Використання суржику у художній мові

Суржик

Су́ржик (буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші») — побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Термін «суржик» (без додаткових визначень) вживається переважно щодо українсько-російського суржику. Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення - на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні. За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12%. Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Соціально-історичні причини політизованого сприйняття суржику. На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів — наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов у результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя. Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) — у ролі «нижчої» (за іншою термінологією, мов відповідно «високої культури» та «низької культури»). В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі. У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була «мовою міжнаціонального спілкування». Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови у їх «незайманому» вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями. З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською: «За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику»; як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів». Згідно з альтернативною точкою зору деяких московських нефілологів, суржик є цілком природним явищем; деякі такі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову — «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами». В сучасних умовах може діяти і «зворотній» механізм утворення суржику: як проміжного етапу засвоєння російськомовними міськими жителями української мови. У зв'язку з цим, у публіцистичних статтях висловлюється і точка зору, що боротьба з суржиком є шкідливою, «бо вона зменшує коло наших союзників, замість того, щоби завойовувати нових», і що боротися треба не з суржиком, а за перехід російськомовних «спочатку хоча б на суржик».

А суржик – або змішання двох і більше мов, що застосовуються при спілкуванні існує з незапам'ятних часів. Просто, раніше, він існував в прикордонних районах з різними мовами, чи дуже відмінними діалектами. І ніколи не застосовувався, як мова в населеному пункті. Але часи міняються. Появилися міста, де вулиці відповідають колишнім селам. На одній вулиці розмовляють однією мовою, на іншій – іншою. Ось і пішли по шляху спрощення. Не вивчення мови один одного, а створенням штучної мови, де слова, що легше запам'ятовуються з однієї мови заміняють слова, що важче запам'ятовуються іншої мови. По цьому принципу створено і штучну мову – есперанто, але в експеранто застосовано слова, що найлегше запам'ятовуються з багатьох європейських мов (і українські слова, в тому числі). Але ці суржики є прийнятними, бо вони побудовані на кореневих словах вже існуючих мов. А ось суржики люмпенізованих та злочинних угрупувань використовують взагалі штучно придумані слова-шифри. Іх мета (таких суржиків) протилежне суржикам-порозумінням. Тут навпаки – вони створюються з метою конспірації, щоб одне угрупування не могло зрозуміти мову іншого угрупування. Як правило такі суржики є довготривалої і короткотривалої дії використання. Прикладом є ботання (розмова) на "фені" чи на "моні". Чисто суржики тюрем і виправних таборів. І таких "фень" і "монь" є багато. Є російськомовний, англомовний європейський, англомовний північноамериканський, англомовний і іспаномовний південноамериканський, англомовний австралоокеанський, англомовний африканський, китайськомовний і ще багато інших з меншим ареалом застосування в тюрмах і виправних закладах. Є ще суржики-секрети спецслужб. Серед суржиків звичайного цивільного спілкування дуже цікавим є суржик міста Одеси і околиць, є київський суржик, харківський, полтавський, донецький, херсонський як найвизначальніші. Є і інші суржики, що мало відрізняються один від одного. Але ці суржики не є мовами і не є діалектами, бо часто містять в своєму лексиконі не слова, що мають давні кореневі зв'язки із словами певних народів та народностей, а мають штучно придумані слова нашої техногенної цивілізації, багато з яких мають загальносвітове визнання і зрозумілі по всій земній кулі. Але не зважаючи на це, жоден з суржиків не може претендувати в майбутньому на мову світового спілкування. Бо мова – це єдність народу. Суржик – це розділ навіть одного народу на окремі його складові.

Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):

· вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже, да, нєт, када, нє нада, єлє, щас/січас, всєгда, нікогда, чуть-чуть, конєшно, навєрно, напримєр, допустім, мєжду, вмєсто, вродє, імєнно, будто, вроді, рядом, язик, больниця, циплята, предохранітєль, предсідатель, почтальйон і т.п.;

· "українізовані" форми російських дієслів – здолав, длівся, унаслідував, получав, щитав, отдав, отключив;

· "українізовані" форми російських числівників – первий/перва, вторий/втора;

· змішування українських і російських форм невизначених займенників – хто-то, шо-то, як-то, які-то, який-то, чого-то, кой-шо, кой-які;

· порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком – по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

· утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – самий головний, саме важне;

· утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком – відробивший, прийшовший, зробивший;

· слова і вирази, кальковані з російської – міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;

· у вимові – редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна "дж" і "дз" на "ж" і "з", також відсутність чергування "к/ц", зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування "о/і" або "е/і" (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);

· активне використання "є" в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра) і т.д.

У мові сучасних засобів масової інформації можна зустріти також численні помилки, що є результатом автоматичного перекладу з російської багатозначних слів: встановити залізничне повідомлення, допомагає від запалення бруньок, вібрація статевої дошки тощо (аналогічно і у зворотньому напрямку - перекручивание фактов, перебрал на себя і т.п.).

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту. Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-"макаронічну" суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом. Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін. У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком. Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»). Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського. У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

Суржик у сучасному мережевому жаргоні. У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду «штучна диглосія ») підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.

Подібне явище існує в білоруській мові та має назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови - жуаль (joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови.

 

НЕПРАВИЛЬНО (Суржик) ПРАВИЛЬНО (Український відповідник)
вилка виделка
шарік кулька
мусорнік смітник
мусор сміття
рибалка (процес) риболовля
рибак (особа) риболов, рибалка
бутилка пляшка
пробка (матеріал) корок
пробка (автомобільна) затор, тягнучка
остановка зупинка
сігарєта цигарка, сигарета
шахмати шахи
стройка будівництво
тормозити гальмувати
канєшна звісно
дворнік двірник
ножниці ножиці
парік перука
пилєсос пилосос/пилосмок/порохотяг
дєньгі гроші
водка горілка
посуда посуд
адрес (місце перебування) адреса
сільодка оселедець
утюг праска
  (пристрій для вирівнювання білизни)
гладити (білизну) прасувати
костилі милиці
носілкі ноші
спорити сперечатись
спорити (в знач. парі) битись об заклад
трубка (телефона) слухавка
трубка (для куріння) люлька
пожарнік / пожар пожежник / пожежа
резина гума
рельси рейки
бувший колишній
відмінити скасувати
впереді попереду
взятка хабар
дивитися виглядати, пасувати
  (різні приклади вживання в різних значеннях див нижче *)
багаточисельний численний
багатократний багаторазовий
рахувати (мати думку) вважати
капля крапля
мішати (перешкоджати) заважати
срок термін
просрочений протермінований
відстрочка відтермінування
завідуючий завідувач
виконуючий виконувач
карман кишеня
прикарманити привласнити
одіяло ковдра
підодіяльник підковдра
простиня простирадло
чемодан валіза
повід привід
прівідєніє, прізрак привид
оптом гуртом
пересікатись перетинатись
опасно небезпечно
круглодобово цілодобово
         

Ти гарно дивишсяТи гарно виглядаєш

Ти гарно дивишся в цій сукні Тобі пасує ця скуня

Ви гарно дивитесь разом Ви гарна пара

 

N.B. Терміни! Величезну кількість термінів, слів та висловів науково-технічного спрямування ми вживаємо невірно:

 

зварка зварювання
прєдохранітєль запобіжник
дворнікі (лобового скла) двірники
спіци (в колесі) шприхи
включатєль / виключатєль вмикач / вимикач
удлінітєль подовжувач
атвьортка викрутка
гвоздь цвях
сверло свердло
стєклорєз склоріз  

 

Тут же подаємо список слів, з якими часто виникають помилки – людям важко підібрати український еквівалент:

 

Проблематичне слово російською Правильний український переклад
упасть в обморок, потерять сознание знепритомніти, втратити свідомість
очнуться прийти до тями/ отямитись/ опритомніти
показания свідчення
заметить помітити
носки шкарпетки
перчатки рукавиці
полотенце рушник
понятно зрозуміло
вдруг раптом, раптово
зря дарма, даремно
ужас Жах  

І така сама ситуація з шаблонними висловами:

 

приймати участь брати участь
на сьогоднішній день на сьогодні
все рівно все одно / байдуже
по поводу з приводу

Сленги, як віруси, поширюються миттєво:

- Класно базариш, чувак.

- Не харь мене!

- Ти що, обалдів?

- Вали звідси!

- Братело, ти задовбав!

- Прикинь, яка тьола!

- Вопше. Я так ржалась.

- Тіпа ти не знаєш?

- Галімо. Повний атстой.

- Не гони понти.

- Вав, зашибись!

- Живу в кайф.

- Кльово! Хавчик!

- Кароче, купи хавчик.

- Маєш бабки?

- Супертусовка.

- Твої предки вдома?

- Я пішов на хату.

- Мене харить.

- Я шибу?

- Вроді знаю.

- Офігенно дрейфиш...

 

Українська мова, згідно з класифікацією ЮНЕСКО, за влучністю передачі образу, дії, за милозвучністю посідає третє місце після французької та іспанської. Якщо нашу мову так високо оцінено у світі, то чи не повинна вона бути у нас найпершою?

Мова – це святість народу. А ми цю святість не повинні осквернювати. То чи варто вимовляти вульгарні слова, культивувати погані думки і бажання, якщо цим ми шкодимо собі та іншим?