Історія словацького народу в Новий час.

Результатом перемоги турків під Могачем у 1526 р. став розподіл Угорського королівства на три регіони: центральний — під владою турків, Трансільванію — під управлінням місцевих князів але було васалом Османської Імперії і т.зв. Королівську Угорщину під владою Габсбургів; у складі останньої опинилася і Словаччина, яка займала центральне положення в Угорському королівстві, а Братислава була столицею Габсбургів до остаточного вигнання турків і звільнення всієї Угорщини в кінці XVII ст. У регіоні набуло поширення протестантство, але при Габсбургах активізувалися сили католицької Контрреформації.

Період поінформованого абсолютизму за імператора Йосифа II (1765—1790) мав особливо важливе значення для розвитку Словаччини. Хоча соціальні реформи і релігійна толерантність сприятливо вплинули на Словаччину, введення німецької мови в Угорщині викликало обурення місцевого населення, що в свою чергу подіяло на словаків.

Зростання угорської національної самосвідомості сприяло словацькому національному відродженню; подібний рух відбувався і серед чехів. Такі словацькі письменники, як Ян Коллар і Йозеф Шафарик, відіграли однаково важливу роль як у чеському, так і в словацькому відродженні. Обидва писали класичною чеською мовою. Деякі літератори почали використовувати словацький діалект як літературну мову. Це була реакція на політику Угорщини, яка в 1836 році оголосила офіційною тільки угорську мову. У 1845 році словацький літератор і патріот Людовит Штур почав видавати перше періодичне видання словацькою — «Словацьку національну газету» (словац. Slovenskje národňje novini).

Патріотичний підйом і поширення революційних ідей в Угорщині продовжували впливати на словацький патріотичний рух. У ході революції 1848 р. була розроблена програма «Вимоги словацького народу» (словац. Žiadosti slovenského národa) — перше висловлення політичних вимог словаків. Програма закликала використовувати словацьку мову в школах, судах, органах місцевого самоврядування, а також обирати словацький парламент на основі загального виборчого права. Це призвело до протиборства словаків і угорців; деякі словацькі революціонери перебралися до Праги. Поразка угорської революції і перемога австрійської реакції не поліпшили становище словаків.

Після поразки революції в Угорському королівстві фактично було встановлено військову диктатуру. Всі владні функції в державі перебрав на себе віденський уряд. Німецька мова проголошувалася загальнодержавною. Угорщина поділялася на п'ять районів. У двох із них — Братиславському та Кошицькому — більшість населення становили словаки.

Посилення централізації та бюрократизації Австрійської імперії в післяреволюційний період мало як негативні, так і позитивні наслідки. У 1850 р. по всій країні було запроваджено жандармерію, в судочинстві введено принцип "презумпції невинності". Імператор Франц Иосиф І виконав окремі вимоги словаків, що стосувалися мовної сфери. Відтепер у державних установах дозволялося користуватися словацькою мовою, а в початкових і деяких середніх школах — викладати "біблійщиною". Стала виходити газета "Словенське новини". Поліпшенню становища сприяло призначення А. Коллара радником австрійського уряду з словацьких питань.

Серед провідних діячів словацького національного руху панували депресія та настрої розчарування. Це пояснювалося тим, що словаки під час революції в основу своєї програми поклали не тільки мовні вимоги, а й визнання політичної самобутності словацького народу. З цього погляду певні поступки в мовному питанні не могли їх задовольнити — в словацьких осередках спостерігаються спроби повернення до вживання чеської мови та "бернолаччини".

У жовтні 1851 р. в Братиславі відбулися збори представників католицької та протестантської течій словацького національного руху. Після дискусії, в якій брав участь і Л. Штур, зібрання ухвалило пропозицію М. Годжі про запровадження нового правопису словацької літературної мови, наближеного до чеського. Оновлені граматика та правопис, підготовлені М. Гатталом, вийшли друком у 1852 р. Реформована словацька літературна мова стала поволі запроваджуватися в життя.

Проте політичні вимоги штурівців Габсбурги й надалі відкидали як неприйнятні. Й не тільки тому, що вони передбачали федералізацію монархії, а передусім через пропозиції радикальних змін усієї політичної системи. Після придушення революції віденський уряд скасував усі рішення, прийняті Будапештом, які входили до словацької політичної програми. Лише в 1853 р. імператорський патент остаточно ліквідував кріпацтво. Таким чином, стан політичної системи Австрійської імперії вступав у суперечність з головними вимогами національної програми словаків. До речі, імператор пропонував штурівцям високі державні посади, однак більшість із них відмовились.

Розчарування післяреволюційного періоду спонукало Л. Штура до глибшого дослідження проблем самобутності історичного розвитку слов'ян. У праці "Слов'янство та світ майбутнього "(1851) лідер словацького національного руху пропонував як вихід із становища, що склалося, створити на руїнах Австрійської та Османської імперій велику слов'янську державу. Л. Штур уважав, що "світ майбутнього" належатиме слов'янам, тоді як інші народи приречені на занепад. В нових умовах слов'янські лідери мали допомагати своїм народам уникнути будь-яких ворожих запозичень (матеріалізму комунізму, революції). Православ'я в слов'янській державі мало стати панівною релігією, а російська мова — загальнослов'янською.

У червні 1861 р. в Турчанському Св. Мартіні делегати Національних зборів затвердили програму, яка дістала назву "Меморандум словацького народу", її авторами були Ш. Дакснер та Я. Францисці. В документі містилися вимоги визнати словаків як самобутню націю, а територію Словаччини — як автономну адміністративну одиницю в складі Угорщини; запровадити словацьку мову в державних установах, у школах і в церкві тощо. Меморандум став основою державно-правової програми, хоча містив лише основні принципи й не був деталізований.

Словацька делегація представила "Меморандум" на розгляд Державним зборам. Угорська влада документ відхилила й розпочала анти словацькі акції. Така політика вочевидь засвідчила, що в мадярській внутрішній політиці нічого не змінилося.

Словацький національний рух у 60-ті роки XIX ст. перебував у кризовому стані. Поразка Меморандуму виявила, що намагання словаків досягти політичної та культурної автономії у складі Угорщини нездійсненні.

Унаслідок цього національні сили поділилися на два табори. Деякі словацькі лідери, очолювані Ш. Дакснером, розраховували на добру волю імператора й, попри невдоволення його політикою, залишилися прибічниками "Меморандуму". Інші, під проводом Я. Поларіка, були прихильниками орієнтації словаків на Угорщину, прагнули порозуміння з мадярами. Час показав, що пошук шляхів співпраці з угорцями заводив у глухий кут.

Національні збори ухвалили рішення про заснування "Матиці Словацької", котра мала стати головним культурним центром словаків: опікуватися виданням книг, організацією культурного життя, підтримкою наукових досліджень та літературної творчості. Вже через два роки для цієї справи було зібрано понад 50 тис. злотих.

У серпні 1863 р., під час заходів на відзначення тисячоліття просвітницької місії Кирила та Мефодія, у Великій Моравії було урочисто проголошено заснування "Матиці Словацької". Очолив "Матицю" католицький єпископ Ш. Мойдес (1797—1869), а його першим заступником став євангелістський священик К. Кузмані (1806—1866). Так відбулося символічне об'єднання двох конфесійних напрями “словацького" національного руху.

Часи "Матиці Словацької" в історії національної культури позначалися особливою плідністю. Вона від початку свого існування видавала "Літопис Матиці Словацької", де друкувалися праці з історії, мовознавства, етнографії, природничих наук. Щорічно улітку проводилося свято на честь закладення "Матиці", що являло собою огляд досягнень словацької культури.

Створення Австро-Угорської імперії у 1867 році збільшило залежність словаків від Будапешта. Угорці, що надихнулися ідеєю об'єднання своєї частини імперії, з великим завзяттям проводили політику мадяризації. Були закриті «Матиця словацька» і словацькі вищі навчальні заклади, словацька мова була дозволена лише в початкових школах.

Продовжувалася політична дискримінація словаків, словацькі депутати дуже рідко обиралися до парламенту Угорщини. Був відсутній механізм формування словацької еліти; роль політичного лідера часто брало на себе духовенство. Напередодні Першої світової війни словацькі патріоти тісно співпрацювали з іншими народами Австро-Угорської імперії; саме в цей час почала набувати чітких обрисів ідея створення чехословацької держави.

В умовах внутрішньополітичної кризи всередині Австро-Угорської імперії та наростання антивоєнних настроїв суспільства змінюється позиція словацьких національно-визвольних сил. Якщо раніше в Словаччині переважали прагнення до здобуття автономії за типом угорської, то з 1914 року там активізується рух за повне відокремлення словацьких земель від імперії. При цьому значна частина нового покоління словацької інтелігенції схилялась до необхідності об'єднання з чеським національним рухом. Оскільки всередині країни національні сили були розрізненими, роль провідника при цьому взяла словацька еміграція (передусім, в США та Франції).