Загальні відомості про розвиток і сучасний стан сертифікації
Європейська та міжнародна співпраця
Держспоживстандарт України 12.06.92 р. приєднався до СООМЕТ, організації, членами якої є державні метрологічні органи Центральної та Східної Європи. В рамках СООМЕТ Україна приймає участь у виконанні 30 тем. Він працює за програмою у рамках п’яти міждержавних метрологічних угод з країнами СНД. Якщо міжнародна угода встановлює правила, які відрізняються від метрологічного законодавства України, тоді міжнародні угоди України виконують згідно з вимогами, встановленими цими угодами. Згідно з міжнародними та міжвідомчими угодами Держспоживстандарту, результати державних випробувань, приймання зразків, повірки, калібрування та метрологічної сертифікації засобів вимірювання, які здійснюють за кордоном, може визнавати Держспоживстандарт. Велика увага приділена розвитку двосторонньої співпраці з лідируючими метрологічними органами країн Західної Європи.
Тема 9. Сутність і зміст сертифікації
Ідея сертифікації та загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз називають сертифікацією. Сертифікація тісно пов’язана з стандартизацією. Коли виробник продукції вперше почав твердити, що вона відповідає вимогам загальноприйнятого стандарту, то тим самим уже зародилась найпростіша норма сертифікації. Клеймування, включення в перелік або похвала продукції, видача клейма чи сертифікату для підтвердження відповідності стандарту — все це входить в загальне поняття сертифікації.
З розвитком зовнішньоторгових і економічних відносин, науки та техніки виявилась необхідність проведення об’єктивних випробувань виробів, незалежних як від виробника, так і споживача продукції, тобто третьою стороною, що гарантувало відповідність виробу певним вимогам якості. Так з’явилась сертифікація в сучасному розумінні цього слова.
В наш час сертифікація стала одним з важливих механізмів управління якістю, який забезпечує можливість об’єктивно оцінити продукцію, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її конкурентоздатність.
За кордоном безпека продукції для людини та навколишнього середовища давно підтверджена сертифікацією і, хоча вартість її значна, виробник змушений отримувати сертифікат для того, щоб мати ринок збуту й уникнути втрат при продажу своєї продукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих випадках бувають і вищі. Так, наприклад, Сумський завод бурильних труб до сертифікації продавав їх по ціні до 600 доларів США за тонну, а після сертифікації — від 900 до 1600 доларів — в залежності від типу та розміру.
Суттєвий вклад у вирішення питань сертифікації, а також захисту інтересів споживачів внесла ООН, яка розробила та затвердила Основний міжнародно-правовий документ «Зведення загальних керівних принципів ООН щодо захисту інтересів споживачів».
В розробленні та впровадженні нормативних документів, сертифікації продукції та систем якості активну роль відіграють такі міжнародні організації, як згадані в ч.1 ISO та ІЕС, з своїми технічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації лабораторій (ІLАС), Всесвітній Форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (ІАТСА), а серед європейських; Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЕNЕLЕС), Європейська організація якості (ЕОQ), Європейський фонд з управління якістю (ЕFQМ), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (ЕQNЕТ), Європейська акредитація сертифікаційної діяльності (ЕАС) тощо.
У рамках країн РЕВ була розроблена та впроваджена з 01.01.88 р. система сертифікації СЕПРОРЕВ, яка відрізнялась від прийнятих міжнародних систем тим, що, крім вимог безпеки, охорони здоров’я й екології, велике значення надавала якісним техніко-економічним параметрам продукції, яку поставляли за кооперованими поставками в країни-члени РЕВ. На першому етапі дії системи були проведені спільні роботи з акредитації лабораторій. В Україні одними з перших отримали право на проведення сертифікаційних випробувань головні випробувальні центри; виробничого об’єднання «Електропобутприлад» (Київ) і Всесоюзного науково-дослідного інституту вибухозахисного та рудникового електроустаткування (Донецьк).
В колишньому Союзі розробляли державну систему сертифікації, але після розпаду Союзу вона була введена в дію в Російській Федерації з 01.05.92 р. спочатку під назвою «Система сертифікації ГОСТ», а в подальшому була перейменована в «Російську систему сертифікації».
В Україні роботу з сертифікації стали проводити після виходу постанови Кабінету Міністрів №95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів, у відповідності з якими були розроблені перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО.
Доцільність економічних і торгових зв’язків між країнами СНД сприяла тому, що 13.02.93 р. між ними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, згідно з якою особливу увагу приділяли розробленню та погодженню принципів і політики проведення робіт з сертифікації в державах СНД і взаємному визнанні результатів випробувань. Зараз в Україні діє 25 нормативних документів державної системи сертифікації УкрСЕПРО, 12 нормативних документів комерційної системи сертифікації СовАск та нормативні документи системи сертифікації СЕRТЕХ, яка поширюється на добровільну сертифікацію продукції.
Національним органом, який керує всіма роботами з сертифікації в Україні, є Держсспоживтандарт. Під його керівництвом розроблено всі нормативні документи державної системи сертифікації УкрСЕПРО. Він активно працює з питань сертифікації в міжнародних, європейських організаціях і Міжнародній Раді з питань метрології, стандартизації та сертифікації СНД. Цю діяльність, в першу чергу, проводять за такими напрямками:
Ø підтримка вітчизняних виробників і захист прав споживачів засобами нетарифного регулювання ринку, а саме за допомогою сертифікації продукції, що імпортують в Україну, на відповідність вимогам, які спрямовані на захист життя, здоров’я громадян, довкілля, на боротьбу зі зловживаннями (право країн на таке регулювання визнане документами GАТT/WТО, зокрема Угодою про технічні бар’єри в торгівлі);
Ø створення сприятливого режиму для проникнення української продукції на світовий ринок за допомогою підписаних двосторонніх міжурядових і міжвідомчих угод про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації відповідно до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі.
З цими напрямками діяльності тісно пов’язана проблема стандартизації та сертифікації імпортних товарів, яка стосується імпортерів іноземних товарів, що продають в Україні товари іноземного виробництва.
3 точки зору гарантій безпеки для життя і здоров’я громадян, їх майна і довкілля існуючий режим зовнішньої торгівлі в Україні є надзвичайно ліберальним. Завезти в США, ЄС або Японію імпортну продукцію може лише та компанія, яка у відповідності до встановленої законодавством процедури бере на себе повну юридичну відповідальності за якість і безпечність цього товару.
Ця відповідальність страхується страховою компанією-резидентом. Митниця дозволить ввезти товар лише за умови наявності підтверджених уповноваженим державним органом гарантій безпеки та страхування. Ті, хто побував у США або в одній із країн ЄС, знають, що на етикетці завезеного в ці країни імпортного товару (обов’язково виконаній державною мовою) міститься інформація про країну та компанію виробника. Головне ж — вказують назву, повну адресу та телефон компанії-резидента, яка несе повну юридичну відповідальність за якість товару. Таким чином формують механізм реальної громадянської відповідальності за продаж неякісного або небезпечного товару. Тому в економічно розвинених країнах власнику кількох тисяч доларів навіть на думку не спаде завозити дрібні партії продукції. Цей бізнес — для сильних компаній, здатних провести випробування, що підтвердять безпечність товару, та створити реальні фінансові гарантії відповідальності перед споживачем за безпечність кожної одиниці товару. Недосконалість українського законодавства призводить до того, що компанії-імпортери та реалізатори продукції ніякої реальної відповідальності за поставку неякісної продукції не несуть, як і не поспішають поділитися інформацією про іноземних виробників продукції, якою вони торгують. Це ставить їх у привілейоване становище в порівнянні з вітчизняними виробниками, дозволяє отримувати надприбутки ціною ризику для життя і здоров’я наших громадян. Недосконалістю українського законодавства в 1996 р. спробував скористатися Світовий Банк, який на підтримку економічних програм Кабінету Міністрів України вимагав одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції.
Зважаючи на можливий негативний вплив на вітчизняного виробника наслідків виконання умов Кредитної угоди Світового Банку, Держстандарт запропонував замість одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції вживати заходів щодо підписання двосторонніх міжурядових угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінювання відповідності, як це передбачено Угодою про технічні бар’єри в торгівлі WТО, та внесення змін до системи сертифікації УкрСЕПРО у напрямку гармонізації її з міжнародними.
Результатом складних переговорів з представниками Світового Банку стало визнання з їхнього боку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністю відповідає вимогам GАТT/WТО, світовій практиці оцінювання відповідності і не є дискримінаційною стосовно імпортерів. Протягом 1996 р. Держспоживстандарт проводив політику, спрямовану на підписання двосторонніх міжнародних угод про співпрацю у галузях стандартизації, метрології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговори проводились з 30 країнами світу.
Якщо говорити про національне технічне регулювання, то проблема полягає в недостатній координованості дій окремих органів державної влади. Занепокоєння викликає надзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навіть комерційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду «сертифікацій». З’являються нові «сертифікати якості», «сертифікати аналізу», «гігієнічні сертифікати» тощо, тобто є велике бажання використовувати саме слово «сертифікат», в той час як у міжнародній торгівлі так називають документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить, що певна продукція досліджена незалежно від покупця та продавця третьою стороною і визнана відповідною всім встановленим законодавством країни вимогам до такого виду продукції. Такий сертифікат створює певний рівень довіри до якості та безпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічного уповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усунення непотрібних перепон у торгівлі.