася з класових позицій. Офіційно проституції в СРСР не існувало, тому її прояви замовчувалися.