Етапи розвитку світової валютної системи

Світова валютна система склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Світова валютна система має таку функціональну структуру:

визначення складу основних міжнародних платіжних засобів;

встановлення режиму валютних паритетів і валютних курсів;

визначення умов конвертування (розміну) валют;

вироблення механізму поповнення каналів міжнародного обігу достатньою кількістю платіжних коштів;

уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

визначення статусу міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини;

встановлення режиму міжнародних валютних ринків і ринків золота.

Дві основні підсистемі світової валютної системи включають:

1) валютний механізм – це правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (це і різні міжнародні угоди з валютних питань, Міжнародний валютний фонд, регіональні валютно-кредитні заклади і національні валютно-кредитні заклади);

2) система міжнародних валютних відносин, тобто плинні (поточні) зв’язки, які виникають між різними суб’єктами МЕВ на валютних ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

Це два діалектично пов’язані між собою елементи світової валютної системи, котрі, будучи взаємопротилежними за функціональним змістом, взаємодоповнюють один одного. Стабільний, малорухомий, як і повинно бути, валютний механізм до певної міри регулює стан постійних бурхливих змін та оновлень фінансово-кредитних операцій, зв’язків, які складають систему міжнародних валютних відносин. І навпаки, швидкий розвиток міжнародних валютних відносин призводить з часом до змін (удосконалення) валютного механізму.

Світова валютна система склалася ще в ХІХ сторіччі у вигляді «золотого стандарту», за якого міжнародними грішми було золото. На Генуезькій конференції в 1922 році було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями. Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 року, а реально – до «великої депресії» 30-х років.

У 1944 році зародилася Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт) у відповідності до угоди, яку було укладено у місті Бреттон-Вудс (США). Ця система офіційно проіснувала до 1978 року, а реально перестала існувати вже в 1971 році. Основні положення цієї системи:

світовими грішми вважалися золото і долар;

скарбниця США зобов’язувалася обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію – 31,1 г);

прирівнювання валют і їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних паритетів);

паритети були стабільними, а їхня зміна могла відбутись тільки з дозволу Міжнародного валютного фонду при певних умовах;

ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив’язувалися до долара);

міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Протягом майже трьох десятиріч ця система працювала ефективно. Конвертованість долара, штучно знижена ціна дали можливість США нагромадити у 1949 р. майже 22 тис. т золота (до 70% офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 р. золотий
запас США в 7 разів перевищував доларові активи. Більшість країн у 50-ті роки не бажали і не могли пред’явити значних сум доларових активів для обміну на золото.

Ситуація почала змінюватися наприкінці 50-х – на початку 60-х років у зв’язку з посиленням економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, з нереальністю офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова – 112), зростанням дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США скоротся до 10,5 млрд. дол. і станов лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара, вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмін обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодоларового стандарту.

У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголос перехід до якісно нової світової валютної системи, до основи якої покладено такі основні принципи:

1. Перехід до плаваючих курсів та перетворення СПЗ на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежів. При визначенні величини СПЗ за допомогою «кошика» з чотирьох валют вирішальну роль відіграє американьский долар – 40%.

2. Юридичне закріплення процесу демонетизації золота: скасу-вання офіційної ціни на нього та фіксація золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), зняття будь-яких обмежень для його приватного використання, відміна регулювання вільного ринку золота державами та міжнародними економічними організаціями, що означає перетворення золота на звичайний товар.

3. Посилення міждержавного валютного регулювання, в тому числі через МВФ шляхом впливу на механізм "плаваючих" курсів. МВФ уповноважений стежити за валютною політикою та за станом економіки країн-членів з координації їх валютно-кредитної політики. З цією
метою він розробляє рекомендації у сфері валютно-фінансової та економічної політики.

11.3. Міжнародні фінансово-кредитні організації

Розвиток економічного співробітництва, валютних та фінансових відносин між державами зумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Міжнародні фінансово-кредитні організації створені на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін.

Міжнародний валютний фонд – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

За статутом, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду.

МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ – організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць. Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р. і стала 167-им членом цієї міжнародної організації.

Головним акціонером МВФ є США. На кінець 1992 р. квота США становила 19,62%. Крупними акціонерами є Німеччина і Японія (по 6,1%), Франція і Великобританія (по 5,48%), Саудівська Аравія (3,7%), Італія (3,4%), Канада (3,2%), Нідерланди (2,55%), Китай (2,5%). Квоту для Росії встановлено на рівні 3,0%, України – 0,7%.

МВФ підтримує тісні зв’язки зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, з іншими міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).

МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.

МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання дострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15 – 25 років. Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:

розвитку інфраструктури;

здійснення сільськогосподарських проектів;

розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.

Вищим керівним органом МБРР є Рада управляючих, що представляють усі країни світу, які є членами МБРР. Виконавчий і найдієспроможніший орган МБРР – Директорат, до якого входить 21 виконавчий директор, 5 з яких працюють на постійній основі (це представники США,
Японії, Великобританії, ФРН і Франції).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Таким країнам МАР надає пільгові кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних.

Джерела фонду МАР:

внески за підпискою;

додаткові внески країн-членів (переважно розвинених)

відрахування із прибутків Світового банку.

Кредити Міжнародної асоціації розвитку направляються в основному на розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а останнім часом також і на розвиток сільського господарства країн-позичальників.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.

МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.

Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:

статутний капітал;

продаж участі в кредитах іншим банкам;

перепродаж цінних паперів;

позики і дотації від МБРР.

Членами МФК можуть бути тільки члени МБРР. Структура і функції органів управління такі самі, як і в МБРР, а керівництво спільне.

Багатостороннє агентство гарантування інвестиції (БАГІ) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків. Некомерційними ризиками вважаються:

невиконання контракту внаслідок урядового рішення;

революції, перевороти та наступні зміни в соціально-політичному стані;

військові дії;

відміна конвертованості національної валюти і пов’язані з цим перепони при переказі прибутків у країну інвестора;

експропріація майна інвестора.

БАГІ засновано у 1988 році. Джерелом ресурсів є надходження коштів від Світового банку. Крім того, БАГІ має свій підписний капітал, котрий у 1993 році налічував 948 млн. доларів. Термін гарантування, як правило, складає 15 – 20 років.

Крім операцій, направлених на сприяння реконструкції і розвитку країн-членів, стимулювання приватних іноземних інвестицій шляхом їхнього страхування, БАГІ консультує урядові органи країн-членів, що розвиваються, з приводу розроблення та здійснення політики, програм і порядку, які стосуються іноземних інвестицій; влаштовує зустрічі та переговори між міжнародними діловими колами і місцевими органами влади; надає необхідні інформаційні послуги.

Вступ України в МВФ забезпечив їй також членство у Світовому банку (квота 10678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд. доларів). Це дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для розв’язання таких проблем, як стабілізація економіки та її структурна перебудова, реальна інтеграція України у світове господарство.

Важливе місце серед валютно-позичкових і фінансових інститутів займають регіональні банки розвитку. Вони виникли в 40 – 60-х роках. До них можна віднести:

Міжамериканський банк реконструкції і розвитку (1949 р.);

Африканський банк реконструкції і розвитку (1964 р.);

Азіатський банк реконструкції і розвитку (1966 р.);

Європейський банк реконструкції і розвитку (1992 р.).

Європейський банк реконструкції і розвитку – банк, який був створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та СРСР. Стратегія ЄБРР щодо України випливає із його загальних завдань, а також враховує особливості економіки нашої країни.

До регіональних валютно-позикових організацій ЄС відносяться: Європейський інвестиційний банк (ЄІБ); Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та інші.

Таким чином, міжнародні економічні відносини, їх окремі сфери регулюються відповідними нормами, які затверджені статутами міжнародних економічних організацій та правилами, що закріплені в міжнародних угодах.