ДОДАТОК А

Контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів.

Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз.

Формалізований метод покликаний подолати суб’єктивність традиційного методу. Його сутність полягає в знаходженні таких властивостей, ознак, характеристик документа, які відображають суттєві сторони його змісту. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.

Він розрахований на вивчення соціологічної інформації у великих масивах документальних джерел, які неможливі при традиційному аналізі.

Потенційними об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо.

Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований.

В практиці використання контент-аналізу сформувалисьзагальні принципийого застосування:

1. Застосування контент-аналізу доцільне у всіх випадках, коли потрібна висока ступінь точності та об’єктивності інформації.

2. Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті.

3. Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними процедурами для всіх методів дослідження використання спеціальних прийомів, техніки.

Контент-аналіз — точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами.

Застосування методу контент-аналізу на практиці, як уже зазначалось, вимагає спеціальних процедур і техніки. Як і при застосуванні будь-якого іншого методу збору соціологічної інформації, визначають проблеми, мету завдання, об'єкт, предмет дослідження, формулюють гіпотези, виробляють програму. Важливим є формування репрезентативної вибірки, відбір необхідних документів.

Обсяг вибірки залежить від мети дослідження і характеру одержаної інформації. Він повинен бути обґрунтованим у програмі дослідження. Необхідно також брати до уваги надійність і достовірність інформації, що міститься у документах.

У дослідженнях масових комунікацій для формалізованого аналізу тексту виділяють смислові одиниці:

1. поняття у різних його виявах (слово, термін, сполучення слів);

2. тема, висловлена у смислових образах, статтях, частинах тексту;

3. імена людей, географічні назви, суспільні події, факти тощо.

Обравши одиницю спостереження, необхідно визначити і одиницю підрахунку. Практика конкретних соціологічних досліджень дає змогу визначити деякі загальні одиниці підрахунку, які застосовують при проведенні досліджень:

1. Система підрахунку «час — простір». У такому разі за одиницю підрахунку беруть кількість зображень (знаків, квадратних сантиметрів площі). Для аналізу інформації, одержаної по радіо, телебаченню, за одиницю підрахунку беруть час, протягом якого висвітлювали подію.

2. Наявність ознак у тексті. За такої системи підрахунку визначають наявність ознак (видів) певної характеристики змісту у кожній частині, на які розбитий текст (наприклад, ознаки оптимістичних поглядів на життя при аналізі особистих документів (листів, щоденників і т.п.))

3. Частота появи одиниць аналізу (кількість згадувань)

Цей підхід використовують найчастіше. Одиницями аналізу можуть бути:

1. Окремі слова, словосполучення, терміни. Наприклад, економічні поняття: ринок, зайнятість, приватизація, управління тощо; політичні: демократія, референдум, вибори, влада тощо;

2. Теми, повідомлення, висловлені у смислових образах, статтях, частинах тексту, які забезпечують повнішу характеристику змісту документа, ніж попередні одиниці аналізу. Так, теми, в яких розглядаються міжнародне становище України, перехід до ринкових відносин, боротьба зі злочинністю, спосіб життя та здоров'я нації тощо.

3. Прізвища історичних діячів, політиків, видатних учених і діячів мистецтва, представників різноманітних соціальних спільнот, що є певним узагальненим типом діяча, якому притаманні певні соціальні риси. Їх аналіз дає досліднику важливу інформацію про досліджувану історичну епоху, домінування конкретних політичних, соціально-економічних ідей, впливу певних діячів на формування громадської думки тощо. До цієї групи можна також віднести згадування організацій, закладів, інших соціальних інститутів.

4. Судження, закінчена думка, логічний ланцюг. Це найбільш складні одиниці аналізу, оскільки мають великий ступінь конструктивності. Їх структура є більш диференційованою, ніж в інших одиницях аналізу, і містить кілька елементів.

Проведення контент-аналізу потребує попередньої підготовки дослідницьких документів. Обов'язковими серед них є:

ü класифікатор контент-аналізу,

ü кодувальна картка,

ü бланк контент-аналізу

ü інструкція кодувальнику, каталог (список) проаналізованих документів.

Класифікатор контент-аналізу — загальна таблиця, яка містить список категорій і підкатегорій, присвоєні їм коди та одиниці аналізу.

Кодувальна картка — документ, який містить спеціальні таблиці для реєстрації одиниць аналізу.

Бланк контент-аналізу — методичний документ, в якому зафіксовані результати збору документальної інформації у змістовій або закодованій формі.

Інструкція кодувальнику — документ, який містить загальну характеристику документів, використаних як джерело інформації, принципи їх відбору для аналізу, опис одиниць аналізу і підрахунку.

Позитивна якість формалізованого методу полягає у тому, що він дає змогу уникнути впливу суб'єктивних зміщень дослідника у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Цей метод забезпечує досить високий ступінь надійності одержуваної інформації. З його допомогою можна досліджувати не тільки проблеми сьогодення, а й минулого, а також їх генезис. Один з основних його недоліків — складність та громіздкість процедур і техніки проведення дослідження, хоча здійснення контент-аналізу з допомогою ЕОМ певною мірою компенсовує його.

4. Метод соціологічного опитування.

Опитування– метод збору соціальної вербальної (переданої у словесній формі) інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього чи опосередкованого спілкування дослідника з респондентом (особою, яку опитують) шляхом реєстрації його відповідей на сформульовані запитання.

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню.

Особливості застосування соціологічного опитування:

До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина – безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явищ чи процесу. Вербальна інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна, вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати обчислювальну техніку.

Часто опитування застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими як аналіз документів, спостереження або у дослідженні використовують різні види опитувань, наприклад анкетування і вільне інтерв’ю, завдяки чому зростає вірогідність отриманої інформації.

Види опитувань.Опитування класифікують за різними критеріями.

За характером взаємозв’язків соціолога і респондентаїх поділяютьна заочні (анкетні)та очні (інтерв’ю), кожен з яких має свої різновиди.

Ці два види опитування за ступенем формалізацію можуть бути стандартизовані (мають чітку процедуру проведення, націлені на одержання статистичної інформації) і нестандартизовані (вільні) не мають чіткої процедури проведення) та напівстандартизовані, які поєднують в собі особливості двох попередніх видів;

за частотою проведення – одноразові (проводяться лише один раз) і багаторазові (одне і те ж опитування проводиться два і більше разів);

за охопленням об’єкта – суцільні (не передбачають жорстких вимог щодо якісного складу вибірки респондентів) й вибіркові (стосуються лише певної специфічної групи як носія досліджуваної проблеми).

Зупинимось на докладнішому аналізі анкетування та інтерв’ю як методів збору соціологічної інформації.

Анкетування– опосередкований (заочний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації за допомогою анкети (питальника), яку респондент заповнює самостійно.

Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування залежно від способу розповсюдження анкет:

· роздаткове (респондент отримує анкету безпосередньо з рук дослідника),

· поштове(розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою),

· надруковане у пресі(анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію),

· інтернет-анкетування або телетайпне(за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв’язок – Інтернет, ТБ) тощо.

Інтерв’ю – безпосередній (очний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації під час безпосереднього цілеспрямованого спілкування інтерв’юера (дослідника) з респондентом, в процесі якого дослідник сам ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

За типом респондентів виділяють:

Інтерв’ю з рядовим респондентом (звичайне face-to-face інтерв’ю) – передбачає отримання інформації від випадкових респондентів, які не обов’язково повинні бути спеціалістами із заданої теми;

Інтерв’ю з відповідальною особою (спеціалізоване опитування) – передбачає отримання інформації від особи, яка має відношення до проблеми, що досліджується. Переважно використовуються в промислових дослідженнях, коли респондентами виступають менеджери організацій, керівники, тощо.

Інтерв’ю з експертами (експертне опитування, метод експертних оцінок) – передбачає отримання інформації від компетентних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження.

Особливим видом опитування є соціометричний метод, який використовують для вивчення міжособистісних відносин в малій групі, її складу шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи. Це специфічний вид опитування, оскільки передбачає особливу анкету-питальник, особливу процедуру проведення, обробки та аналізу отриманої інформації. Цінним цей метод є тому, що дозволяє вивчити неофіційні, неформальні стосунки в малій групі, неформальне лідерство, що досить важко дослідити за допомогою інших методів.

Переваги та обмеження соціологічного опитування як методу збору інформації:

Переваги:

1. Опитування можна виконувати на великих масивах, а отже, вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів;

2. Цей метод дає змогу зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів;

3. При повторних дослідженнях можна встановити динаміку змін об'єкта дослідження;

4. Дослідник сам формує банк інформації, свідомо ставить лише ті питання, які стосуються проблеми дослідження;

5. Опитування забезпечує оперативність збору інформації.

Обмеження:

1. Суцільні опитування є занадто громіздкими, а результати вибіркових завжди містять певну похибку і тому не можуть повною мірою відображати реальний стан досліджуваного об'єкта;

2. Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності об'єкта, що вивчається, особливо коли опитування виконується "по гарячих слідах";

3. "Закриті" запитання звужують обсяг одержаної інформації;

4. "Відкриті" запитання часто залишаються респондентами без відповіді;

5. Опитування потребує значних матеріальних затрат.

Важливим компонентом застосування методу опитування є конструювання запитальника. Кожне емпіричне дослідження потребує створення особливого запитальника, але всі вони мають спільну структуру. Будь-який запитальник складається з трьох основних частин:

■ вступної: вказується, хто виконує дослідження, його мета і завдання (коротко), спосіб заповнення запитальника, підкреслюється анонімний характер його заповнення[1], а також висловлюється подяка респондентові за участь в опитуванні;

■ змістовної (основна частина) – містить основний блок запитань, що стосуються теми, мети та завдань дослідження;

■ завершальної (паспортичка, соціально-демографічний портрет респондента): - містить відомості про респондентів (вік, стать, освіта, соціальне становище тощо[2])

Питання запитальника розрізняють:

1. За конструкцією та способом відповідей:дихотомічні, закриті, напівзакриті, відкриті.

Закриті питання - питання, на які наведено повний (в міру можливого) набір варіантів відповідей (див. питання 5 додатка А). Такі питання досить легко опрацювати, що часто призводить до їх використання навіть без достатніх на це підстав. Головна ж підстава вибору міри стандартизації відповідей на питання - впевненість дослідника в тому, що пропонований ним набір відповідей максимально повно відповідає потенційній різнорідності думок респондентів. Основні вимоги до закритих запитань:

1. Максимально передбачити можливі варіанти відповідей (для цього найчастіше використовують т. зв. напівзакритий варіант, вякому залишається місце для додаткових коментарів та зауважень (наприклад,в кінці списку відповідей значиться: «Додаткові зауваження (вкажіть, які саме,)»..., тобто поєднуються ознаки закритості і відкритості (див. питання 2 додатка А).

2. Формулюючи питання відповідей (підказки), слід пам'ятати три важливі правила:

а) респондент частіше вибирає перші підказки, рідше - останні; звідси - правило № 1: першими повинні бути найменш вірогідні варіанти відповідей;

б) чим довша підказка, тим менша вірогідність її вибору, оскільки для засвоєння її змісту потрібно більше часу, а респондент не хоче його витрачати; звідси правило № 2 – підказки повинні бути приблизно однакового розміру;

в.) чим абстрактніший характер має підказка, тим менша вірогідність її вибору; звідси правило № 3 - всі варіанти відповідей слід витримати на одному рівні конкретності.

3. Не можна комбінувати декілька ідей в одній фразі (наприклад,«робота цікава і добре оплачується», «робота нецікава, але добре оплачується»); слід перерахувати обидві ознаки і визначити їх значимість за шкалою інтенсивності.

4. Всі можливі варіанти відповідей до одного запитання повинні бути видрукувані на одній сторінці, щоб респондент міг візуально охопити рамки співвідношення оцінок.

5.Не можна друкувати серію позитивних підказок підряд, а слідом - серію негативних або ж навпаки. В цих випадках думка нав'язується самою послідовністю пропонованих варіантів.

6.Список пропонованих відповідей не повинен бути занадто обширним, щоб респондент не втомився у міру просування до його кінця і не почав давати відповіді «за інерцією».

7. Важливу роль виконує варіант відповіді, який дає змогу респондентові ухилитись від відповіді. Формула такого ухилення (наприклад, «важко сказати», «не пам'ятаю», «не знаю») підкреслює свободу респондента, що спонукає його добросовісно ставитись до опитування.

Відкриті питання - питання, в яких дослідник ставить перед респондентам, запитання і залишає місце для того, щоб він власноруч записав відповідь (наприклад: «Які, на Вашу думку, основні причини того, що випускники прагнуть знайти місце роботи саме у Львові ? ____________________________________________________________________(місце для відповіді)»). Не маючи підказки, респонденти дають відповідь, яка носить природний характер і дає максимум інформації, хоча зумовлює певні труднощі при їх обробці (див. питання 3 в додатку А).

2. За обмеженням кількості вибору альтернатив:альтернативні та неальтернативні.

Альтернативні – респондент може обрати лише одну, найзначущішу альтернативу.

Неальтернативні – респондент може обрати декілька альтернатив із запропонованого списку.

3. За предметним змістом: про факти, про знання, про думки з приводу чогось, про мотиви.

Питання про факти, скеровані на пригадування респондентом факту, події. Якщо факт або подію треба оцінити (оцінчне запитання) потрібно здійснити перевірку компетентності опитуваного, яка зводиться до з'ясування того, чи відомі йому оцінювані події.

Питання про думки з приводу (опінії), скеровані на фіксацію фактів, побажань, очікувань, планів на майбутнє. Відповіддю в цьому випадку найчастіше є оціночні судження.

Питання про мотиви, метою яких є виявити суб'єктивні уявлення людини про мотиви своєї діяльності (див. питання 2 додатка А).

4. За логічною природою: основні, фільтри, контрольні, контактні.

Основні питання, на основі відповідей на які будуються висновки про досліджуване явище, становлять більшу частину анкети.

Питання-фільтри. Соціолог адресує свої питання групам людей, які можуть різнитися між собою за рівнем інформованості щодо досліджуваної проблеми. Тому в процесі опитування виникає необхідність звернутися з питанням не до всієї групи людей, а тільки до окремої її частини (див. питання 1 додатка А).

Питання-фільтри виконують функцію уточнення адресата, від якого очікується відповідь, їх відсутність призводить до «засмічення» маси відповідей, викликаного тим, що до групи опитування включаються респонденти, які не володіють необхідною інформацією. Такі свідчення можуть слугувати джерелами систематичних помилок і в будь-якому випадку звужують можливості інтерпретації отриманих відповідей.

Контрольні питання – схожі за змістом, але різні за формою. Розміщуються в різних частинах запитальника, з метою перевірки щирості відповідей респондента.

В анкетних дослідженнях, як правило, комбінують всі види питань, чим підвищують об'єктивність і повноту інформації.

Послідовність питаньв запитальнику найчастіше формується методом «лійки»-, тобто питання компонуються від найпростіших до найскладніших, а до кінця анкети знову до простіших. Кожне запитання повинно бути сформульоване нейтрально з боку дослідника (тобто запитання не повинно містити підказки, наприклад:«Як Ви ставитесь до таких негативних явищ нашого життя, як безробіття?»).

Всі питання анкети повинні бути пронумеровані по порядку, варіанти відповідей також нумеруються по порядку. Бажано використовувати різний шрифт для друкування запитань і відповідей. Анкета повинна бути виконана чітким шрифтом, передбачати достатньо місця для записів відповідей на відкриті питання і чіткі стрілки-вказівники переходів від одних питань до інших при фільтрації респондентів.

5. Вибірковий метод у соціологічному дослідженні.

Об'єктом соціологічних досліджень звичайно є великі сукупності людей, які за своїми соціально-демографічними характеристиками є носіями певної проблеми і утворюють генеральну сукупність. Якщо вивчаються всі індивіди генеральної сукупності, то говорять про суцільне дослідження (наприклад, перепис населення). Однак такі дослідження виконуються рідко, частіше досліджується лише частина генеральної сукупності, яка називається вибірковою. Це пов'язано передусім з економічними і часовими обмеженнями на суцільне дослідження.

Для того щоб суцільне дослідження можна було замінити вибірковим, потрібно, щоби властивості генеральної сукупності були адекватно представлені у вибірковій. У статистиці здатність вибіркової сукупності (вибірки) відображати характеристики генеральної називають репрезентативністю вибірки. Різниця характеристик вибіркової та генеральної сукупності називають помилкою репрезентативності. Можна виділити два види таких помилок:

■ випадкові - ті, які при повторних вимірюваннях змінюються за законами ймовірності.

Приклад.Якщо ми визначаємо певну характеристику вибірки, наприклад, середнє арифметичне, то отримуючи нові випадкові вибірки того самого розміру, будемо одержувати відхилення цієї характеристики то в один, то в інший бік від істинного значення (тобто від значення в генеральній сукупності) приблизно з однаковою частотою. При збільшенні кількості вибірок середня похибка наближається до нуля. Але це лише за умови, що вибірки дійсно є випадковими, тобто всі елементи досліджуваної сукупності мають однакову імовірність потрапити у вибірку;

■ систематичні, які являють собою деяке постійне зміщення, яке не зменшується зі збільшенням кількості опитаних і викликане вадами та прорахунками в системі відбору респондентів.

Приклад. Для вивчення моделей працевлаштування випускників було відібрано випадковим методом жителів 40 кімнат в гуртожитку, в яких проживають випускники, а потім опитано всіх, хто виявився на місці в момент опитування (від 18 до 19 години). Одержані таким способом дані не будуть репрезентативними, бо не враховано таких моментів:

а) можна допустити, що мобільніші студенти, тобто ті, які проводять значну частину часу в пошуках роботи, працюють або навчаються, проводять менше часу в гуртожитку, а отже, з меншою вірогідністю стануть респондентами;

б) з вибірки повністю "випали" ті студенти, які не проживають в гуртожитку.

Випадкова помилка буде присутньою завжди при будь-якому вибірковому опитуванні, а систематичну помилку можна усунути, змінюючи процедуру формування вибірки. Випадкова помилка підкоряється певним закономірностям і придатна для оцінювання. Систематична ж помилка значно небезпечніша.

Технологічна схема переходу від визначення об’єкта дослідження до визначення вибіркової сукупності має наступний алгоритм:

1. Об’єкт дослідження

2. Генеральна сукупність

3. Основа вибірки

4. Одиниці відбору

5. Одиниця спостереження

Об’єкт дослідження – сукупність людей, що володіють характеристиками, чи якостями, є носіями інформації, що цікавлять дослідника.

Генеральна сукупність - та частина об’єкта дослідження, на яку соціолог з певною мірою точності зможе переносити висновки, отримані в результаті дослідження деякої її частини.

Основа вибірки – перелік всіх елементів генеральної сукупності, з якого буде здійснюватись відбір одиниць спостереження.

Є два типи основи вибірки:

þ Список одиниць відбору з вказанням адрес та основних характеристик.

þ Повний перелік всіх характеристик, на основі яких можна визначати, підходить той чи інший об’єкт під визначення генеральної сукупності.

Одиниці відбору – елементи генеральної сукупності які відбираються для пошуку одиниць спостереження (регіони, міста, райони, вулиці, будинки).

Одиниці спостереження – конкретна людина, яка буде відповідати на запитання анкети.

Загалом в соціології виділяють два основні класи методів формування вибіркової сукупності: детерміновані та недетерміновані. Перші – націлені на відтворення заданих характеристик генеральної сукупності, відповідно, на забезпечення репрезентативності вибіркової сукупності. Другі, забезпечують дотримання законів ймовірності, відповідно, забезпечують статистичну обґрунтованість вибіркової сукупності.

При нерепрезентативній (стихійній) вибірці дослідник намагається сформувати вибірку із зручних, доступних для відбору елементів.

Поверхнева вибірка (використовується принцип типовості) – це різновид не репрезентативної, у відповідності до якої елементи сукупності відбираються на основі розмірковувань дослідника. Вона є суб’єктивною та залежить від компетентності та винахідливості дослідника.

Квотна вибірка (пропорційна) – детермінований метод вибірки, який представляє собою двоетапну обмежену поверхневу вибірку. Перший етап включає створення контрольних груп, або квот з елементів сукупності. На другому етапі вибір елементів заснований на зручності відбору чи судженнях дослідника. При квотній вибірці переносяться процентні співвідношення, по найбільш важливих для дослідження характеристиках генеральної сукупності, на вибіркову.

Вибірка за принципом «снігової кулі»- метод згідно якого випадковим чином підбирається початкова група респондентів. Подальший відбір здійснюється з числа кандидатів, що вказані першими респондентами, або на основі наданої ними інформації. Даний процес проходить хвилеподібно, коли респонденти, що пройшли опитування називають наступних кандидатів.

При простій випадковій вибірці кожен елемент сукупності має відому рівну ймовірність відбору. Крім цього, кожна можлива вибірка певного об’єму (n) має рівну ймовірність того, що вона стане вибірковою сукупністю. Кожен елемент вибирається незалежно від кожного іншого елементу, і вибірка формується випадковим відбором елементів з основи вибірки. Для їх відбору всі елементи основи вибірки нумеруються, а потім відбираються за допомогою таблиць випадкових чисел (або спеціальної програми).

Систематична (механічна) вибірка – імовірнісний метод вибірки, для якого спочатку задають довільну відправну точку, а потім з основи вибірки відбирають кожен і-й елемент. Проте тут зберігається рівна ймовірність кожного елемента сукупності потрапити у вибірку. Відрізняється від простої випадкової тим, що лише допустимі вибірки об’єму n, які можна отримати з генеральної сукупності, мають рівну ймовірність стати вибірковою (це пов’язано з кроком відбору), а інші вибірки мають нульову ймовірність вибору.

Стратифікаційна (районована) вибірка – двох етапний метод формування вибірки, згідно якого генеральна сукупність спочатку ділиться на підгрупи або страти, а потім елементи вибірки вибираються з кожної страти випадковим чином. Змінні, що використовуються для поділу генеральної сукупності називаються стратифікаційними змінними. Елементи, що відносяться до однієї страти повинні бути якомога однорідніші, а ті що відносяться до різних страт – якомога різнорідніші.

При кластерній (гніздовій) вибірці генеральна сукупність розбивається на однорідні (однотипні) групи (кластери, гнізда), які складаються з різнорідних одиниць спостереження. Далі будується випадкова вибірка кластерів. Якщо ми будемо досліджувати кожен відібраний кластер повністю, то отримаємо однощаблеву кластерну вибірку, якщо будемо проводити ще випадковий відбір елементів кластера, то - двохщаблеву кластерну вибірку.

Важливим є питання якого обсягу має бути вибіркова сукупність. Загалом, обсяг вибіркової сукупності залежить від наступних факторів: обсяг генеральної сукупності, рівень однорідності генеральної сукупності за певною ознакою (найчастіше це важливі характеристики респондентів, такі як стать, вік, освіта, дохід, тощо), величина заданої похибки вибірки, рівень довірчої ймовірності. Загалом, чим більша генеральна сукупність, тим більшою буде і вибіркова. Проте, зі збільшеням генеральної сукупності частка вибіркової по відношенню до неї постійно зменшується. Чим однорідніша генеральна сукупність, за певною ознакою, тим тим меншим буде обсяг вибіркової. Чим нижчий поріг похибки задається (прийняті в соціології межі 1-5%), тим більшою буде вибіркова сукупність. Рівень довірчої ймовірності, пов’язаний з тим, що з кожної генеральної сукупності можна побудувати певну скінчену кількість можливих вибіркових сукупностей, які мають різний рівень точності даних (визначається як відхилення середнього вибіркового за певною ознакою від середнього генерального за тією ж ознакою). Але ми отримуємо якусь одну вибірку із всієї множини теоретично можливих вибірок. Рівень довірчої ймовірності показує з якою ймовірністю наша вибірка потрапляє у певний інтервал точності даних. В соціології найчастіше використовують 95% довірчий інтервал.

Для різних методів формування вибіркової сукупності існують свої формули для розрахунку її обсягу, які враховують всі вищезгадані показники. Для опитувань громадської думки зручно користуватись спрощеною формулою розрахунку простої імовірнісної вибірки:

n= 1/(Δ²+ 1/N)

де, n – обсяг вибіркової сукупності, Δ – частка заданої похибки вибірки, N – обсяг генеральної сукупності.

Наприклад. Потрібно розрахувати обсяг простої імовірнісної вибірки, коли обсяг генеральної становить 100000 осіб, задана похибка вибірки 5%.

Відповідно, N = 100000, Δ = 0,05;

n = 1/ (0,05² + 1 / 100000) = 398

Зазначимо, що формула спрощена за рахунок того, що в ній уже враховано максимальний рівень різнорідності генеральної сукупності за дихотомічною ознакою (наприклад, що за статтю генеральна містить 50% чоловіків та 50% жінок), та 95% довірчий інтервал. За цією формулою можна досліджувати, як об'єм вибірки залежить від об'єму генеральної сукупності при сталій величині заданої помилки:

Як бачимо, починаючи від певного моменту збільшення об'єму генеральної сукупності істотно не впливає на збільшення об'єму вибірки, тому при великих генеральних сукупностях (скажімо, при N> 5000) величиною 1/N у формулі можна знехтувати. Тоді ця формула набирає вигляд: n = 1 / Δ ². Цією формулою можна користуватись при прийнятті рішення відносно об'єму вибірки у разі, якщо генеральна сукупність більша від 5000 одиниць, тобто можна вважати, що вона нескінченна. Об'єм вибірки отримаємо з певним запасом):

Під час планування вибірки слід мати на увазі, що формула n = 1 / Δ ² і ця таблиця дає змогу отримати обсяг вибірки для заданої точності при аналізі вибірки загалом, тобто якщо ми не будемо розчленовувати її на частини.

Приклад. Якщо вимагається визначити частку осіб, що здійснюють пошук роботи через кадрові агенства, то опитавши 625 випадково відібраних людей, ми визначимо частку, яку шукаємо, з помилкою, котра не перевищує 4 % (із ймовірністю 0,954). Але якщо вимагається визначити цю частку з такою самою точністю (4% задана середня похибка) не для всього масиву загалом, а для жінок і для чоловіків, то необхідно, щоб у вибірці було 625 чоловіків і 625 жінок, тобто 1250 осіб. Тобто чим більше дробиться масив (виділяються підвибірки) під час аналізу інформації, тим більший вимагається об'єм вибірки.