Поняття парламенту
Загальні засади організації органів державної влади та місцевого самоврядування
Конституційно-правові основи організації державної влади в Україні
У Конституції України закріплено засади, що визначають характер і статус органів державної влади, а також тих органів, які реалізують цю владу. Стаття 5 Конституції України встановлює: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". У цій статті сформульовано три напрямки (форми) реалізації народовладдя:
1) у формі безпосередньої (прямої) демократії;
2) через органи державної влади;
3) через органи місцевого самоврядування.
У ст. 6 Конституції України проголошується один з важливих принципів державної влади, що є одночасно характерною ознакою й атрибутом правової держави — розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей демократичний принцип став провідним в організації й функціонуванні державної влади та її органів в Україні. Він дає можливість не лише розмежувати компетенцію між різними гілками державної влади, а й створити необхідну систему стримувань і противаг, яка не дає змогу привласнити всю повноту державної влади одному органові держави. Поважання принципу розподілу влад є важливою гарантією проти узурпації влади народу державою.
. Згідно зі ст. 7 Конституції України, в нашій державі визнається та гарантується місцеве самоврядування. Воно є самостійним у межах своїх повноважень. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади. Та це не означає, що місцеве самоврядування - як демократичний феномен, одне з проявів народовладдя - "відірване" від державної влади.
Усі державні органи залежно від їхніх рівня та компетенції можна поділити на дві великі групи: вищі чи центральні, державні органи та місцеві державні органи. До вищих центральних державних органів належать ті, що поширюють свою дію на територію всієї держави, а місцеві державні органи мають повноваження тільки в межах своєї території.
Невід'ємними ознаками демократичних і правових країн, до яких, згідно зі ст. 1 Конституції України, належить й Україна є парламент і парламентаризм. Саме з ідеями парламентаризму пов'язана участь народу в здійсненні державної влади.
Парламент(англ. "parliament'', від франц. "parler" — говорити) — родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького та законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу та працює на постійній основі (паралельна назва — легіслатура — від лат. "legislator" — той, що пропонує законопроект). Представницькі органи країн світу мають різні назви - Федеральні збори (Російська Федерація, Швейцарія), Народні збори (Албанія, Болгарія), Державні збори (Естонія, Угорщина), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль) та ін.
Парламентаризм— це система взаємодії держави та суспільства, в якій провідне місце належить парламентові.
Названі два поняття тісно пов'язані та взаємозумовлені, але не тотожні. Парламент може функціонувати й без парламентаризму, але парламентаризм не може бути поза парламентом. Одночасно парламентаризм - це не тільки парламент, а й цілісна система державного управління.
Парламентаризм в Україні має давні традиції. Попередниками парламенту в його сучасному значенні було народне віче, козацькі та інші ради. Спираючись на ці традиції й багатовікову історію українського державотворення, чинна Конституція України закріпила назву "рада" як щодо парламенту держави, так і стосовно представницьких органів місцевого самоврядування.
Сучасному парламентові, зокрема й Верховній Раді України,притаманні такі ознаки:
- це загальнодержавний орган, діяльність якого поширюється на всю територію держави;
г- це єдиний орган законодавчої влади;
- це обов'язково колегіальний орган, який складаєтьсяз парламентарів, кількість котрих має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;
- здійснює свою діяльність з належними йому правами, а не через які-небудь розпорядження, наданих йому кимось іншим;
- формується на виборних засадах - за допомогою вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його
легітимний характер;
- це орган загальної компетенції, до відома якого належить широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання та який бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.
Зазвичай, під парламентом розуміють однопалатну представницьку установу чи нижчу палату двохпалатного парламенту (Державна Дума в Росії,' Палата представників у США, Національні збори у Франції"). Та бувають трипалатні (в 90-ті pp. XX ст. в Південноафриканській Республіці ) й навіть п'ятипалатні парламенти (у 70-ті pp. XX ст. в Югославії). В Україні парламент однопалатний - Верховна Рада України.
Якщо парламент складається з двох палат, то членів нижчої палати, звичайно, називають депутатами (їх, зазвичай, обирають), а членів верховної палати - сенаторами (призначаються чи обираються непрямими виборами).
Терміни, на які обираються чи призначаються парламентарії до верхньої та нижньої палат у різних країнах мають істотну відмінність. Звичайно, нижні палати обираються в середньому на 4-5 років, а верхні на значно більший термін (США - 2 і 6 років, Франція 5 і 9 років, Японія 4 і 6 років). Іноді обидві палати обираються на один і той же термін.
Як свідчить практика, однопалатні парламенти діють, переважно, в середніх і малих за розміром території державах, а також у країнах, які розвиваються; двопалатні -у великих демократичних та федеративних державах (США, Німеччина, Італія, Російська Федерація, Індія та ін.).
Кількісний склад парламенту в різних країнах світу теж неоднаковий. У середньому - від 200 до 600 осіб. Найчисленніший з-поміж органів законодавчої влади - Всекитайські збори народних представників (3000 осіб), а найкомпактніший - Законодавча асамблея Ліхтенштейну (15 осіб). Нині парламенти діють більше, ніж у 160 країнах світу. За змістом своєї діяльності вони є, насамперед, органами законодавчої влади, легіслатурами. Водночас у їхній діяльності значне місце відведено й іншим функціям-представницькій, установчій, контрольній, бюджетно-фінансовій тощо.