Дипломатичні імунітети та привілеї

Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим особам, що користуються ними за міжнародним правовим захистом на території держави перебування.

Розрізняють дипломатичні привілеї та імунітети дипломатичного представництва й особисті привілеї та імунітети дипломатичного представника.

Під дипломатичними імунітетами розуміють вилучення дипломатичних агентів із сфери дії юрисдикції держави перебування, незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених внутрішнім правом. Це необхідна гарантія нормального здійснення дипломатом своїх функцій.

До привілеїв та особистих імунітетів належать недоторканність особи і житла; повний імунітет від кримінальної юрисдикції держави перебування; повний імунітет від цивільної та адміністративної юрисдикції щодо службової діяльності; фіскальний (податковий) імунітет. Загальновизнаними дипломатичними особистими привілеями є митні привілеї (право на безмитне перевезення багажу і звільнення його від митного огляду), вільне пересування дипломатів та членів їх сімей на території іншої держави.

До імунітетів дипломатичного представництва належать недоторканність приміщень; імунітет від примусових дій щодо майна і засобів пересування представництва; недоторканність кореспонденції; фіскальний імунітет. До привілеїв дипломатичних представництв належать право на безперешкодні зносини зі своїм центром та іншими представництвами держави; митні та протокольні привілеї (право на прапор, на носіння форми, на старшинство і т.п.).

Загалом дипломатичні пільги і привілеї — це чинники, що сприяють дипломатичній роботі і полегшують її.

Спеціальна місія — це різновид тимчасових закордонних органів зовнішніх зносин, що складаються з представників, які направляються однією державою до іншої для виконання конкретних завдань, обумовлених за згодою між цими державами. У міжнародно-правовій науці і практиці держав ця форма здійснення зовнішніх зносин раніше називалася "дипломатія ad-hoc", тобто тимчасові, створювані в кожному конкретному випадку з певного приводу дипломатичні органи держав за кордоном.

У даний час вони використовуються в практиці міжнародних відносин для участі в двосторонніх переговорах, вручення важливих документів, інавгураційних торжествах, ювілейних і похоронних заходах. Проте делегації держав, що беруть участь у роботі багатосторонніх конференцій або органів міжнародних організацій, спеціальними місіями не є.

Діяльність спеціальних місій регламентується Віденською конвенцією про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Згідно зі ст. 2 цієї конвенції, держава може направити спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої, попередньо отриманої через дипломатичні чи інші узгоджені або взаємоприйняті канали.

Спеціальні місії мають істотну особливість: вони можуть функціонувати навіть за відсутності нормальних дипломатичних або консульських відносин між суб'єктами міжнародного права

Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою між державою, що посилає, і державою, що приймає таку місію. Початок роботи (функціонування) спеціальної місії відраховується з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерством закордонних справ або з іншим органом держави, що приймає її, стосовно якого є домовленість.

Діяльністю спеціальної місії керує її глава, призначуваний державою, що посилає.

Якщо спеціальну місію очолює сам глава держави, що посилає місії, то він користується всіма перевагами, привілеями та імунітетами, що визначаються міжнародним правом за главами держав під час офіційного візиту.

Представництва та місії при міжнародних організаціях. Згідно зі ст. 5 Віденської конвенції з метою виконання цілей та завдань ООН її держави-члени можуть засновувати постійні представництва і постійні місії спостерігачів для виконання покладених на них функцій.

Передбачається, що функціями постійного представництва держави при організації є:

забезпечення представництва як такого; підтримання відносин між сторонами; ведення переговорів;

з'ясування здійснюваної в організації діяльності; забезпечення участі держави, що посилає місію, у діяльності організації;

захист інтересів своєї держави;

сприяння здійсненню цілей і принципів організації.

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

Международное публичное право: учебн./Л.П. Ануфриева, К.А. Бякишев, Е.Г. Моисеев, В.В. Устинов (и др.); отв. ред К.А. Бякишев – 5-е изд., перераб. И доп.-М:Проспект, 2010 – 1008с.

Міжнародне право Ю.А. Іванов: Посібн. Для підготовки до іспитів.-К.: вид. Паливода, 2004. -202с – Бібліогр.: с.193-194

Міжнародне публічне право: Підручник/Під редакцією Г.О.Анцелевича.-К.:Алерта, 2005.-424с.