Питання до роздумів

Питання для самоконтролю

Принято рассматривать любое движение живого существа как реакцию. Это слово заимствовано из исследований, посвященных изучению рефлексов. Оно означает действие, которое наступает в ответ на предшествующее событие — стимул. Но мы можем сделать событие зависимым от поведения без определения предшествующего стимула. Мы не изменяем среду обитания голубя для того, чтобы вызвать поднятие головы. Вероятно, нельзя показать, что любой простой стимул неизменно предшествует этому движению. Такое поведение может оказаться под контролем стимулов, но при этом отсутствуют отношения по типу «одно порождает другое», поэтому термин «реакция» не вполне адекватен, но он настолько укоренился, что далее мы будем его использовать. Конечно, нельзя предсказать и проконтролировать реакцию, которая уже произошла. Можно только предсказать, что похожие реакции будут наблюдаться в будущем. Поэтому единицей науки о прогнозировании является не реакция, а класс реакций. Для его описания будет использоваться слово «оперантный». Данный термин показывает, что поведение «воздействует» (operates) на среду, генерируя последствия. Следствия определяют свойства, по которым устанавливается сходство реакций. Он будет использоваться и как прилагательное (оперантное поведение), и как существительное, обозначающее поведение, определенное данным следствием. Поднятие голубем головы один раз в определенный момент является реакцией. Это прошлое и его можно рассматривать со всех точек зрения, которые представляют для нас интерес. Поведение, называемое «поднятием головы», которое происходит независимо от определенных обстоятельств (instances), является оперантным. Скиннер Б. Ф. ОПЕРАНТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ. История зарубежной психологии. Тексты. М., 1986. С. 60-95. http://intellectus.su/lib/00028.htm

Едвард Уілсон (1929 р.) – американський ентомолог стверджує спільність визначальних принципів функціонування живих спільнот, зокрема домінації або владарювання, правил територіальності, батьківського піклування тощо. Провідною у концепціях Е. Уілсона є теза про те, що людська поведінка первісно визначається генетично, а еволюція людських спільнот така сама, як і в інших біологічних видів. Тобто поведінкова адаптація має здебільшого спрямованість на виживання, а моделі соціальної поведінки значною мірою є результатом генетично вкорінених прагнень. Соціологічні інтерпретації натомість можуть тільки пояснити ці прагнення.

Основними дослідницькими полями для соціологічних узагальнень слугували розгляди агресивних дій, сексу й альтруїзму в життєдіяльності живих організмів. На думку Е. Уілсона, агресія – сума реакцій нервової системи тварин чи людини, що виявляється при захоплені або захисті території, у боротьбі за домінування у групі, у деяких формах сексуальних відносин – трактувалися як дія, що слугує адаптації, відіграє важливу роль в еволюційних процесах. Е. Уілсон стверджує, що соціальні, культурні, взагалі всі зумовлені середовищем фактори переважають у формуванні людської поведінки і лише десять відсотків у поведінці людини є безпосереднім результатом біологічних сил, більшість – же переважно наслідки дії середовища.

Зважаючи на особливості сексуальної поведінки вказував на те, що кожен з сексуальних партнерів бажає досягти репродуктивного успіху в реалізації власної індивідуальності. Стосунки чоловіка й жінки в основі своїй регулюються сексуальними стосунками.

Розглядаючи проблему альтруїзму Е. Уілсон визначає альтруїзм як саморуйнівну поведінку, що здійснюється задля користі інших. Позитивна оцінка такої поведінки також успадковується генетично [3, с. 61, 62].

П’єр Ван ден Берге активний прихильник біологічного функціоналізму і значну увагу приділив дослідженню підходу до аналізу людських стосунків. На думку американського вченого треба подивитися на людину, як «на просто біологічний серед інших». Тобто існує беззаперечний фактор людської природи, який значно зумовлює певну поведінку та особливі моделі соціальної структури. Від доводить свої тези прикладами дослідження агресивності людей, еволюції її проявів, показуючи, що виявляються очевидні біологічні підвалини таких соціальних феноменів, як війна, стратифікація, політична діяльність тощо, і що ми не зможемо повністю зрозуміти їх. Біологічні блоки, насамперед пов’язані з віком та сексом, закладені в основи визначальних характеристик суспільства. Бех низ не можливо розкрити сутності сім’ї, сексуальних стосунків, нерівності, мистецтва, розваг та ігор, релігії й багато інших феноменів людського життя.

Вихідне положення П’єра Ван ден Берге полягає у визначенні наявності «людської природи», як і природи будь-якої тварини, і що ця природа є визначальною передумовою усіх форм її діяльності та організації. Біопрограмери «людської природи» у ході еволюційного розвитку переплелися з культурносередовищними факторами.

Разом з тим опоненти соціобіології виступають наступні контр тези:

- соціобіологічне тлумачення генетичного контролю недостатнє й не підлягає достовірній перевірці, бо історичну еволюцію соціального не можна реконструювати;

- у соціобіології абсолютизуються природні відмінності людей й водночас неправомірно припускається нейтральність соціального середовища у процесі самореалізації індивіда;

- ієрархічність соціальних структур не зводиться до індивідуальних відмінностей людей;

- соціальна нерівність, рольова диференціація у суспільстві не визначається тільки факторами спадковості;

- особливості «людської природи» не зумовлюють види соціальної організації й реальної поведінки осі;

Теоретичне вчення П’єра Ван ден Берге є корисним для предметного вивчення поведінки людей у залежності від її взаємодії з навколишнім середовищем.

2.8. Висновки.У різні епохи ставлення до поведінки людей залежало від задач, які стояли перед суспільством і які знаходили своє відображення у різних філософських вченнях. Епоха Еллінізму славиться вченнями Платона і Аристотеля, які стверджувати, що людина є частиною суспільства і нерозривно з ним пов’язана. У середньовіччі поведінка людини розглядалася через призму релігійного вчення. Прикладом цьому є праці Августина Блаженного, Фоми Аквінського. Епоха Відродження прославилася працями Ніколи Кузанського, Еразма Ротрдамського, Томаса Мора, Томазо Кампанелли та інших видатних вчених, які подумки будували нове, світле суспільство, у якому люди будуть щасливі і незалежні. Новими поглядами на життя та поведінку людей відзначилася німецька класична філософія, яка мала за мету вивчити людину, її роль та значення у суспільних процесах. З точки зору психології до цієї проблеми підійшов З. Фройд, Е. Дюркґейм та інші. К. Маркс визначив ставлення людини до засобів виробництва та розвинув теорію соціального конфлікту. Значний внесок у вивчення девіантних відхилень внесли вчені ХХ ст., які розробили системний підхід до розробки цієї проблеми.

1. Біологічні концепції девіантної поведінки.

2. Психологічні теорії девіантної поведінки.

3. Соціологічні теорії девіантної поведінки.

4. Етика Платона: вчення про ідеї та вчення про душу.

5. Е. Дюркґейм: поняття суїциду.

6. К. Маркс: причини класового конфлікту.

7. Аристотель: людина як соціальна істота.

8. Погляди Еріх Фромма на девіацію.

1. Чому протягом багатьох віків девіація була предметом досліджень цілого ряду вчених і філософів?

2. Чим відрізняється девіантна поведінка у Стародавній Греції від такої ж поведінки у Середньовічній Європі та у сучасному світі?

3. Що думав Аристотель про доброчинність?

4. Чому Т. Гоббс вважав, що життя базується на минулому і думках про майбутнє?