Застосування індикаторів, їх види та функції

Індикатори сталого розвитку

Система індикаторів сталого розвитку є важливим інструментом моделювання та оцінки рівня сталості та гармонійності людської діяльності і характеризує різні сторони та аспекти сталого розвитку. Необхідність введення індикаторів сталого розвитку пояснюється великою різноманітністю первинної інформації про економічні, соціальні та екологічні процеси і неможливістю порівняння даних для прийняття управлінських рішень.

Загалом, індикатори - це частина інформації (даних), яка використовується для оцінки ситуації та прийняття рішень і адаптується таким чином, щоб великий обсяг первинної інформації зробити більш доступним і зрозумілим. Таким чином великий обсяг кількісної інформації зводиться до єдиного значення.

Метою розробки індикаторів сталого розвитку є допомога управлінцям показати: основні параметри економічного, соціального та екологічного стану щодо забезпечення сталості розвитку; взаємозв'язок між різними типами людської діяльності та природним і культурним довкіллям; функції довкілля та природно-ресурсної бази щодо процвітання та сталості людської діяльності; вплив економічної діяльності та процесу індустріалізації на довкілля; ефективність заходів щодо обмеження негативного антропогенного впливу або пом'якшення збитків довкіллю.

Функції індикаторів полягають у забезпеченості надійного вимірювання: чутливості та взаємопов'язаності компонентів навколишнього середовища, включаючи його біофізичні особливості, а також соціокультурний та економічний зв'язок з довкіллям; стану довкілля та природно-ресурсної бази; критичних рівнів антропогенної діяльності, що викликають деградацію довкілля; фактичного вимірювання біофізичного впливу антропогенної діяльності; соціальних та економічних наслідків такого впливу; рівнів реагування навколишнього середовища на існуючі або потенціальні впливи з точку зору визначених стратегій, нормативів, юридичних обмежень, фінансових важелів та стимулів, витрат на захисні заходи та інше; ефективності вживання дій та заходів.

Кожна з цих функцій представляє різні типи індикаторів, які обслуговують різні управлінські потреби. Джерела інформації для індикаторів сталості найрізноманітніші, включаючи екологічні, біофізичні, економічні, соціокультурні дані. Багато ключових індикаторів ґрунтується на первинній інформації різних галузей, що ускладнює їх розробку.

Конкретна характеристика індикаторів сталості визначає, що вони є не тільки зведенням екологічних, економічних та соціальних показників, але й включають до себе так звані інтегральні індикатори, що сполучають у собі два або більше простих індикатори. Розробка більш комплексних інтегральних індикаторів стикається з цілим рядом методологічних проблем, пов'язаних з питанням коректного агрегування, заміщення та стандартизованості підходів. Незважаючи на ці проблеми, інтегральні індикатори становлять значний інтерес при моделюванні сталого розвитку територій як на локальному, так і на міжнародному рівнях.

Другою важливою характеристикою індикаторів сталості є те, що вони повинні бути перспективними та далекоглядними для того, щоб їх можна було використовувати як вимір прогресу у досягненні рівності поколінь. Існує декілька різних підходів у формуванні індикатора як перспективного.

Першим типом є "індикатор тенденцій", який описує тенденції в минулому і надає опосередковану інформацію про майбутню сталість. Властивість індикаторів тенденцій надавати перспективу може бути посилена, якщо вони пов'язані з точками відліку, що визначають проміжні чи кінцеві кроки у напрямку цілей сталості. Існують два основних типи точок відліку - цілі та порогові значення.

Цілі - це рівні, на які необхідно вийти у майбутньому для того, щоб досягти стабільності, порогові значення - це рівні, які не можна перевищувати (вони науково визначені і відомі як стандарти, якщо вони мають нормативний статус). Цілі можуть бути виражені у досить довільній манері і спираються на юридичні норми (наприклад, національні чи місцеві законодавчі акти), або через співвідношення цілей та соціальних норм. Щодо природи самих цілей, то частіше буває важче досягти консенсусу між цілями, ніж визначити безпосередньо індикатори сталості. Кожний індикатор має одну або більше ціль, що встановлені до якоїсь конкретної дати у майбутньому і, в деяких випадках, включають так званий "рівень сталості", який є науково визначеним пороговим значенням.

Другим типом перспективного індикатора є "прогнозний індикатор" сталості, який ґрунтується на математичних моделях придатних для опису майбутнього стану і тенденцій розвитку перемінних, що стосуються навколишнього середовища, економіки, суспільства або взаємозв'язків між ними.

Третім типом перспективного індикатора сталості є "індикатор умови", який залежить від виду сценарію розвитку і відповідає на питання: "Якщо даний індикатор досягне або встановиться на заданому рівні, яким буде в майбутньому показник пов'язаного з ним індикатора?". Цей тип індикаторів визнає, що є суттєва невизначеність у майбутніх значеннях прогнозних індикаторів і тому краще розробляти цілий ряд прогнозів.

Важливою рисою індикаторів є те, що вони повинні визначати не тільки рівність між поколіннями, але також і рівність в середині самого покоління. Вони повинні враховувати розподіл соціальних, економічних та екологічних умов серед населення різних географічних регіонів, оскільки просторово агреговані індикатори не здатні враховувати цей розподільчий ефект.

Ефективність індикаторів визначається їх інтегрованістю у процес прийняття рішень. Цільове використання індикаторів дасть змогу управлінцям оцінювати ризики та впливи на довкілля, а також екологічну сталість економічної діяльності. В свою чергу, кращому використанню індикаторів у процесі прийняття рішень сприятиме вдосконалення збору первинної інформації, звітування всіх видів інформації, які пов'язані з глобальним антропогенним впливом та взаємодією людини з оточуючим середовищем, створення простих і ефективних індексів благополуччя людини і сталості економічного розвитку, а також розуміння обмеженості та обумовленості кожного окремого індикатора.