Методи забезпечення соціально-економічної безпеки в державі

Розкриття злочинів у розрізі їх видів (повинне становити 100%).

Кількість осіб, що здійснили правопорушення на 1000 осіб (не повинен перевищувати 10%).

Співвідношення розкритих правопорушень до зареєстрованих (у т.ч. економічних) (повинне становити 100%).

Індекс кількості зареєстрованих правопорушень на 1000 осіб (у т.ч. економічних) (не повинен перевищувати 10%).

Кримінальна безпека

Вага витрат на освіту (не менше 3%).

Рівень інноваційної активності суб’єктів господарювання (не менше 10%).

Вага науково-технічної та інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції країни (не менше 17%).

Вага витрат на науку і наукове обслуговування в обсязі валового внутрішнього продукту (не менше 5%).

Кримінальна безпека – вид безпеки, який не має конкретного носія, проте сильно впливає на економічне положення держави (економічні злочини, криміналізація суспільства тощо) та її мешканців (вбивства, грабежі, крадіжки тощо). Одним із характерних проявів криміналізації суспільства є зростання частки тіньової економіки в сукупності економічної діяльності.

Тіньова економіка негативно впливає не тільки на загальний стан економічної безпеки, а і на її окремі складові (енергетичну, фінансово-грошову, соціально-демографічну). Непослідовна економічна політика сприяє посиленню тінізації виробництва та стану економіки держави. Так, за даними обстеження доходів і витрат 2025 домогосподарств України, яке проводилось під егідою Світового банку у всіх областях України та АР Крим, встановлено, що українці витрачали вдвічі більше грошей, ніж офіційно одержували.

Для визначення гостроти кризи в даному напряму економічної безпеки використовуються наступні критерії:

Практична реалізація стратегії економічної безпеки повинна здійснюватися через систему конкретних заходів, механізмів, реалізованих на основі якісних індикаторів і кількісних показників макроекономічних, демографічних, зовнішньоекономічних, екологічних і ін. Така система складає основу і зміст економічної політики держави.

Економічна безпека забезпечується як суто економічними методами, так і засобами неекономічного характеру: політичними, юридичними, правовими, спеціальними, військовими й іншими, включаючи захист секретів. У свою чергу, варто підкреслити, що безпека в суміжних позаекономічних сферах забезпечується не тільки специфічними для них методами, але значною мірою й економічними засобами, у тому числі завжди з залученням грошових і інших ресурсів економічного характеру. Крім того, економічна оцінка наслідків загроз безпеці в будь-яких сферах, як правило, забезпечує універсальний підхід, даючи можливість кількісно оцінити збиток і на цій основі визначити систему пріоритетів.

У широкому розумінні державне регулювання – втручання держави в економіку. В вузькому розумінні державне регулювання – це адміністративно-правова регламентація економіки. Особливості механізмів функціонування ринку, масовість та обсяги капіталу, який обертається, глибина впливу на інші сегменти ринку, притаманні йому ризики та динамізм, інтереси безпеки учасників спричиняють необхідність використання відповідної системи забезпечення безпеки економіки шляхом введення численних адміністративно-правових норм і правил та впровадження різноманітних регулюючих та охоронних інститутів.

Система регулювання економічної безпеки, як будь-яка система управління соціально-економічним процесом, започатковується відповідно до мети, стратегії (шляхів досягнення) та завдань і включає дві підсистеми: керуюча (суб'єкт управління) та керована (об'єкт управління). Кожна з цих підсистем виконує відповідні функції. До функцій суб'єкта управління відносяться: координація, планування, регулювання, стимулювання, контроль за процесами, які відбуваються на ринку, безпека цього ринку. Співвідношення функції безпеки з іншими функціями регулювання виявляється, перш за все, у меті реалізації цієї часткової функції, яка відрізняється від мети загальних функцій як прояв діалектики одиничного через особливе у загальному.

Функція безпеки проявляється через стандартні функції управління, регулювання, планування, організацію, мотивацію, контроль, і особливості її наповнення визначаються, перш за все, за рахунок того особливого кута спрямування блоків регулювання, яке формується згідно з її метою – зменшенням ризику у діяльності учасників економічних процесів та забезпеченням їх прав та інтересів. Цій меті повинні бути підпорядковані такі панки регулювання, як розробка концепції економічного розвитку, яка повинна бути адаптована до проблем його безпеки, законотворчого процесу, встановлення певних вимог та обмежень щодо діяльності в економічній сфері ринку, ліцензування та контролю за діяльністю на ринку тощо.

Принциповим є те, що при реалізації цього завдання інтереси держави та учасників ринку не повинні набувати конфліктної форми. Тобто регулювання необхідне для того, щоб попереджувати загрози та небезпеки та вирішувати конфлікти учасників ринку, вдосконалювати управління ризиками, зменшувати ймовірність шахрайств, інших правопорушень до прийнятного рівня, стимулювати збільшення ліквідності, впроваджувати та контролювати досконалі стандарти діяльності тощо.

Одним з головних завдань регулювання економіки є підтримка макроекономічної рівноваги, безпеки при обраних показниках економічних перетворень в суспільстві. Однак проблема регулювання економіки полягає у тому, що стимулювання економічної активності вступає в протиріччя з вимогами стабільності макроекономічної рівноваги, сприяє збільшенню небезпеки втрат, а для забезпечення рівноваги необхідна незмінність умов, що, у свою чергу суперечить економічній активності.

Стратегічною метою забезпечення економічної безпеки є досягнення такого розвитку економіки, внаслідок якого були би забезпечені оптимальні умови для життя і розвитку особистості, соціально-економічної та військово-політичної стабільності суспільства і збереження цілісності держави, успішного протистояння впливу зовнішніх і внутрішніх загроз. Державна стратегія економічної безпеки країни повинна бути орієнтована перш за все на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу; недопущення зниження рівня життя населення до граничних значень, порушення яких спроможне викликати соціальну напруженість; упередження конфліктів між окремими верствами і групами населення, окремими націями і народностями.

Державна стратегія у сфері забезпечення економічної безпеки розробляється та втілюється в межах реалізованої економічної політики, основними пріоритетами якої є забезпечення стійкості економічного стану особистості, соціально-економічної і військово-політичної стабільності суспільства, держави, збереження конституційних прав і свобод людини, законності та законослухняності всіх, в першу чергу органів державної влади.

Функція безпеки як певний прояв узагальненої функції регулювання економіки зводиться до виконання ряду функцій, наведених у табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Функції держави у сфері забезпечення безпеки

Залежно від стану розвитку економіки змінюються функціональні пріоритети держави. Так, у розвинутій економіці, при сформованій законодавчій та нормативній базі, досконалій інституційній та інформаційній інфраструктурі, відпрацьованих системах моніторингу, захисту інвесторів та механізмах збалансування інтересів всіх учасників, перевага віддається саме функціям макрорегулятивним, безпеці контрольно-наглядовим та правозастосовуючим засобам. Для економіки, що розвивається, навпаки, роль держави повинна бути ще більш активною та ефективною. Це пов'язано з тим, що на такому ринку держава ініціює та розбудовує одночасно дві взаємнодоповнюючі та взаємозв'язані функції:

а) формування (розвитку) ринку, присутності на ньому держави в якості безпосереднього суб'єкта функціонування його інфраструктури;

б) безпеки.

Обидві функції для цих ринків настільки важливі, що неможливо встановити пріоритет однієї над іншою.

Правове регулювання економіки полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів. Загальні правила, критерії та стандарти є обов'язковими без винятку для всіх учасників ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси всіх учасників. У зв'язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Традиційно для країн, де існують розвинені ринки, правове регулювання, гарантування їх безпеки здійснюється за допомогою трьох типів правових норм і принципів: міжнародно-правових, національних державно-правових, а також інституцій-но-правових. Тобто в цьому випадку говорять про три типи правового регулювання. В основі поділу на типи лежать відмінності в порядку прийняття відповідних норм і принципів. Для міжнародно-правового регулювання характерним є те, що воно, як правило, здійснюється на основі публічних міжнародно-правових угод, тобто угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх. Особливістю такого регулювання є те, що воно виникає внаслідок реалізації волі держав, які в правовому контексті є рівноправними і незалежними одна від одної. Кожна з держав є сувереном на власній території, жоден із суверенів не може нав'язувати волю іншому суверену. Таким чином, міжнародно-правові угоди укладаються державами на добровільній основі, тобто внаслідок добровільного вияву волі до вчинення вказаних дій. Міжнародно-правове регулювання здійснюється в основному двома способами: у межах окремих міжнародних договорів і в межах міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька держав домовляються про режим економічної діяльності на своїх територіях шляхом укладання окремих договорів між ними. У другому - міжнародно-правове регулювання являє собою регулювання поведінки учасників ринку, установлюване в масштабах конкретної міжнародної організації. У практиці міжнародно-правового регулювання зустрічаються також випадки, коли окремі аспекти ринків регулюються договорами, однією стороною у яких виступають держави, а другою - міжнародні організації.

Головними елементами національного державно-правового регулювання ринку є: здійснення його державними органами, які мають на це відповідні повноваження, вказані державні органи виконують регулятивні функції у межах визначеної їм компетенції, державно-регулятивна діяльність провадиться шляхом виконання певних дій, наприклад, шляхом видання обов'язкових для загалу нормативних актів, забезпечення їх застосування, здійснення контролю за виконанням актів тощо.

Забезпечення економічної безпеки держави безпосередньо здійснюється за допомогою механізму її реалізації. Механізм забезпечення економічної безпеки держави – це система організаційно-економічних та правових заходів, яка впроваджується через діяльність системи державних органів економічної безпеки держави. Він включає в себе наступні елементи: розробку порогових значень індикаторів загроз та механізмів їх виявлення, опрацювання; проведення постійної аналітико моніторингової та розвідувальної діяльності щодо стану економіки та тенденцій у соціально-економічних процесах, накопичення в них потенціалу загроз; діяльність держави щодо виявлення та попередження внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці держави.

Систему державних органів, які є елементами системи економічної безпеки, становлять: спеціальні державні органи, які в державі, в межах покладених на них повноважень, безпосередньо здійснюють заходи щодо забезпечення економічної безпеки; Державні органи, які беруть участь або здійснюють певні функції забезпечення економічної безпеки.