Позамовний метод обліку витрат

Тема 5. Методи обліку витрат і калькулювання фактичної

собівартості продукції

5.1. Позамовний метод обліку витрат.

5.2. Попередільний методобліку витрат.

5.2.1. Метод ФІФО.

5.2.2. Метод середньої зваженої собівартості.

5.3. Нормативний метод обліку витрат.

5.4. Система «стандарт-кост» як зарубіжний аналог нормативного методу.

5.5. Облік і калькулювання собівартості продукції за неповними витратами («директ – костинг»).

5.6. Калькулювання за основними видами діяльності.

Позамовний метод обліку витратвикористовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах, а саме в суднобудуванні, літакобудуванні, деяких галузях важкого машинобудування й металообробки, у ремонтних цехах тощо.

При позамовномуметоді обліку об’єктом обліку та калькулювання собівартості є окреме виробниче замовлення, що відкривається на один чи кілька однорідних виробів, які передбачається виробляти протягом місяця (на вироби серійного і масового виробництва), або на кожний виріб, виготовлений у порядку індивідуального (разового) замовлення.

Усі витрати на виробництво враховуються за окремими замовленнями з поділом на витрати за нормами й відхиленнями від них.

У бухгалтерії на кожне замовлення відкриваються карти аналітичного обліку за встановленою номенклатурою витрат, де зазначається найменування, тип і якість виробу, замовник, виконавець і строк виконання замовлення, планова собівартість.

Фактичні прямі витрати, відображені у картках, повинні повністю збігатися з даними первинних документів і відображатися на рахунку «Виробництво» до закінчення робіт за цим замовленням. Відхилення фактичних витрат від витрат за діючими нормами розкривається в аналітичних картах витрат на виробництво, пояснюються причини відхилень.

Облік загальновиробничих накладних витрат записують до окремої карти (відомості) за визначеною номенклатурою статей витрат.

Для розподілу загальновиробничих витрат між окремими замовленнями застосовується попередньо розрахована кількість загальновиробничих витрат. Між окремими замовленнями розрахована кількість загальновиробничих витрат розподіляється з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо).

Фактична собівартість кожного замовлення складається з суми прямих витрат та частки розподілених загальновиробничих витрат. Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції.

Незавершене виробництво визначається шляхом сумування фактичних витрат за кожним незакінченим замовленням.