Модель можливого

Мета споживацького вибору - максимізація задоволення потреб споживача, але ресурси споживача, як і будь-якого іншого суб’єкта, обмежені відносно його бажань. Поведінка споживача – це процес формування попиту споживачів на різноманітні товари та послуги.

Фактори, що визначають поведінку споживача:

- уподобання;

- доход (бюджет);

- ціни на товари.

Споживча рівновага– це ситуація, в якій споживач не може збільшити загальну корисність, що отримує за даного бюджету, використовуючи менше грошей на купівлю одного блага й більше – на купівлю іншого.

Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

- визначення індивідуальних смаків та уподобань;

- визначення його можливостей виходячи з його доходу та ринкових цін на блага;

- суміщення бажань споживача з його можливостями, тобто визначення імовірного вибору , що максимізує добробут споживача.

Для моделювання першого етапу теорії вводиться поняття корисностіяк суб’єктивної цінності певного товару для споживача у певний момент часу. Відомі два підходи до вимірювання корисності – кількісний та порядковий.

Кількісний (кардиналістський) підхіддо корисностіпередбачає, що корисність може мати кількісний вимір, тобто визначається функціонально. Функція корисності показує залежність від загальної кількості споживаних благ:

U = ƒ (X,Y),

де U – рівень корисності; X,Y – кількості спожитих благ.

Порядковий (ординалістський) підхіддо корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач упорядковує різні набори благ відповідно до власних смаків. В основу ординалістського підходу лежать такі умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам та послугам.

Корисність U (Utіlіtу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг. Для вимірювання корисності використовують умовні одиниці – ютілі.

Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як

,

де U - корисність; - кількість товару х, що споживається, за певний період; - кількість товару у, що споживається, за певний період.

Ступінь корисності певної кількості блага (або певного набору благ) оцінюється величиною іншого блага (еталонного), якою особа здатна пожертвувати заради отримання заданої кількості блага (або набору благ), корисність якого оцінюється. (Отже, чим більша жертва, на яку здатний індивід заради отримання певного набору благ, тим більша корисність цього набору).

Види корисності:

Загальна (сукупна) корисність tu(Тоtаl Utіlіtу) - це задоволення, що пов’язане з споживанням набору даного виду.

Гранична корисність mu (Маrgіпаі Utіlіtу) - це приріст корисності від споживання додаткової одиниці товару чи послуги у даний момент часу.

Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається (графік 1.2).

Сукупна корисність tu, яка визначається як сума граничних корисностей, зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (mu) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару - знижується.

Перший закон Госсена: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність індивіда зростає, а гранична зменшується.

U