Детермінанти насильницької злочинності

Відомо, що детермінація вчинків зводиться, в кінцевому підсум­ку, до взаємодії особи і оточуючого середовища. Саме в цих двох площинах і треба вести пошук специфіки чинників насильницьких злочинів. Вивчаючи особливості особи насильницьких злочинців, ми встановлюємо ті риси (або комплекс ознак), що дозволяють зробити висновки про ті чи інші дефекти цієї особи, характер рушійних мо­тивів поведінки, зміну особистих якостей у силу негативного чи позитивного впливу тощо. Узагальнюючи ці дані, ми дістаємо відповідь на питання про конкретні групи ознак особи, що лежать в основі суб'єктивних детермінант насильницьких злочинів. Традиційно до чинників цих злочинів відносять:

1). Негативний вплив мікросередовища;

2). Пияцтво. Особи, які перебувають у стані сп'яніння, вчиня­ють 63 % вбивств і 65 % умисних тяжких тілесних ушкоджень.

3). Неприязні міжособистісні стосунки. До 70 % убивств вчиня­ється на побутовому ґрунті, 16 % — із хуліганських спонукань. В окремих регіонах побутові мотиви практично повністю визначають характер тяжких злочинів проти життя і здоров'я.

4). Конфліктні ситуації між злочинцем і потерпілим. В одних ви­падках вони виникають раптово, в інших є результатом розвитку тривалих неприязних стосунків. У будь-якому разі тут значну роль відіграє поведінка потерпілого, яка слугує віктимогенним фактором. Аналіз даних про особу потерпілих показує, що на момент убивства 65% з них були в нетверезому стані, причому 39 % розпивали спиртні напої разом із своїми кривдниками, а 4,5 % потерпілих були ініціаторами бійок чи образ. Проте умисел на вчинення тяжких зло­чинів проти життя і здоров'я виникає, як правило, в процесі розвит­ку самої конфліктної ситуації. Злочини у більшості випадків попе­редньо не готуються. Раптове виникнення умислу відмічається у 84 % убивств. Знаряддями цих злочинів часто стають предмети, що випадково потрапили під руку убивці (41 %), мисливські рушниці (11—13 %) і холодна зброя (12—13 %).

5). Криміналізацію особи, що виражається у:

— збільшенні кількості раніше судимих, а також непрацюючих і осіб, які не навчаються;

— зростанні питомої ваги злочинців, що негативно характеризу­ються за місцем проживання;

— зростанні числа умовно засуджених і умовно звільнених;

— збільшенні кількості осіб, визнаних судами неосудними у зв'язку зі вчиненням суспільне небезпечних діянь проти життя і здоров'я громадян.

6). Недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі.

У структурі пенітенціарних злочинів посягання на життя і здо­ров'я особи посідають чільне місце. Більшість цих злочинів ско­юються на грунті неприязних стосунків, взаємних образ, чвар між групами засуджених, що формуються за ознаками земляцтва. Понад 30 % убивств попередньо готувалися.

7). Недоліки у здійсненні профілактики насильницьких злочинів:

— в аналітичних працях відсутня чітко визначена спрямованість , на виявлення якісних процесів, що визначають детермінанти, стан і тенденції розвитку тяжких насильницьких злочинів. Не вивчаються соціальні, медичні й психологічні аспекти проблеми. Недостатньо використовуються можливості науково-дослідних установ і навчаль­них закладів системи МВС України;

— у ряді органів внутрішніх справ не забезпечується комплекс­ний підхід до розробки і вживання заходів попередження насиль­ницьких злочинів;

— у процесі планування діяльності органів внутрішніхсправ що­до профілактики цих злочинів не враховуються належною мірою можливості всіх служб, не забезпечується концентрація їх зусиль на вирішенні головних завдань.

— система реагування на заяви і повідомлення про побутові конфлікти не забезпечує вчасного запобігання злочинів;

— нерідко відсутній чіткий зв'язок між черговими частинами і дільничними інспекторами міліції, гнучкість і маневреність у керу­ванні наявними силами і засобами за потреби негайного реагування на сигнали про скандали, бійки, бешкетування; заяви і повідомлен­ня про побутові конфлікти в багатьох органах внутрішніх справ роз­глядаються поверхово. Дії співробітників, як правило, зводяться до видачі направлення на судово-медичний огляд;

— незважаючи на об'єктивну можливість одержання інформації про виникнення конфліктної ситуації, робота щодо виявлення осіб, які допускають правопорушення в побуті, ведеться незадовільно;

— у виявленні таких осіб і ситуацій слабо використовуються можливості громадськості. Рідко аналізуються скарги і заяви грома­дян щодо порушення кримінальних справ, матеріали судово-медич­них експертиз, справи приватного звинувачення, про розірвання шлюбу. Погано використовуються можливості негласного апарату, обліки медичних витверезників, а також обліки осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство;

— в індивідуально-профілактичній роботі не враховується потре­ба першочергового вжиття заходів, спрямованих на усунення при­чин, що викликають виникнення конфліктної ситуації;

— вплив на осіб, що перебувають на обліку, здійснюється шаблонно, зводиться лише до епізодичного відвідування квартир діль­ничними інспекторами міліції;

— слабо використовуються норми кримінального законодавства про відповідальність за мордування, погрози убивством і нанесення тяжких тілесних ушкоджень;

— низька ефективність адміністративно-правових форм впливу на правопорушників, привід і винесення офіційного попередження здійснюються формально, адміністративний нагляд нерідко не дає бажаних результатів;

— послаблена боротьба з хуліганством по адміністративно-пра­вовій і профілактичній лініях;

— відсутній належний контроль за придбанням, зберіганням і використанням вогнепальної зброї, вилученням її в осіб, які систе­матично допускають правопорушення.

8). Недоліки в сфері розкриття насильницьких злочинів:

— своєчасно не виявляються потерпілі серед осіб, які перебува­ють у розшуку як такі, що пропали безвісти;

— в процесі розслідування поверхово вивчається поведінка по­терпілого до вчинення злочину;

— не завжди проводяться огляди місця події за повідомленнями про нанесення тяжких тілесних ушкоджень;

— слабко організований розшук злочинців за прикметами. Не­повно використовуються свідчення потерпілих, очевидців злочину, інших свідків;

— у ланці міськрайлінорганів не відпрацьована спеціалізація з розкриття злочинів проти особи;

— недостатньо ефективна система одержання Інформації про процеси, що відбуваються в середовищі засуджених та осіб, що пе­ребувають під вартою, їхні настрої і наміри;

— не завжди направляється інформація в територіальні органи щодо осіб, які намагаються вчинити розправу над свідками, родича­ми, знайомими, сусідами.

Як бачимо, детермінанти насильницької злочинності мають свою специфіку, проте вони діють не самі по собі, а в контексті з соціаль­но-економічними, політичними, культурологічними та іншими кримі­ногенними факторами.