Період Візантійської імперії

У візантійському костюмі все представляється прямолінійним і плоским, усе ховається. Загальне враження від одягу візантійців— повна непроникність: наглухо закриті руки, плечі, груди. Нагота стала гріховної! Час язичества пішов, прийшов час християнської моралі...

Поняття про реальне земне життя як про скорботну й гріховної, а про людське тіло як про джерело гріха, знайшло своє відбиття й у вигляді жителів Візантії. Цвіт одягу набув певного сенсу, особливо в парадних придворних костюмах. Золотий цвіт уважався символом божественної енергії, Святого Духа, чистоти. Найбільш популярним став зелений - символ надії, цвітіння землі й райських садів. Трохи уступав йому блакитний небесного відтінку, що нагадує про тлінність буття.

Тіло повинне було бути максимально закрито. Антична оголеність, легко задрапірована фігура (тим більше жіноча) - все це сприймалася як спокуса, породження диявола. Затверджується новий ідеал краси; прекрасним може бути тільки особа, тому що людська душа, духовний початок, дивиться на мир очами й ними пізнає Добро й Зло.

Ідеал жіночої краси - вузький, подовжений овал особи, більші довгасті очі, тонкий ніс, маленький рот і підкреслено велике чоло.

Саме у Візантії зародилася жіноча мода носити відразу по кілька одягів, що надягаються одна на іншу. Це були широкі туніки, до яких візантійці додали рукава. Нижній одяг мав прилягаючі рукави, а верхня — широкі. Довжина тунік залежала від соціального стану її власника: знати носила туніки до середини ікр, інші — вище колін. Поверх тунік надягали твердий плащ. Обов'язковою частиною чоловічого костюма стають штани, що складаються із двох незшитих половинок, що прикріплювалися тасьмами до пояса.

Тогу (на відміну від античної) уже не драпірують, тому що неї шиють не з м'якої, вільно спадаючої тканини, а із твердої парчі, прикрашеною вишивкою й нашитими металевими пластинками. Разом з тим тога перестає бути офіційним костюмом. Тепер це плащ, що закриває фігуру з голови до ніг: людське тіло буквально зникає, виявляючись як би у футлярі.

Візантійські чоловіки носили м'які чоботи, підв'язані під коліном, і закриті сандалії. Пурпурові черевики імператора були вишиті карбованими золотими бляшками з емаллю й дорогоцінними каменями. Жінки воліли м'які шкіряні черевики білих, червоного кольорів. Взуття аристократок було із шовку й парчі, прикрашена вишивкою й коштовностями.

Для візантійської моди тіло людини не представляло інтересу. Основу цієї моди створюють знаки відмінності — багате на золото оздоблення, що вишите. Вовна і сукно забуті. Наступило панування парчі, затканої золотими і срібними нитками, прикрашеною розкішною вишивкою, перлами і золотом.

Ці дорогоцінні тканини вироблялися в самій Візантії, де вже із середини VI в. довідалися таємницю виробництва шовкового матеріалу. Виготовлення шовкових тканин і пурпурного барвника стало у Візантійській імперії державною монополією.