Сталий розвиток України
У світі вже накопичений великий досвід переходу до сталого розвитку на різних територіально-ієрархічних рівнях. Його варто вивчати і розумно використовувати. На державному рівні Національна стратегія сталого розвитку повинна бути глобально орієнтованою, інтегрованою і мати характер інноваційної випереджувальної моделі розвитку. В даному контексті, найважливішою передумовою переходу України до сталого розвитку є врівноваження, збалансування і оптимізація за максимальною кількістю різних показників і параметрів інтересів соціального прогресу, екології та економіки. Загальними передумовами являються:
Ефективне та еколого-безпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти кращої якості життя населення, цілеспрямовано і належним чином вирішувати соціальні та ресурсно-екологічні проблеми розвитку суспільства.
Раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів навколишнього середовища, як найголовнішого чинника забезпечення ресурсно-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього і майбутнього поколінь, підтримання в ньому екологічної рівноваги, забезпечення його належної якості з точки зору інтересів здоров'я людини.
Стабілізація демографічної ситуації й чисельності населення і встановлення в суспільстві принципів соціальної справедливості: створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики з метою досягнення високого рівня матеріального, соціального та екологічного благополуччя кожної сім'ї.
Розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного вирішення ресурсно-екологічних проблем і завдань сталого розвитку та підвищення його результативності й ефективності, застосування в національній економіці новітніх світових досягнень науково-технологічного і соціально-екологічного прогресу.
Крім того, необхідність якнайшвидшого подолання гострої ресурсно-екологічної кризи, всебічного оздоровлення навколишнього середовища, усунення причин техногенно-екологічних катастроф тощо вимагає всебічного удосконалення організації природокористування, економного витрачання природних ресурсів в усіх галузях і сферах економіки.
Вкрай необхідно здійснити широкомасштабну реконструкцію й модернізацію існуючої досить застарілої і відсталої матеріально-технічної бази суспільного виробництва з урахуванням ресурсно-екологічних вимог. Все має здійснюватися на основі застосування новітніх еколого-безпечних, ресурсо- і енергозберігаючих технологій, безвідходних або маловідходних замкнутих виробничих циклів.
Невідкладність вирішення зазначених завдань потребує радикального повороту в напрямках науково-технічного прогресу. Зусилля науково-дослідних установ і їх працівників доцільно зосередити на реалізації заходів з екологізації технологічних процесів, запровадженні нових видів техніки і технології, способів організації виробництва, форм господарювання тощо. Нова техніко-технологічна база суспільного виробництва повинна звести до мінімуму можливі відходи при одержанні високих кінцевих соціально-економічних та екологічних результатів.
Інноваційний розвиток має забезпечити створення як в Україні принципово нового технологічного укладу, формування екологобезпечної і біосферосумісної матеріально-технічної бази виробництва. Його слід розглядати як одне із першочергових завдань на шляху до переведення держави та її регіонів на засади сталого розвитку. З метою успішної реалізації концепції сталого розвитку на національному рівні потрібно максимально мобілізувати наявні ресурс [142].
По-перше, потрібно нарощувати та структурно перебудовувати економічний і науково-технологічний потенціал регіонів у напрямку їх послідовної екологізації.
По-друге, необхідно цілеспрямовано збільшувати виробництво та підвищувати якість вітчизняного екологічного обладнання, екологобезпечних технічних засобів і технологій, великий дефіцит яких в Україні стримує інвестування природоохоронних програм і окремих ресурсно-екологічних заходів, обмежує як фінансові ресурси, так і матеріальну основу їх реалізації.
По-третє, переведення економіки на засадисталого розвитку неможливе без застосування принципово нового макроекономічного механізму регулювання ресурсно-екологічних і соціально-економічних процесів на всіх рівнях управління, а також нових підходів і методів оцінки економічної ефективності ресурсно-екологічних витрат.