Електричний струм у газах. Властивості газового розряду. Фізичні основи дії газорозрядних приладів. Струм в газах
Гази складаються з електрично нейтральних атомів і молекул і не мають вільних зарядів (електронів та іонів), які здатні під дією електричного поля рухатись впорядковано. Отже, при нормальних умовах гази є ізоляторами. Це підтверджують досліди із зарядженими ізольованими провідниками в сухому повітрі: їх заряд майже не змінюється протягом тривалого часу. Газ стає провідником, якщо частина його молекул іонізується.
Іонізацією газу називається явище відривання електронів від молекул газу, що приводить до утворення в газі вільних
електронів та позитивних іонів і зумовлює його електропровідність.
Атоми і молекули газу – це стійкі системи заряджених частинок. Тому для іонізації атома або молекули треба виконати роботу проти сил взаємодії між електроном, що виривається, та іншими частинками атома. Цю роботу називають роботою іонізації . Величина роботи іонізації залежить від хімічної природи газу і енергетичного стану електрона в атомі або молекулі, з яких він виривається. Найслабше зв’язані з ядром зовнішні (валентні) електрони атома. Через те, щоб вирвати валентний електрон з атома, треба виконати меншу роботу, ніж для виривання будь-якого іншого електрона. Після того як з атома вирвали один електрон, зміцнюється зв’язок з ядром інших електронів.
Роботу іонізації можна охарактеризувати за допомогою потенціалу іонізації.
Потенціалом іонізації називають ту різницю потенціалів, яку повинен пройти електрон у прискорювальному
електричному полі, щоб збільшення його енергії дорівнювало роботі іонізації:
.
Іонізація газу може відбуватись під впливом різних зовнішніх факторів:
1) сильного нагрівання газу,
2) рентгенівського проміння,
3) радіоактивного випромінювання ( , , - частинки),
4) ультрафіолетового випромінювання.
Іонізація газу під впливом рухомих електронів або іонів називається ударною іонізацією. Якщо кінетична енергія частинки мала, то її зіткнення з атомами газу нагадує пружний удар, і це приводить лише до нагрівання газу.
Якщо енергія частинки досить велика, то зіткнення з атомами стають непружними і викликають іонізацію атома (вибивання електрона). Частинка ніби проникає в атом і вибиває з нього електрон.
Визначимо, яку мінімальну кінетичну енергію повинна мати іонізуюча частинка, щоб відбулася ударна іонізація газу.
Швидкість теплового руху молекул набагато менша за швидкість частинок, що іонізують газ. Тому можна вважати, що до удару атом не рухався. У випадку непружного зіткнення закон збереження імпульсу має вигляд:
,
де m і M - маси іонізуючої частинки і атома, - швидкість частинки, а u - швидкість частинки і атома після удару. Швидкість електрона, який вибитий з атома, наближено вважаємо також u.
Початкова кінетична енергія частинки витрачається при ударі на роботу іонізації і на те, щоб частинці і атому надати кінетичну енергію, яка відповідає їхній швидкості u після удару:
.
Із закону збереження імпульсу
.
Тоді
; .
Звідси
.
Частина вільних електронів в іонізованому газі захоплюється нейтральними молекулами, які при цьому перетворюються на негативно заряджені іони. Отже,
електропровідність іонізованого газу є мішаною: носіями електричного заряду в газах можуть бути вільні електрони та позитивні і негативні іони.
Переважно, при іонізації газів кількість додатних іонів дорівнює сумі електронів і негативних іонів
.
Тому загалом навіть іонізований газ залишається електрично нейтральним. Ступінь іонізації визначається співвідношенням
.
де - концентрація нейтральних молекул
Ступінь іонізації газів залежить від температури, тиску (через концентрацію незаряджених частинок) та енергії іонізації і описується рівнянням Саха:
.
Носії заряду в іонізованому газі, як і нейтральні молекули, перебувають у неперервному хаотичному русі. При цьому відбуваються зіткнення між собою частинок, заряди яких мають протилежні знаки, та їх поєднання з утворенням нейтральних молекул газу. Цей процес називається рекомбінацією іонів.
Якщо іонізатор діє в газі тривалий час, то між процесами іонізації та рекомбінації іонів встановлюється динамічна рівновага. Це означає, що кількість пар носіїв заряду, створюваних іонізатором в одиниці об’єму газу протягом однієї секунди, дорівнює кількості нейтральних молекул, які утворюються в цьому об’ємі за той самий час внаслідок рекомбінації іонів.
Рекомбінація іонів супроводжується виділенням енергії у вигляді квантів випромінювання відповідної довжини хвилі. Це випромінювання частково розсіюється та витрачається на збудження молекул газу. Отже, рекомбінаційні процеси, що відбуваються в іонізованому газі, супроводжуються світінням газу.
Процес проходження електричного струму через газ називають газовим розрядом.
Несамостійним газовим розрядом називається електричний струм, що зумовлений електропровідністю газу, якої він набуває в наслідок неперервної дії іонізатора.
Несамостійний газовий розряд зникає відразу після припинення дії іонізатора, якщо швидкість електронів недостатня для іонізації газу.
Щоб дослідити залежність сили струму І при газовому розряді від напруги U між електродами, використаємо установку, схема якої наведена на рис. 153. Напругу, яка прикладена до електродів A і K, можна регулювати за допомогою потенціометра.
Значення напруги U і сили струму I вимірюють за допомогою вольтметра V і чутливого гальванометра G. Газ в трубці іонізують за допомогою іонізатора, наприклад, рентгенівським промінням. Інтенсивність іонізатора залишається незмінною. Вольт-амперна характеристика газового розряду показана на рис. 154.
На ділянці OA сила струму зростає пропорційно до напруги і, відповідно виконується закон Ома:
,
де - кількість пар іонів в одиниці об’єму; , - рухливість позитивних і негативних іонів газу.
У несамостійному розряді поповнення іонів цілком залежить від потужності зовнішнього джерела іонізації, тому лише при невеликих напругах можна вважати, що кількість пар іонів в одиниці об’єму . При збільшенні напруги концентрація іонів зменшується і тому лінійна залежність сили струму від напруги порушується (ділянка AB). Із збільшенням наруги U сила струму зростає все повільніше.
Починаючи з деякого значення напруги , сила струму залишається незмінною, незважаючи на подальше зростання напруги (ВС). Це зв’язано з тим, що при напругах, більших за , швидкість іонів досягає великих значень, і всі іони, що виникли в газі, на шляху до електродів не встигають рекомбінувати в нейтральні молекули. Максимальна сила струму при даній інтенсивності іонізатора називається струмом насичення, причому , - кількість пар одновалентних іонів, що утворюються в об’ємі газу під дією іонізатора за одну секунду.
Для будь-якої точки кривої OC при вимкненні іонізатора струм негайно припиняється.
Підвищуючи напругу U між електродами газорозрядної трубки, можна здійснити перехід від несамостійного газового розряду в самостійний. Цей перехід називають електричним пробоєм газу, а відповідну напругу - напругою запалювання, або напругою пробою. При напругах більших, за , струм значно зростає (ділянки CD і DE).
Самостійним газовим розрядом називається електричний розряд в газах, що зберігається з припиненням дії зовнішнього іонізатора.
Щоб утворився самостійний газовий розряд, треба, щоб внаслідок самого розряду в газі безперервно утворювались вільні електричні заряди. Основним джерелом для їх виникнення є ударна іонізація молекул газу. При досить великому значенні напруги електрони, які виникають під дією зовнішнього іонізатора, настільки сильно прискорюються електричним полем, що, стикаючись з молекулами газу, іонізують, їх. При цьому утворюються вторинні електрони та іони, які також прискорюються електричним полем і вже самі іонізують нові молекули газу. У процесі іонізації беруть участь як електрони, так і додатні іони. Процес наростає лавиноподібно і він є причиною збільшення електричного струму (область СD).
Щоб розряд був самостійним, утворення тільки електронних та іонних лавин є необхідною, але недостатньою умовою. Необхідно також, щоб при вимкненому зовнішньому іонізаторі в газі відтворювались нові електрони замість тих, які перейшли на анод. Ці електрони вибиваються з поверхні катода позитивними іонами, які рухаються до катода під дією електричного поля. Явище вибивання електрона з поверхні катода називається вторинною
електронною емісією. Крім того, іони й електрони, енергія яких недостатня для ударної іонізації, можуть при зіткненнях з молекулами приводити їх у збуджений стан. Збуджені молекули переходять потім у нормальний стан, випромінюючи фотон. Молекула газу, поглинаючи фотон, іонізується. Така іонізація називається фотонною. Безпосередню фотоіонізацію здатне викликати ультрафіолетове випромінювання. Енергія фотона видимого світла недостатня для відщеплення електрона від молекули. Але видиме випромінювання може обумовити так звану ступеневу фотоіонізацію. Цей процес відбувається в два етапи. На першому етапі фотон переводить молекулу у збуджений стан, на другому – відбувається іонізація молекули за рахунок її співудару з іншою молекулою. Фотон, потрапляючи на катод, може вибивати з нього електрон (зовнішній фотоефект), який потім викличе ударну іонізацію нейтральної молекули. При великих напругах між електродами і позитивні іони набувають енергії, яка достатня для іонізації молекул газу, і до катода будуть рухатись іонні лавини. Коли виникають, крім електронних лавин, ще й іонні, сила струму збільшується уже практично без зростання напруги U (ділянка ДЕ).
Напруга запалювання залежить від хімічної природи газу, матеріалу катода, тиску газу і віддалі між електродами трубки.