Регіональні аспекти сталого розвитку

За своєю сутністю проблеми сталого розвитку звичайно ж є глобальними, а для конкретної країни - загальнодержавними. Проте за специфікою виникнення та методами вирішення переважну більшість їх слід вважати такими, що мають переважно регіональний характер. Адже гострота ресурсно-екологічних і соціально-економічних проблем органічно і й нерозривно залежить від специфіки територіального розміщення продуктивних сил, спеціалізації виробництва, рівня соціально-економічного розвитку того чи іншого регіону.

Навколишнє середовище певного регіону, його природні ресурси зазнають певного антропогенного впливу, часто надмірного і негативного. Його наслідки є надзвичайно багатоаспектними і не завжди передбачуваними. Вони, як правило, стосуються усіх сторін життєдіяльності населення регіону. Саме на рівні регіонів виникають істотні суперечності між загальнодержавними та місцевим інтересами, галузевими і територіальними системами управління тощо, а також стосовно вирішення ресурсно-екологічних проблем.

В ухваленій конференцією ООН з питань навколишнього середовища та розвитку Програмі дій "Порядок денний на ХХІ століття" зазначається, що, оскільки більшість ресурсно-екологічних, соціальних та економічних проблем і їх вирішення залежать від характеру місцевих умов, то участь і співробітництво місцевих органів управління слід віднести до вирішальних чинників у досягненні поставлених в ній цілей сталого розвитку. Адже саме регіональні та місцеві органи створюють економічну, соціальну й екологічну інфраструктуру, управляють нею, підтримують її, визначають у регіонах політику і норми в галузі охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів, надають допомогу в реалізації національних, регіональних і місцевих ресурсно-екологічних пріоритетів. Отже органи управління відіграють важливу роль в освіті громадськості, її мобілізації та орієнтуванні на досягнення сталого розвитку.

Регіон як поняття являється своєрідною формою економічного, соціального і екологічного уявлення про географічний простір-час (Рис. 1), а також мобілізації з цією метою матеріальних, трудових, фінансових та інтелектуальних ресурсів. В будь-якому регіоні сформувалися і функціонують специфічні територіально-виробничі та соціально-поселенські системи, які характеризуються певною структурою і мають великі відмінності; кожному регіону властиві специфічні природно-екологічні умови.

Рис. 1 Логіко-структурне відображення розуміння поняття „сталий розвитку регіону”

Теоретично кожний регіон являє собою надскладну біосоціоекономічну систему, до якої входять підсистеми природи, суспільства та виробництва. Вони є взаємозв'язані і взаємозалежні і повинні розвиватись на основі сталого використання і функціонування природно-ресурсного потенціалу. Саме на регіональному рівні можливо здійснити співставлення структури і масштабів виробництва зі структурою і величиною інтегрального природно-ресурсного потенціалу. Основним питанням є забезпечення адекватності інтересів збереження навколишнього середовища та сталого розвитку регіону при пріоритеті екологічних критеріїв, стандартів, обмежень і вимог.

Сталий соціально-економічний розвиток покликаний враховувати особливості природних циклів та передбачати заходи щодо їх ефективного відновлення. Належна якість природного середовища в процесі саме такого розвитку має розглядатися не лише як необхідна передумова, а й як кінцевий результат

Найважливіша передумова переходу регіонів до сталого розвитку полягає у всебічному збалансуванні і оптимізації інтересів соціального прогресу, екології та економіки за максимально можливою кількістю демографічних, соціальних, екологічних, економічних, виробничих і техніко-технологічних параметрів і показників.

Одночасно із розробленням Національних стратегій сталого розвитку, мають бути розроблені й відповідні регіональні стратегії, а на їхній основі регіональні програми переходу на принципи сталого розвитку і довгострокові плани конкретних дій у цьому напрямі. Без таких винятково важливих документів, підготовлених із залученням не лише вчених різних наукових напрямів, а й практичних працівників регіональних і місцевих органів управління та фахівців окремих підприємств і галузей народного господарства, неможлива ефективна реалізація ні Національної, ні регіональних стратегій сталого розвитку.

В сучасній теорії сталого розвитку отримав визнання той факт, що одним із самих ефективних і результативних способів прив'язки цілей "Порядку денного на ХХІ століття" являється розробка "Місцевих порядків денних на ХХІ століття". Світовий досвід переходу країн до сталого розвитку показав, що сталий розвиток може бути досягнутий перш за все на місцевому рівні, і потім розповсюдитись на значно більші території.

В сучасній літературі по економіці і соціальному розвитку держав і територій поряд із терміном "сталий розвиток " все частіше вживається поняття, еквівалентне англійському "sustainable community" (російсько-українські варіанти перекладу "community": общность - спільність; община - громада, община, спільнота; сообщество - співтовариство). Найбільш точним варіантом є стала територіальна громадська спільнота, під яким розуміється сталий розвиток тієї чи іншої територіальної громади, при чому з конкретизацією яка саме громада мається на увазі: сільська громада, мікрорайон міста, населення малого чи великого міста або жителі будь-якого іншого адміністративно-територіального утворення.

У 1996 році відбулась Конференція ООН з населених пунктів ХАБІТАТ-II (Стамбул, Туреччина). ООН рекомендувала більшості місцевих органів управління в кожній країні розпочати процес консультацій зі своїм населенням і виробити консенсус по відношенню до "Місцевого Порядку денного на ХХІ століття" для тієї чи іншої місцевої територіальної громади. В зв'язку з цим міжнародне співтовариство почало консультативний процес, направлений на розширення співробітництва між місцевими органами управління.

ООН рекомендувала також представникам асоціацій міст та інших місцевих органів влади вийти на якісно новий рівень співробітництва і координації, з тим, щоб покращити обмін інформацією і досвідом між місцевими органами влади. Експерти ООН розглядають проблему розвитку в різноманітних аспектах: навколишнє середовище, народонаселення, соціальний прогрес, інтеграція жінок в процес розвитку тощо.

Планування сталого розвитку на місцевому рівні являє собою активний процес, що дозволяє органам місцевого самоврядування задіяти до нього весь наявний потенціал, всі природоохоронні організації, підприємства-природокористувачі, громадські організації і населення, визначити потреби різних груп суспільства, а потім на основі угод між всіма зацікавленими сторонами находити придатні рішення і способи їх реалізації.