Соціальне партнерство

Соціальна політика (СП) в системі УТР

План

3.1. Система соціально-трудових відносин (СТВ)

3.1. Система соціально-трудових відносин (СТВ)

СТВ та їх характеристика.

В ряду фундаментальних проблем з якими стикається сучасне українське суспільство стоїть і проблема формування та удосконалення соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом. Соціально-трудові відносини можна поділити на три напрями: суб’єкти, предмет, типи.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об’єднання найманих працівників (профспілка), об’єднання роботодавців, держава.

Найманий працівник – це особа, яка уклала договір з представником підприємства, організацією чи державою.

Роботодавець – це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.

Профспілки – створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.

Держава – як суб’єкт соціальне-трудових відносин виступає в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

Як предмети соціально-трудових відносин постають: на рівні індивідуумів – певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин – кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов’язані з нагородженням за працю.

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.

Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).

Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика.

Зокрема, соціальна політика – це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих насамперед на забезпечення зайнятості громадян, їх всебічний розвиток, гарантування відповідного рівня їх життя і праці, на соціальний захист населення.

Пріоритетним механізмом соціальної політики є соціальне управлінця та регулювання соціальних процесів.

Держава розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства, а саме:

– сферу праці, соціально-трудових відносин;

– сферу доходів населення; проблеми зайнятості, регулювання ринку праці;

– міграційні процеси;

– соціальну сферу;

– демографічні процеси;

– питання екологічного стану суспільства.

Роль політичних партій, політичних формувань як суб’єктів соціальної політики визначається ефективністю їхньої політики, зв’язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяльністю збагачувати соціальний потенціал суспільства.

Громадські організації як суб’єкт соціальної політики, виражаючи інтереси різних соціальних груп, спільнот, класів, верств суспільства, здатні зробити значний внесок у соціальний розвиток суспільства.

Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.

Профспілки – це масове самокероване громадське об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки – це найбільш масове об’єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в профспілку необхідно тільки визнання об’єднання і пов’язаної з цим товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності.

Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближче порівняно з іншими громадськими організаціями до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери прикладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.

Соціальний захист включає законодавче або іншим чином установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомога. Ці гарантії являють собою систему заходів, які диференціюються за своєю адресною спрямованістю.

Соціальний захист – це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).

Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги у випадках загального захворювання, трудового каліцтва і професійного захворювання, виплати у зв’язку з вагітністю і пологами, по догляду за хворою дитиною після досягнення нею віку трьох років; пенсії; допомоги на поховання, компенсації вартості путівок на лікування та відпочинок.

Соціальне страхування пов’язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства. Об’єктом соціального страхування є ризик. Соціальне страхування може бути обов’язковим і добровільним.

Кошти соціального страхування формуються із внесків, величина яких визначається у певному відношенні до заробітної плати.

Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення.

Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, а також у зв’язку з втратою годувальника.

Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.

Пенсія – це щомісячна грошова виплата громадянам при досягненні установленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника.

Трудові пенсії призначаються громадянам, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування. Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (іншого доходу). Соціальні пенсії призначаються громадянам, які не мають певного стажу. Ці пенсії, як правило, фінансуються із бюджету і повинні забезпечувати по прожитковий мінімум. Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.

Соціальна підтримка – це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.

Соціальна допомога – це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру. Здебільшого вона надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

На сучасному етапі основними напрямами соціальної політики в Україні є:

– формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

– реалізація творчого соціального потенціалу;

– досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

– формування нової соціальної культури;

– регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

– регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім’ї;

– регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

– заохочення продуктивної трудової діяльності;

– забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;

– удосконалення системи оплати праці;

– удосконалення системи соціального захисту;

– упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку з хворобою, безробіття);

– удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування;

– досягнення повної продуктивної зайнятості.

Зазначимо, що сучасна законодавча форма регулювання соціально-трудових відносин включає: Кодекс законів про працю, пенсійне законодавство, закон про зайнятість.

Нині в Україні прийнята система міжнародних соціальних нормативів, індикаторів та стандартів.

Соціальні нормативи – це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний розмір заробітної плати, пенсій. Нормативи встановлюються урядом.

Соціальний індикатор – споживчий кошик. Мінімальний споживчий кошик застосовується для визначення нижньої границі малозабезпеченості, абсолютного числа бідних людей. Соціальні стандарти – це показник який характеризує рівень життя (досягнутого і бажаного). Соціальні стандарти досягнутого дають уяву про матеріальні і соціальні блага для даної країни, для даного часу; бажаного - з точки зору рівня і якості життя населення в перспективі.