Джерела права

ВСТУП

Стор.

Вступ ………………………………………………………………………. 5

Тема 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУ-

ЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ……………………..

Тема 2. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ …………

Тема 3. ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ

ВЛАСНОСТІ …………………………………………………………….

Тема 4. КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………………..

Інтелектуальна власність (англ. Intellectual property) - у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.

Відношення до інтелектуальної власності в світі двояке й широко дискутуються і в наші часи. Законодавство країн, які визнають права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності, або передавати ці права іншим особам за узгодженням. Але, як показали конфлікти між США і Китаєм, інтелектуальна власність – не та концепція, що має всесвітнє визнання.

Талант також не завжди залежить від установленої державою монополії. З недавнім поширенням патентних законів на обчислення багато індивідуальних програмістів живуть у страху перед судовими позовами від великих корпорацій, що претендують на «володіння» найпростішими технологіями, такими, як буфер прокручування. Кому це приносить користь? Звичайно не творцям! Закони про інтелектуальну власність із самого початку були написані скоріше для видавців і інших могутніх фірм, чим для творчих особистостей. Останні часто виявляють, що їхні інтереси дуже погано захищаються інтелектуальною власністю. А зовнішня політика деяких країн і сьогодні безпосередньо направлена на те, щоб нав'язати іншим націям підпорядкування своїй власній програмі інтелектуальної власності.

Україна відноситься до тієї більшості країн світу, які визнають право інтелектуальної власності і сьогодні вона шукає нові можливості свого розвитку. Яке місце в світі вона займає і які в неї можливості?

Відомий київський філософ Володимир Нікітін обґрунтував цікаву теорію, згідно якої існують два типи країн. Перші існують відповідно до теорії прогресу: яскрава історія, харизматичні політики, великі звершення. Другі – відповідно до теорії балансу: фактично відсутні героїчна історія та великі правителі; постійні хитання й балансування між різними векторами й факторами. До першої групи вчений відніс більшість країн Європи, Росію і США, до другої – Швейцарію, Канаду і Україну.

Як виявилося, закладені в основу цієї моделі «прогрес» або «баланс»не впливають на добробут громадян. Швейцарія завдяки своєму пацифізму й нейтралітету в усіх загальноєвропейських процессах сьогодні стала фінансовим та економічним центром світу і перетворилася на країну – осередок капіталу. Капітал і банківська сфера в поєднанні з державним протекторатом стали тими інструментами, які дали змогу створити модель національно-економічної самоідентифікації швейцарського суспільства. Спільна ідея об’єднала суспільство й дозволила йому швидко та ефективно розвиватися.

Україна – також країна, яка балансує. Нам поки нема чим особливо зацікавити своїх західних і східних сусідів. Багато хто не розуміє значення України або не сприймає її всерйоз. Ми приречені постійно балансувати між Сходом і Заходом, Європою і Азією, християнством і ісламом, Донецьком і Львовом. Двоїста сутність України невикорінна. Будь-яка спроба перевести її на рейки історичного прогресу й примусити розвиватися динамічно, яскраво, в одному з цивілізаційних контекстів обов’язково спричинить вибух, розкол країни. Тому потрібно думати про те, як конструктивно використовувати наше балансування і як конвертувати слабкі сторони в сильні.

У природі швейцарського феномена лежить використання ренти за збереження капіталу та банківської таємниці. В результаті Швейцарія вийшла в число процвітаючих і стабільних країн. Будь-яка країна, яка знайде можливість гарантувати безпеку чи запропонувати дієвий механізм, унікальні умови для суспільно важливої сфери, приречена на успіх. Що ж може бути «фішкою» України? Де те начало, яке зцементовує, сповнює значення і надає ваги?

Україна могла б стати благодатним краєм для інтелектуалів, а інтелект, нові технології – тим капіталом, який цементуватиме державу й зміцнюватиме її значення та становище в світі. Промисловий переворот, первинне нагромадження капіталу, модернізація, індустріалізація – це все ланки економічного процесу, який залишився в історії. Фінансові та біржові ігри – день сьогоднішній. Україна повинна намагатися зазирнути в день завтрашній – в основу інформаційного суспільства, головним елементом якого стане авторське право, його захист і максимально ефективне використання як в окремо взятій країні, так і в усьому світі.

Швейцарія змогла побудувати своє суспільство на отримані ренти з фінансового капіталу. Україна, передбачаючи розквіт інформаційного суспільства, може стати країною, де рента працюватиме і створюватиме «ренту-штрих», базуючись на інтелектуальних розробках, інтелектуальному капіталі, «економіці знань». Нам просто необхідно створити комфортні умови для людей з ідеями, вчених, аби вони наповнювали й перерозподіляли інтелектуальну ренту. На першому етапі Україна могла б створити власну національну систему захисту інтелектуальної власності й механізми її економічного використання на благо суспільства та майбутніх поколінь. А потім ця система могла б покласти початок глобальній системі захисту інтелектуального середовища й створення цілісного механізму її ефективного використання.

Тема 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

План лекції

1.1.Інтелектуальна власність як право на резуль­тат творчої діяльності

1.2. Еволюція інтелектуальної власності

1.3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

1.1. Інтелектуальна власність як право на резуль­тат творчої діяльності

Інтелектуальна діяльність – це творча цілеспрямована ро­зумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, неповторне або унікальне.

Для людини характерні два ви­ди творчості — ху­дожня і технічна.

Результатом ху­дожньої творчості є літературні і художні твори, які викорис­товуються в гуманітарній сфері для збагачен­ня внутрішнього світу людини та формування світогляду.

Результат тех­нічної творчості — це винаходи, торговельні мар­ки, комер-ційні таємниці тощо, які сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефек­тивності та забезпечують конкурентоспро­можність вироблених товарів і послуг. Вони засто­совуються переважно в сфері виробництва товарів і надання послуг.

За історичною традицією результати технічної творчості називають “об'єктами права промислової власності”, або «промисловою власністю».

Інтелектуальною власністю вважається не результат творчої діяльності, а право на цей результат, тобто закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у ви­робничій, науковій, літературній і художній галузях.

Право інтелек­туальної власності складається з двох груп прав: майнових і немайнових.

До майнових відносяться права: на використання об'єкта інтелектуальної власнос­ті; виключне право дозволяти використання та перешкоджати неправомірному використанню об'єкта інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Майнове право на об'єкт права інтелектуальної власності здебіль­шого обмежене у часі.

До нематері­альних — право на авторство, право на недо­торканність твору тощо. Немайнове право у часі не обмежене, тобто воно вічне.

Право інте­лектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід пра­ва на об'єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права на річ, і навпаки. Право інтелектуальної власності відно­ситься до групи нематеріальних активів.

1.2. Еволюція інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність може приносити при­буток або іншу користь, але спочатку потрібно вкласти значні кошти на створення об’єкта промислової власності, набуття прав на нього та доведення до робочого ста­ну. Недобросовіс-ний конкурент, що скорис­тається готовим об'єктом промислової влас­ності, матиме конкурентні переваги перед правовласником, оскільки він не несе вит­рат на створення та підтримання чинності зазначеного об'єкта.

Вперше на це зверну­ли увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Вже на початку XIV століття королівською владою почали надавати особли­ві привілеї особам, які займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Це давало роз­робнику конкурентну перевагу, а королівство одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміц­ненню економіки. Такі права закріплювалися патентною грамотою.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки (знаки). Такі знаки у вигляді символів зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними, або ста­вилися скотарями як «клеймо» на тварині і реалізували важливий елемент законодавства про торговельні марки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.

1.2.1.Еволюція авторського права і суміж­них прав

Після винаходу Гуттенбергом у XV сто­літті друкарського верстата різко зріс обсяг продажів, а, отже, дохід друкарів і продав­ців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Внаслідок цього в Анг­лії в 1709 році парламентом був прийнятий відомий Статут королеви Анни — перший закон про авторське право. Закон забезпечу­вав автору виключне право друкувати і пуб­лікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю.

Наприкінці XVIII століття закладе­ний фундамент французької системи автор­ського права. На відміну від англійської – в ній права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак в обох системах авторські права розглядалися, по суті, як. майнові права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в авторському праві не просто форму власності, що забезпе­чує економічну вигоду для автора, а щось більше — частину своєї особистості. Ця ідея призвела до створення системи немайнових або моральних прав, тобто інте­лектуальної власності.

1.2.2. Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До 1991 року в Україні через перева­ги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології не було спеціальних законів про охорону інтелектуальної влас­ності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Винятками були розділ IV — «Авторське право» і розділ VI «Винахід­ницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», затвердже­не постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання резуль­татів творчої праці громадян в інтересах дер­жави і суспільства.

Після проголошення неза­лежності України у 1991 році почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Принциповим моментом у розбудові за­конодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції Ук­раїни, яка проголосила: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуаль­ної, творчої діяльності».

За роки незалежності створено 10 спеці­альних законів України з питань інтелекту­альної власності. Багато норм, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної влас­ності, містяться у загальних законах.

Завершальним акордом у розбудові зако­нодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Вер­ховною Радою України Цивільного кодексу України, книга IV якого має назву «Право ін­телектуальної власності».

Міжнародні конвенції та договори, до яких приєдналася Україна — це також важли­ве джерело права інтелектуальної власності.

1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

1.3.1 Соціально-економічні стратегії в країнах світового співтовариства

Яскраві сплески у розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародав­ньої Греції, Римської імперії або епоха Від­родження у Європі. Тому держава, яка прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

Найбільш розвинуті країни зводять у ранг державної політики ви­сокий творчий потенціал нації. Так, у США і Японії діють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку.

На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких мають пев­ну межу, інтелектуальна власність є неви­черпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

1.3.2 Роль промислової власності в еконо­мічному розвитку

В умовах ринкової економіки виживає той, хто здатний завоювати місце на ринку. Для цього необхідно виробляти конкурен­тоздатну продукцію. А останнє можливе тіль­ки на основі результатів технічної творчості таких як: винаходи, промислові зразки, тор­говельні марки комерційні таємниці тощо.

Винаходи стимулюють наукові дослід­ження, вони є каталізаторами нових техноло­гій, що дають додатковий прибуток у вироб­ництві або можуть бути комерціалізовані за ліцензією.

Прикладом вдалого використання винаходів є історія відомої фірми ТОУОТА (Японія). У 1996 році Сагакі Тойота отримав патент, що удосконалював відомий ткацький верстат, а через 13 років – новий патент на автоматичний ткацький верстат. У 1924 році його син — Кіхіро Тойо­та уклав ліцензійну угоду на виключне право виготовляти і продава ти цей верстат. Вартість ліцензії становила $25 млн. На ці кошти Кіхі­ро Тойота заснував відому автомобільну фір­му ТОУОТА.

Крім винаходів, велике значення для еко­номічного розвитку мають торговельні мар­ки, комерційні таємниці та інші об'єкти про­мислової власності.

1.3.3 Авторське право і розвиток культури

Важко переоцінити роль авторського права в розвитку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян.

Але розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за його творчу працю. То­му охорона авторського права і суміжних прав передбачає не тільки виплату справедливої винагороди авторам, але й належний захист прав видавців і виконавців.

Добре організований захист авторських прав вигідний авторам і державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, сприяє поповненню державної скарбниці за рахунок податків. Однак для цього необхідно створити відповідну адміністративну інфрас­труктуру, яка забезпечувала б суворе дотри­мання авторських прав.

Об'єкти авторського права і суміжних прав, що сприяють культурному розвитку держави, можуть мати й істотне економічне значення як для авторів, так і для держави в цілому. Так, найбагатшою жінкою Великої Британії у 2002 р. була виз­нана письменниця Джоана Кетлін Роулінг, яка подарувала світові Гаррі Поттера. Тіль­ки за один рік вона отримала від продажу прав на видавництво своїх книг та їх екрані­зацію 77 млн євро. Відома фірма «Місrosoft T», використовуючи такий об'єкт автор­ського права, як комп'ютерна програма, за короткий час вийшла на перше місце у світі за обсягом капіталу, а її засновника — Білла Гейтса — вважають найбагатшою людиною світу.

Тема 2. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

План лекції

2.1. Об’єкти права інтелектуальної власності

2.2. Суб’єкти права інтелектуальної власності

2.3. Державна законодавча база та система управління інтелектуальною власністю

2.4. Міжнародна система інтелектуальної власності

Система інтелектуальної власності складається з п'яти підсистем:

- об’єкти права;

- суб’єкти права;

- законодавчі акти;

- державна система управління;

- міжнародні договори.

2.1 Об'єкти права інтелектуальної власності

2.1.1 Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності

Згідно класифікації всі об'єкти права інтелектуальної власності, які визначені Цивільним кодексом України, поділені на три групи (табл. 2.1.):

- об'єкти промислової власності;

- нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкти авторського права і суміжних прав.

Таблиця 2.1. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

2.1.2 Об'єкти промислової власності

Винахід (корисна модель) — це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці.

Якщо винахід (корисна модель) створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів вироб­ництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом (корисною моделлю).

Промисловий зразок — це результат твор­чої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Під торговельною маркою розуміють поз­начення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Географічне зазначення — це назва геогра­фічного місця, яке вживається для позначен­ня товару, що походить з цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і люд­ського фактора. Сутність фірмового наймену­вання витікає з самої назви цього об'єкта. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.

2.1.3 Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Сорт рослин — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів.

Під породою тварин розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топогфія інтегральної мікросхеми.

Комерційна таємниця — це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект.

Відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності.

2.1.4 Об'єкти авторського права і суміжних прав

Ці об'єкти права інтелектуальної власності, своєю чергою, поділяються на дві групи:

- власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних);

об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, наведений на рис. 2.1, не є вичерпним. З розвитком цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об'єкти
права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо. Важливо, щоб вони не суперечили принципам моралі й гуманності.

2.2 Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, нахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Суб'єктамиправа на ви­находи, корисні моделі, про­мислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права на тор­говельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні або фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі ство­рення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор що створив її своєю творчою працею.

Комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному, відомості, що стосуються підприємницької діяльності, тому суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є фізичні або юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

До суб'єктів авторського права відносяться:

- автори творів;

- спадкоємці й інші правонаступники;

- організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір.

Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, Але й творці залежних творів, таких як переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

Поряд з фізичними особами, правовласниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється за законом, або заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тіль­ки громадяни, які є законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як пред­ставники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавчо воно не врегульовано.

Відповідно до Цивільного кодексу Украї­ни суб'єктами права Інтелектуальної власнос­ті визначаються творці об'єкта права інтелек­туальної власності (автори, виконавці, винахідники тощо) та інші особи, яким нале­жать особисті немайновї та (або) майнові пра­ва інтелектуальної власності.

2.3 Державна законодавча база та система управління інтелектуальною власністю

2.3.1 Законодавчі акти України про інтелек­туальну власність

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими по­ложеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV «Право інтелектуальної власності»), Кримі­нального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, в Україні діють 10 спеціаль­них законів у сфері інтелектуальної влас­ності. Це закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі, «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і пос­луг», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на зазначення поход­ження товарів, «Про охорону прав на то­пографії інтегральних мікросхем», «Про ав­торське право і суміжні права», «Про захист економічної конкуренції», «Про розпов­сюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», «Про особливості дер­жавного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробниц­твом, експортом, імпортом дисків для ла­зерних систем зчитування».

Окремі норми, що стосуються інтелекту­альної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верхо­венство перед національними законами ма­ють міжнародні договори, до яких приєднала­ся Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

2.3.2 Державна система управління інтелек­туальною власністю

За роки незалежності в Україні розбудова­но Державну систему правової охорони інте­лектуальної власності (рис. 2.1).

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України.

Рис. 2.1. Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інте­лектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядо­вим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо.

Дер­жавний департамент інтелектуальної власнос­ті проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності. Він удосконалює законодавчу і норма­тивну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та під­вищення кваліфікації фахівців у сфері інте­лектуальної власності, взаємодії з громадськи­ми організаціями тощо.

До сфери управління Державного департа­менту інтелектуальної власності включено:

- Ук­раїнськийінститут промислової власності;

- Ук­раїнськеагентство з авторських і суміжних прав;

- Інститут інтелектуальної власності і пра­ва;

- Державне підприємство «Інтелзахист».

У структурі Державного департаменту Інтелекту­альної власності є також підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інсти­туту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти про­мислової власності. Саме його експерти про­водять експертизу поданих заявниками мате­ріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висно­вок.

Охоронний документ — патент або свідоцтво — видає Державний департамент ін­телектуальної власності.

Укрпатент має філію — Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг, що здійснює патен­тний пошук, надає інформаційні послуги.

Головною функцією Українського агент­ства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підго­товку до державної реєстрації об'єктів автор­ського права і суміжних прав та до видачі ав­тору охоронного документа — свідоцтва. Важливою функцією УААСПу є надання до­помоги авторам щодо захисту прав у разі їх порушення.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію:

- підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності;

- готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності «Інтелектуальна власність»;

- підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на інтелектуальної власності, державних службовців, викладачів тощо.

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою – суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори є повноважними представниками Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.

На рис. 2.1 представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеук­раїнська асоціація патентних пові­рених України. За чинним законо­давством саме через патентних повірених здійснюється патенту­вання вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні по­вірені надають також кваліфіко­вані послуги фізичним і юридич­ним особам з питань правової охорони, використання та захис­ту прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займа­ється популяризацією винахід­ницької діяльності, надає вина­хідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяль­ності.

Українська асоціація влас­ників товарних знаків опікується інтересами правоволодільців знаків.

2.4 Міжнародна система інте­лектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є понад двадцять договорів, які регулюють правовідносини у сфері промислової власності, авторського права і суміжних прав. Україна продовжує роботу щодо приєднання до Міжнародних договорів.

Основні договори про захист інтелектуальної власності:

-Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів.

- Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник.

- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм.

- Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів.

- Найробський договір про охорону олімпійського символу.

- Паризька конвенція про охорону промислової власності.

- Договір про патентне право (РLТ).

- Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

- Договір про закони про торговельні марки.

- Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

- Вашингтонський договір про інтелек­туальну власність стосовно інтегральних схем.

- Договір ВОТВ про авторське право.

- Договір ВОІВ про виконання і фо­нограми.

Глобальні договори системи охорони:

- Будапештський договір про міжнарод­не визнання депонування мікроорганізмів з
метою патентної процедури.

- Гаазька угода про міжнародну реєстра­ цію промислових зразків.

- Лісабонська угода про захист зазна­ чень місця походження виробів та їх міжна­
родної реєстрації.

- Мадридська угода про міжнародну ре­єстрацію знаків.

- Договір про патентну кооперацію.

Договори про класифікації:

- Локарнська угода про утворення між­народної класифікації промислових зразків.

- Ніццька угода про міжнародну реєс­трацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

- Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію.

- Віденська угода про утворення міжна­родної класифікації зображувальних елементів.

Адмініструє ці договори Всесвітня орга­нізація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ от­римала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі й Україна.

Головними завданнями ВОІВ є:

- поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтере­сах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівноправності;

- заохочення творчої діяльності, спри­яння охороні інтелектуальної власності в
усьому світі;

- модернізація та підвищення ефектив­ності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони про­мислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням угод здійсню­ють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передба­чає наявність чотирьох органів:

- Генеральної Асамблеї;

- Конференції;

- Координаційного комітету;

- Міжнародного Бюро ВОІВ (секре­таріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави — члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризько­го і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації — країни міс­ця перебування ВОІВ, є верховним орга­ном ВОІВ.

На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ.

Членами Ко­ординаційного комітету є 72 країни, утому числі Україна. Координаційний комітет — це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет — щорічно.

Очо­лює ВОІВ Генеральний директор, який оби­рається Генеральною Асамблеєю на шести­річний термін. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне Бюро» і знаходиться у Женеві (Швейцарія).

Тема 3. ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

План лекції

3.1. Мета і принципи правової охорони

3.2. Охорона прав на об'єкти промислової власності

3.3. Охорона прав на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

3.4. Охорона об'єктів авторського права і сумісних прав

3.5. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності за кордоном

3.6. Система захисту прав інтелектуальної власності

3.7. Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності

3.1 Мета і принципи правової охорони

Будь-яка власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є винятком. Од­нак способи охорони прав інтелектуальної власності відрізняються від таких для матері­альних об'єктів. Якщо матеріальний об'єкт власності досить помістити під «замок» чи приставити до нього охоронця, то для охоро­ни об'єктів права інтелектуальної власності такі засоби непридатні.

Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права інтелектуальної влас­ності охоронного документа — патенту чи свідоцтва на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється.

Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збіль­шенню кількості винаходів і раціоналізатор­ських пропозицій, зростанню інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що призводить до технічного прогресу, поліп­шення якості промислової продукції, підви­щення культурного рівня громадян.

Суть охорони прав інтелектуальної влас­ності полягає в тім, що автор (розробник) об'єкта права інтелектуальної власності, або інша визнана законом особа, одержує від дер­жави виключні права на створений об'єкт, як правило, на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності — патентом чи свідоцтвом.

Автор, який одержав охоронний доку­мент, наприклад патент на винахід, почуває себе впевнено, оскільки його права охороня­ються законом. Тепер він може розкрити свій винахід для широкого кола осіб на предмет ви­користання ними цього об'єкта на законних підставах.

Якби автор не мав охоронного доку­мента, то він, швидше за все, не розкрив би да­ний винахід, ніхто не зміг би скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть, єдиний спосіб отримання вигоди автором через вико­ристання об'єкта права інтелектуальної влас­ності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати за винагороду.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном «захист прав інтелектуальної влас­ності». Ми будемо розрізняти поняття «пра­вова охорона» і «правовий захист». Підставою для цього служить те, що, по-перше, ці дві дії виконують різні завдання, а, по-друге, здій­снюються різними організаційними структу­рами.

Охороною (набуттям) прав з видачею охоронного документа займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) — адміністративні та судові органи. Хо­ча, якщо розглядати це питання з наукової точки зору, то поняття «правовий захист» у цьому контексті є складовою більш широкого поняття «правова охорона».

Основні принципи правової охорони:

1) принцип охороноздатності (об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам латентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є про­мислово придатним);

2) принцип визнання за правовласником виключного права на об'єкт права інтелекту­альної власності;

3) принцип додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників);

4) принцип додержання балансу інтересів правовласника з одного боку і суспільства – з іншого, шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням ро­зумного строку дії охоронного документа.

3.2 Охорона прав на об'єкти промислової власності

Охорона прав на ці об'єкти регламенту­ється законами України:

- «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;

- «Про охорону прав на промислові зразки»;

- «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

- «Про охо­рону прав на зазначення походження това­рів».

А також низкою підзаконних актів — по­ложень, правил, інструкцій.

Право на винахід, корисну модель і про­мисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент — це техніко-юридичний доку­мент, виданий заявнику на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам патентоздатності і підтверджує ав­торство, пріоритет і право власності на зазна­чені об'єкти.

Винахід відповідає умовам патентоздат­ності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Критерій новизни полягає в тому, що винахід не є части­ною рівня техніки, що визначає відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати по­дання заявки до Державного департаменту ін­телектуальної власності (далі - Установи) або, якщо заявлено пріоритет – до дати пріоритету.

Винахід має винахідницький рівень, як­що для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно з рівня техніки.

Промислова придатність визначається тим, що винахід може бути використаний у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Для кожного об'єкта інтелектуальної влас­ності існують свої критерії охороноздатностї, визначені у відповідних законах України.

Для оформлення прав на винаходи, ко­рисні моделі і промислові зразки необхідно подати відповідним чином оформлену заявку до Установи. Для цього заявка надсилається на адресу Державного підприємства «Україн­ський інститут промислової власності», під­леглого Установі, де проходить експертизу.

Одночасно з публікацією ві­домостей про видачу патенту Установа здій­снює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані.

Видача па­тенту здійснюється Установою протягом мі­сячного терміну після реєстрації патенту.

Право на подання заявки, насамперед, має автор. У встановлених законом випадках це право має роботодавець.

В Україні діють два види патентів на ви­нахід:

- патент із терміном дії 20 років, що вида­ється після проведення кваліфікаційної (по суті) експертизи;

- деклараційний патент — різновид патенту, що видається за результата­ми формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід.

Терміни дії патенту прийнято відрахову­вати від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то термін дії патенту відраховується від дати ра­ніше поданої заявки, що називається конвен­ційним пріоритетом.

Правова охорона інших об'єктів промис­лової власності загалом здійснюється за схе­мою (рис. 3.1.), з тими чи іншими особ­ливостями. Основні характеристики щодо правової охорони цих об'єктів наведені в таб­л. 3.1.

Рис. 3.1. Принципова схема процессу правової охорони об'єктів промислової власності

Дія охоронного документа на об'єкт про­мислової власності може достроково припи­нятися цілком чи частково на основі таких підстав:

- за заявою власника патенту;

- через невчасну сплату річного збору за підтримання дії охоронного документа.

Таблиця 3.1. Характеристика об'єктів промислової власності

3.3 Охорона прав на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Права на сорти рослин охороняються Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» (2001 р.).

Охоронним документом, що закріплює права суб'єктів права на сорт рослин, є патент. Урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу вищої виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства, на підставі позитивного рішення експертного органа за результатами експертизи на патентоздатність сорту, здійснює державну реєстрацію сорту, вносячи його до Державного реєстру сортів України.

Після реєстрації сорту Урядовий орган протягом одного місяця видає авторові (авторам) свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові — патент.

Термін дії патенту становить 25 років від дати надходження заявки. Для сортів дерев, чагарникових культур – 30 років.

Права на топографії інтегральних мікросхем охороняються Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (1997 р.). Охоронним документом, що підтверджує реєстрацію Установою топографії інтегральних мікросхем і засвідчує право власності на дану топографію, є свідоцтво.

Реєстрація здійснюється шляхом занесення Установою топографії до Державного реєстру України топографії інтегральних мікросхем. Свідоцтво діє протягом 10 років від дати подачі заявки в Установу чи від дати першого ввикористання топографії.

Джерелом права щодо охорони раціоналізаторських пропозицій є «Тимчасове положення про правову охорону об'єктів про­мислової власності і раціоналізаторських пропозицій», затверджене Указом Президен­та України від 18 вересня 1992 року.

Порядок оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію регламентований «Методичними ре­комендаціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропо­зицію», затверджені наказом Державного па­тентного відомства України від 27 квітня 1995 року. Новий Цивільний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, дає більш широке, у порівнянні з попередньою редакці­єю, тлумачення поняття раціоналізаторської пропозиції. Це визнана юридичною особою пропозиція, що містить технологічне (техніч­не) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Для оформлення прав на раціоналізатор­ську пропозицію автор подає заявку на неї то­му підприємству, напрямку діяльності якого відповідає пропозиція. Заява реєструється в журналі реєстрації заяв на рацпропозицію за формою, затвердженою Державним коміте­том статистики України. На підприємстві пропозиція проходить своєрідну експертизу по суті, Якщо пропозиція визнається раціо­налізаторською, то вона приймається для використання. По закінченні місяця, після ух­валення позитивного рішення автору видається охоронний документ-свідоцтво ус­тановленої форми. Свідоцтво підписується керівником підприємства і затверджується печаткою. Це свідоцтво закріплює за автором немайнові та майнові права. До останніх від­носиться право на винагороду.

Комерційна таємницявиконує важливу функцію в забезпеченні конкурентноздатності товарів і послуг.тому правовласник має право на її захист від неправомірного використання, Але на цей час немає закону України про охорону комерційної таємниці. Причина в тому, що ця інформація внаслідок її конфіденціальності не підлягає реєстрації. Тому основним способом охорони такої інформації може бути застосування заходів, що гарантуютьзбереження її конфіденціальності, зокрема, умови можуть передбачатися договором.

Що стосується таких об'єктів, як породи тварин і наукові відкриття, то на цей час ще; не прийняті закони України щодо їх правової, охорони.

3.4 Охорона об'єктів авторського права і суміжних прав

Авторські права і суміжні права охороня­ються Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Цей закон охороняє особис­ті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням та викорикористанням товарів творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), а також прав ви­конавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права).

Крім того, немай­нові і майнові права власників авторського права і суміжних прав охороняються нормами інших законів України. Це питання знайшло своє відображення також в Конституції України, Цивільному ко­дексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, в низці постанов Верховної Ради України і нор­мативних актах ДП «Українське агентство з авторських і суміжних прав» (далі - УААСП).

За загальним правилом твір може бути використаний третіми особами тільки з доз­волу власника авторського права. Найбільш поширеними є права: копіювати чи іншим способом відтворювати твір; здійснювати звукозапис виконання твору; виконувати пе­ред публікою твори, зокрема музичні, драматичні чи аудіовізуальні; здійснювати публіч­ний показ творів по телебаченню чи радіо, іншими способами трансляції; перекладати літературні твори іншими мовами; здійсню­вати прокат, особливо творів, записаних на носій і комп'ютерні програми; екранізувати твори і, зокрема створювати на їхній основі аудіовізуальні твори.

3.4.2 Охорона об'єктів авторського права

На відміну від об'єктів промислової власності, на які автори одержують охорон­ні документи у формі патентів чи свідоцтв і де існують суворі процедури для цього, ви­никнення і здійснення авторських прав не вимагає виконання будь-яких формальнос­тей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для опові­щення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міс­титься на кожному примірнику твору і складається з латинської букви «С» в колі, імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору.

Нап­риклад: © Інститут інтелектуальної власності, і права, 2005.

Якщо за публічне використання літера­турно-художніх і музичних творів авторів — громадян України — передбачається автор­ська винагорода, то автори для одержання го­норару реєструють ці твори в ДП «Українське агентство з авторських і суміжних прав» у по­рядку, обумовленому «Інструкцією про поря­док обліку авторів, реєстрації творів і розподі­лу гонорару», що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997 № 10.

Автори, яким виплачуються лише договірні та інші одноразові суми, в Установі не реєструються, їхні права, звичайно, охороняються договір­ним правом.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на опри­люднений твір у будь-який час протягом тер міну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєс­трах. Державна реєстрація здійснюється від­повідно до встановленого порядку УААСП, шо складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

Після реєстрації прав автору видається свідоцтво. У разі виникнення суперечки ре­єстрація визнається судом як юридична.пре­зумпція авторства, тобто вважається дій­сною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Ав­торське право на твір, створений за догово­ром з автором, який працює за наймом, на­лежить автору. А от виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор має трудові відносини (робо­тодавцю), якщо інше не передбачено дого­вором.

Охорона майнових прав авторів в Україні діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони почи­нається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти. Безстроково охороняються законом право ав­торства, право на ім'я і право протидіяти пе­рекрученню чи іншій зміні твору чи будь-яко­му іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі й репутації автора.

3.4.3 Охорона об'єктів суміжних прав

Закон України «Про авторське право і су­міжні права» охороняє права виконавців, ви­робників фонограм і відеограм, а також орга­нізацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що ви­конуються.

Виробники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотри­муватись прав авторів і виконавців.

Організації мовлення повинні дотримуватись прав вироб­ників фонограм, авторів і виконавців.

Оформлення суміжних прав також не вимагає виконання будь-яких формаль­ностей. Виробники фонограм і відеограм для оповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охо­рони суміжних прав, що складається з ла­тинської літери Р у колі, імені (наймену­вання) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми.

Наприклад: © Apreleska Sound Production, 1995.

Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм і ві­деограм, а також організацій мовлення охоро­няються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що насту­пає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опубліку­вання, перша передача).

3.5 Охорона прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності за кордоном

3.5.1 Охорона прав на об'єкти промислової власності

Законодавство України регулює відноси­ни у сфері промислової власності тільки своєї країни. Тому патент, отриманий в Україні, має силу тільки на території України. Якщо ж заявник хоче одержати правову охорону в ін­ших країнах, він повинен одержати її в кож­ній із цих країн.

Для того, щоб полегшити одержання правової охорони об'єктів промислової влас­ності своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах, у 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності і створили Міжнародний Союз з охорони промислової власності.

Будь-який громадянин України має пра­во запатентувати винахід, корисну модель, промисловий зразок в інших країнах. Для цього до подачі заявки на одержання охорон­ного документа за кордоном заявник зо­бов'язаний подати заявку до Установи та ін­формувати її про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявку можна подати до від­повідного органу іншої держави.

Громадяни України також мають право зареєструвати торговельну марку за кордо­ном. Однією з умов реєстрації торговельної марки за кордоном відповідно до Мадрид­ської угоди про міжнародну реєстрацію знаків є подача заявки через власне національне па­тентне відомство.

При патентуванні за кордоном слід до­держуватися норм міжнародних угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна. Патентування за кордоном здійсню­ється, як правило, через посередника – патентного повіреного України.

3.5.2 Охорона прав на об'єкти авторського права і суміжних прав

Охорона авторських прав за кордоном здійснюється відповідно до Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої приєдналася Україна.

В основу Бернської конвенції покладено три принципи:

- принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших краї-нах-учасницях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян;

- принцип автоматичної охорони означає, що охорона за національним режимом нада­ється автоматично без будь-яких формальних умов реєстрації тощо;

- принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона надається в країнах-учас­ницях незалежно від наявності охорони в кра­їнах походження твору.

Міжнародно-правова охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської кон­венції 1961 року.

За цією Конвенцією охоро­няються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди вико­навця), права виробників фонограм (дозволя­ти чи забороняти відтворення фонограм, а також ввезення та розповсюдження примір ників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретран­сляцію, фіксацію і відтворення їхніх програм).

Основним принципом Римської конвен­ції є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним ре­жимом країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охорона фо­нограми надається за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що до­мовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовля­ється.

Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мов­лення знаходиться в Іншій країні-члені або, якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні — члені Римської конвенції.

Якщо міжнародним договором, учасни­ком якого є Україна, встановлено інші прави­ла охорони, ніж ті, котрі містяться в Законі України «Про авторське право і суміжні права», тоді застосовуються норми міжнародного договору.

3.6. Система захисту при порушенні права інтелектуальної власності