Місце економічної безпеки в системі національної безпеки держави
Тема 3. Економічна безпека України і засоби її досягнення
3.1. Місце економічної безпеки в системі національної безпеки держави
3.2. Державні органи, що забезпечують досягнення економічної безпеки України
Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Основи такої політики і визначає Концепція національної безпеки України.
Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Головними об'єктами національної безпеки є:
громадянин – його права і свободи;
суспільство – його духовні та матеріальні цінності;
держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
пріоритет прав людини;
верховенство права;
пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;
адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;
демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;
додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність;
чітке розмежування повноважень органів державної влади.
Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.
Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави.
Національні інтереси України та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.
Пріоритетними національними інтересами України є:
створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;
досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;
забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;
створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;
забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;
зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;
розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають Український народ;
налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.
Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:
у політичній сфері:
посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;
масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;
загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;
порушення принципу розподілу влади;
невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом;
в економічній сфері:
неефективність системи державного регулювання економічних відносин; наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;
невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;
економічна ізоляція України від світової економічної системи;
неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;
криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
у соціальній сфері:
низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;
суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;
падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;
тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
неконтрольовані міграційні процеси в країні;
у воєнній сфері:
посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;
нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;
можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;
зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;
політизація силових структур держави;
створення та функціонування незаконних збройних формувань;
в екологічній сфері:
значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;
неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;
неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;
в науково-технологічній сфері:
невизначеність державної науково-технологічної політики;
відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;
зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
в інформаційній сфері:
не виваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;
інформаційна експансія з боку інших держав;
витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
запровадження цензури.
Державна політика національної безпеки визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.
Основними зовнішніми загрозами економічній безпеці України вважаються:
1. Зацікавленість та прагнення світової спільноти не допустити у нову світову економічну систему такого конкурента, як Україна.
2. Ведення проти неї прихованої інформаційної та економічної війни.
3. Нав'язування хибних економічних методик та порад, дія яких, зрештою, призведе до утворення підсистеми для обслуговування Україною індустріально розвинених країн світу. Втручання в економіку України міжнародних фінансових організацій, іноземних радників та консультантів, зокрема МВФ та Світового банку. Успішному здійсненню планів Заходу щодо України сприяє відтік ресурсів, інтелекту, ідей та інших потенціалів, які становлять національне багатство країни.
4. Відсутність експортно-імпортної збалансованості, значне від'ємне зовнішньоторговельне сальдо.
5. Нераціональна структура експорту, надмірний вивіз сировинних ресурсів.
6. Перебування у зародковому стані фінансової, організаційної та інформаційної інфраструктури підтримки конкурентоспроможності українського експорту.
7. Втрата традиційних ринків збуту військової та машинобудівної продукції.
8. Недостатній державний контроль за здійсненням експорту та імпорту.
9. Надмірна відкритість економіки України, не виважена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.
10. Залежність процесу реформування економіки України від іноземних кредитів та інших іноземних позик.
11. Зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне використання іноземних кредитів.
12. Недосконала система збереження державних таємниць економічного характеру.
13. Некерований відтік за кордон інтелектуальних і трудових ресурсів.
14. Витіснення України з частини зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема в країнах СНД і Східній Європі.
15. Монопольна залежність України від імпорту з країн СНД багатьох видів продукції стратегічного характеру, відсутність географічної збалансованості процесів експорту та імпорту.
16. Ввезення в Україну технічно застарілих та екологічно небезпечних виробництв.
17. Витіснення іноземними товарами вітчизняної продукції з внутрішнього ринку.
18. Розбіжність цілей присутнього в Україні іноземного капіталу та інтересів економічного розвитку України.
Основними напрямами державної політики національної безпеки України є:
у політичній сфері:
створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та в світі;
запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;
уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;
побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності і правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;
забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
в економічній сфері:
недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку;
контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;
боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів;
у соціальній сфері:
виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;
вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;
створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я;
стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;
захист прав споживачів;
у воєнній сфері:
створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків;
запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
забезпечення демократичного цивільного контролю за Воєнною організацією держави;
в екологічній сфері:
впровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;
контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;
зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;
впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
в науково-технологічній сфері:
вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;
виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
в інформаційній сфері:
вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;
виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.
Існуюча система документів, що визначає засади національної та економічної безпеки представлені на рис. 3.1.
В системі національної безпеки економічна безпека виконує чітко визначені функції, несе на собі суттєве функціональне навантаження. Її сутність полягає у тому, що вона є матеріальною основою національної суверенності, що визначає реальні можливості в забезпеченні інших видів безпеки. Тобто економічна безпека — це підґрунтя для функціонування всіх інших її елементів, що входять у цю систему (військової, технічної, продовольчої, екологічної).
Виділяють такі чинники, що визначають особливе місце економічної безпеки серед інших видів системи національної безпеки:
1. При вирішенні проблем в усіх сферах діяльності підкреслюється базисна роль економіки, тому що виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ первинні для кожної з них і визначають життєдіяльність та життєздатність суспільства. Не може бути військової безпеки при слабкій і неефективній економіці, так само як не може бути одночасно ні військової, ні економічної безпеки в суспільстві, яке переживає соціальні конфлікти.
2. В Україні криза суспільства найбільшою мірою охопила саме економіку, оскільки мали місце катастрофа планової економічної системи та намагання побудувати щось інше, схоже на капіталізм західного зразка. Подібна "перебудова" уже сама по собі є джерелом численних потрясінь, а отже, і загроз безпеці країни.
Рис. 3.1. Система стратегічних документів у сфері національної безпеки
3. Наслідки загроз безпеці в будь-яких сферах можуть бути оцінені з економічного погляду, тобто йдеться про кількісний підрахунок збитків, на основі чого визначається система пріоритетів.
Економічна безпека – це складова частина національної безпеки, її фундамент і матеріальна основа. Забезпечення економічної безпеки є винятковою прерогативою держави. Ніхто інший не в змозі вирішити це завдання. У практичному плані забезпечити економічну безпеку країни означає створити якусь систему її самозбереження, що автоматично приводила б у рух її захисні механізми захисту від тієї або іншої загрози.
Правові передумови формування економічної безпеки було закладено в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та Законі УРСР «Про економічну самостійність України». У Конституції України (1996 р.) вперше в правовому документі незалежної України (ст. 17) використовується словосполучення «економічна безпека». У Концепції (основах державної політики) національної безпеки (1997 р.) офіційного статусу та змістовного розкриття набуло поняття «економічна безпека» через національні інтереси, загрози національній безпеці та напрями державної політики національної безпеки в економічній сфері. Протягом майже двадцяти років велася інтенсивна робота з формування правових підстав економічної безпеки, система яких представлена на рис. 5.2.
Так, у 1995 роді Координаційний комітет для боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України ініціював розроблення Концепції економічної безпеки України. Координатором та розробником цього документа виступило Міністерство економіки України. У серпні 1995 р. документ було розроблено, але офіційного статусу він і досі не набув. Держава не має офіційно затверджених концептуальних основ економічної безпеки. Інститутом економічного прогнозування НАН України у 1999 році здійснено спробу їх розроблення, було видано Концепцію економічної безпеки України, але вона так і залишилася у статусі наукового видання, а не проекту законодавчого документа.
Тривалий час у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України велося розроблення Програми забезпечення економічної безпеки України, яка, як і Концепція, так і не вийшла зі стану проекту. Критичність нинішньої економічної ситуації в тому, що або руйнівні процеси стануть незворотними і призведуть до втрати державності або, в кращому разі, забезпечать Україні роль другорядної держави і сировинного придатку високо розвинутих країн, або ж вдасться зупинити негативні процеси, домогтися економічного зростання і гідного місця у світі.
Важливим моментом у забезпеченні економічної безпеки держави є глибоке використання державними органами такого засобу, як конкуренція.
Так що являє собою конкуренція в контексті проблеми економічної безпеки?
Конкуренція – це боротьба між виробниками за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації товарів, за отримання найвищого прибутку. Конкуренція виникає при різко відмінних, протилежних інтересах суб'єктів економічних відносин. Вона породжується приватною власністю на засоби виробництва і виступає як ефективний механізм саморегуляції суспільного виробництва в індустріальних і постіндустріальних соціальних системах.
Таким чином, наведені вище стан і тенденції розвитку небезпеки в економічній сфері та кількість раніше допущених помилок і прорахунків досягла тієї критичної маси, перевищення якої може бути катастрофічним і вимагає невідкладних, адекватних та узгоджених заходів з боку усіх гілок державної влади. Перш за все, необхідно розробити систему забезпечення економічної безпеки як комплекс скоординованих, пов'язаних у часі і просторі, збалансованих за ресурсами заходів, адекватних як внутрішнім, так і зовнішнім загрозам, та визначити систему індикаторів економічної безпеки, їх порогові значення, вихід за межі яких призводить до руйнівних процесів в економіці.
Рис. 3.2. Система стратегічних документів із соціально-економічного розвитку України
Безпосередньо забезпечення економічної безпеки прийнято пов’язувати з наявністю відповідних передумов у сфері матеріально–сировинного забезпечення національного економічного розвитку.
1. Забезпеченість національної економіки достатніми для її стійкого розвитку обсягами сировинних ресурсів та інвестиційних товарів. Найбільшої актуальності сьогодні закономірно набула проблема забезпеченості енергоресурсами. Між тим, проблема є значно ширшою і передбачає, наприклад, також наявність обладнання, машин та устаткування, необхідних для налагодження конкурентоспроможного сучасного виробництва, відповідної інфраструктури тощо.
2. Достатні обсяги державних резервів та запасів з особливо важливих видів продукції та товарів, зокрема – з товарів критичного імпорту (запаси енергоносіїв. продовольства та ін.).
3. Забезпечення обсягу споживчих товарів, достатнього для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення.
«Відтворювальне» трактування економічної безпеки дозволяє побачити, що, попри безперечну важливість матеріально–сировинної забезпеченості, найголовнішими є все ж передумови, що лежать у сфері господарського механізму забезпечення економічної безпеки, відтак – забезпечення належного використання наявних матеріально–сировинних ресурсів. У цьому контексті варто виділити такі передумови.
1. Спроможність фінансово–бюджетної та грошово-кредитної систем до забезпечення стійкого розвитку національної економіки та реалізації національних інтересів. Йдеться про безперебійне функціонування платіжної системи, раціональну структуру та обсяги грошової пропозиції, кредитних ресурсів, збалансування потреб державного споживання та розвитку приватного сектору економіки.
2. Наявність умов для стабільного розвитку суб’єктів господарської діяльності, які діють відповідно до чинного законодавства та у межах загального відтворювального процесу. Серед таких умов — достатня місткість, структурованість та облаштованість ринку, доступність кредитних ресурсів, послідовність та прозорість політики держави, верховенство права і закону.
3. Випереджаючий розвиток науково-технічного та інноваційного потенціалів для забезпечення стійкого економічного зростання. Очевидно, що такий розвиток вимагає як достатнього централізованого та децентралізованого фінансування науково-технологічних та інноваційних розробок, так і попиту на ці розробки з боку реального сектору економіки.
4. Консолідація економічних інтересів громадян, суб’єктів господарської діяльності, регіонів, держави у напрямі стійкого економічного розвитку та реалізації національних. Не секрет, обмеженість відтворювальних ресурсів активізує тенденції автономного виживання, за яких, захищаючи власну економічну безпеку, одні економічні суб’єкти вступають в антагоністичну суперечність з іншими. Найяскравіший приклад - «тінізація» економіки як реакція на зростання фіскального тиску.
5. Спроможність інститутів державної влади здійснювати дієву політику з реалізації та захисту національних економічних інтересів. Йдеться про наступність політики, її стратегічну спрямованість, верховенство закону та мінімізацію корупції, пріоритет права над впливом окремих політико-економічних груп.
Названі передумови діють у тісному поєднанні із зовнішніми чинниками економічної безпеки.
1. Ефективне включення національної економіки до світової господарської системи, яке поєднує розвиток експортного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку, захист вітчизняних товаровиробників та розвиток їх міжнародної конкурентоспроможності, збалансованою структурою та географічною спрямованістю зовнішньої торгівлі.
2. Включення у міжнародні валютно-фінансові відносини, яке сприяє забезпеченню стійкості грошово-фінансової системи відповідно до національних інтересів України. Захист від деструктивного впливу міжнародних потоків спекулятивних капіталів набуває дедалі більшого значення. Серйозною є проблема зовнішніх запозичень, зовнішнього боргу та його обслуговування. Йдеться також про пошук правильного балансу між курсовою стабілізацією та девальвацією гривні.
3. Забезпечення критичного імпорту стратегічних ресурсів достатнім обсягом валютних ресурсів на диверсифікованій основі.
Забезпечення названих передумов є головними пріоритетами стратегії забезпечення економічної безпеки в Україні. Тому будувати стратегічну економічну політику держави слід саме в контексті вище названих орієнтирів.