Промислова гонка
Шляхи і методи індустріалізаціїбули обрані невірно, вони суперечили об'єктивним економічним законам.
* Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. - форсованими, надшвидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. - по 45%, на 1932 - 36%! Радянське керівництво хотіло одночасно подолати економічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років. Сталін назвав 1929 р. роком "великого перелому" і "стрибка в соціалізм".
Ці плани були явно нереальними і економічно необґрунтованими. Вони стали наслідком волюнтаризму, політичного свавілля, нерозуміння радянським керівництвом економічної ситуації. Заплановані показники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки в середньому складав 15,7%, а в 1933 р. скоротався до 5%.
* Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства.
* Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щоб його стимулювати, використовувались різні методи, серед яких - організація з 1929р. масового соціалістичного змагання, яке охопило майже всіх працюючих.
* У ході форсованої індустріалізації радянське керівництво мало намір здійснити тотальне одержавлення економіки, оскільки згідно з комуністичною доктриною радянська влада могла базуватися лише на державній власності. Почалося згортання непу, ліквідація багатоукладності економіки, тоді як індустріалізацію треба було здійснювати методами впровадження ринкових відносин в економіку.
Наслідки індустріалізації
Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:
· Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).
· Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною.
· випереджаючий розвиток важкої промисловості спричинив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю . Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтована на задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані легкої і харчової промисловості. Відбулося падіння життєвого рівня народу.
· Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевиконувалися. Керівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.
· 3 індустріалізацією пов'язаний початок масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "прориви". Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну.
Поряд з цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:
· Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну;
· у 1940р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913р. збільшився у сім разів;
· за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);
· за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них - сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріжжя) алюмінієвий заводи, "Азовсталь", "Запоріжсталь ", "Криворіжсталь ".
Звичайно, це були результати історичного значення. Але українському народу довелося заплатити за них занадто високу ціну. Подібну ціну за створення сучасної економіки ніхто в світі не платив.
До того ж, промисловість України зберігала свою загальну спрямованість на видобуток сировини і її первинну обробку, що прив'язувало Україну до індустріального комплексу СРСР.
• Колективізація українського села
Курс на колективізацію був проголошений XV з'їздом ВКП(б) у 1927 р., а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здійснення.
Причини колективізації
Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний з переходом селянства до колективного виробництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювалася в рамках єдиної політики "соціалістичного штурму".
· Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло: завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі; забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;
· ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.
Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об'єднати в колгоспи 70% селянських господарств) до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпечити лише насильницькими методами!
Дія того, щоб зламати опір заможних селян, в Україні проводилася політика "ліквідації куркульства як класу", в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн. чоловік. Особливо трагічною була доля тих селянських родин, яких виселяли на Північ і в Сибір.
Взагалі ж, "політика ліквідації куркульства як класу" стала засобом тиску на все селянство, оскільки до розряду куркуля чи його "підголоска" міг бути зарахований кожен, хто не бажав вступати до колгоспу.
Таким чином, у ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.
Прискорення темпів колективізації призвело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно і організаційно були ще слабкими.
У зв'язку з цим наростали кризові явища в сільському господарстві: зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої сільськогосподарської продукції. Така ситуація зберігалася до 1934-1935рр.