Поняття і ознаки співучасті

Співучасть у злочині

1. Злочини вчиняються не лише поодинці. Досить часто в одно­му злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких си­туаціях виникає питання про співучасть у злочині. Норми КК, що ре­гулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність спів­учасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.

1) Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосере­дньо у вчиненні об'­єктивних ознак злочину не брали участі. Напри­клад, як відповідає особа, що підмовила іншу вбити потерпілого або дала для цього зброю? Адже ця особа безпосередньо вбивства не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа буде визна­на підбурювачем або пособником вбивства і відповідатиме по­ряд з виконавцем за вчинення даного злочину.

2) Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочи­ну в прин­ципі підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і прихо­вування. Дійсно, коли діють дві або більше особи, вони підтримують один од­ного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізува­ти опір жертви, втекти з місця події, приховати потім здо­буте зло­чинним шляхом майно тощо. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору ква­ліфікацію злочину (наприклад, вчинення крадіжки за по­передньою змовою групою осіб - ч. 2 ст. 185 КК України), або вважається об­тяжуючою обстави­ною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України).

Великого поширення набула зараз організована злочинність. У цілому від 30 до 40 % злочинів вчиняються організованими групами злочинців, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага до­сягає 60 %. За перше півріччя 2000 р., наприклад, виявлено більше 600 організованих груп, що вчинили близько 5 000 злочинів. Найча­стіше організованими групами вчиняються такі тяжкі й особливо тяжкі злочини, як крадіжки і привласнення у великих і особливо ве­ликих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет (ви­магання), конт­рабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Ма­ють місце і вчинення та­кими злочинними об'єднаннями терористи­чних актів, тяжких тілесних ушко­джень, зґвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних по­сягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь в організованій групі.

Для правильного застосування норм КК про співучасть слід, пе­редусім, засвоїти його поняття.

2. У статті 26 КК України говориться, що співучастю у злочині визна­ється умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умис­ного злочину. Це формулювання вироблене в результаті довголітніх теоретичних до­сліджень і є розвитком поняття співучасті, що міс­тилося у ст. 19 КК 1960 р. Та­ким чином,співучасть - це об 'єднан­ня, коли кілька осіб вчиняють злочин спі­льно і умисно.

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особ­ливих, ін­ших підстав відповідальності - підставою відповідаль­ності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає лише одне - вона (ця норма) має застосовуватися до будь-якого випадку вчинення злочину, зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті. Так, положення ст. 26 КК України застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, викрадення нарко­тиків, як і будь-якого іншого злочину.

При розкритті змісту співучасті слід встановлювати його об'єк­тивну і су­б'єктивну сторони, інакше кажучи, об'єктивні і суб'єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об'єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами - злочин, вчине­ний декількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно.

Суб'єктивні ознаки - вказівкою, що співучасть - це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, при окресленні об'єктивних і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. І дійсно, спільність ха­рактеризує й об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті - це спіль­ність дій учасників, то су­б'єктивні ознаки - це спільність їх умислу.

3. Об'єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину - тобто бути фізичною осо­бою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2) співучасть - це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака спів­участі містить такі три моменти:

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функ­ції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин - це результат загальної, спільної діяльності всіх спів­учасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок. Іноді спів­участь образно порівнюють з грою в оркестрі, де кожен інструмент, кожен музикант веде свою партію, а в цілому виходить єдина мелодія;

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в ре­зультаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучас­ники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо три особи вчинили вбивство, то кожний з них повинен нести відповідальність за вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча він сам безпо­середньо і не вбивав жертви. Тому особа, що підкупила вби­вцю, як і особа, що дала для цього зброю, несуть відповідальність за вбивст­во, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визнача­ється в принципі тим, що вчинив виконавець злочину;

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасни­ків і тим зло­чином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв'язок. Причому опо­середкований причинний зв'язок, тому що за­гальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом пе­редувати тому злочину, що вчиняє виконавець, вона ство­рює реаль­ну можливість для виконавця вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість в дійсність, спричиняючи необхідний наслідок. Дійсно, ті, хто підмовив особу вбити потерпілого і хто дав для цього зброю, тим самим створили реальну можливість для вбивці реалізувати задумане. Од­нак перетворення цієї можливості на дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв'язок тут має опосередкований характер. Якщо при­чинний зв'язок відсутній, то немає такої об'єктивної ознаки співучасті, як спі­льність, а отже немає і співучасті. Візьмемо простий приклад. А. до вчинен­ня розбою обіцяє Б. сховати викрадене майно. Тут дії А. - заздале­гідь дана обіця­нка Б. сховати викрадене - перебуває у причинно­му зв'язку з розбоєм, що вчи­нив Б. Тому А. - співучасник, а саме пособник розбою. Але досить уявити собі, що Б. вчинив розбій і, бажаючи сховати викрадене, прийшов до свого знайо­мого А. і по­просив його сховати викрадене, що А. і вчинив. Тут співучасті не­має, тому що дії по приховуванню викраденого заздалегідь не обіцяні Б., не пе­ребувають з ними в причинному зв'язку, а тому не є співучас­тю. Відповідаль­ність за такс приховування як за окремий злочин буде розглянута в § 6 цього розділу.

4. Суб'єктивні ознаки співучасті - умисна спільна участь у вчи­ненні умис­ного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єкти­вні ознаки співучасті) виражена словами - злочин вчиняється умисно і спільно. З цього формулювання закону випли­ває, що:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), ді­ють умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації.

1. Перш за все, із закону випливає однозначний висновок - спів­участь у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Питання про співучасть у не­обережних злочинах порушувалася в науці досить давно. Так, ще у XIX сто­річчі деякі криміналісти відстоювали мож­ливість співучасті в необережних злочинах. Вже в радянський період вчений А.Н. Трайнін доводив наявність співучасті в необережних зло­чинах. Таку точку зору висловлюють вчені Укра­їни. Пожвавлення дискусії з цього питання викликано значним зростанням не­обережної злочинності, особливо в сфері «людина — машина», наприклад, на автомототранспорті. Все частіше доводиться стикатися з випадками спільного заподіяння декількома особами з необережності злочинно­го наслідку. Це так зване необережне співзаподіяння. Наприклад, два тесляри, що працюють на бу­дівництві житлового будинку, скидають з висоти колоду, не переконавшись в тому, що внизу нікого немає, вна­слідок чого смертельно травмовано людину, яка там проходила. Або водії автомашин, що їдуть по шосе, з порушенням пра­вил дорожньо­го руху, обганяючи один одного, внаслідок чого на одному з об­гонів відбувається зіткнення машин і травми одержують пасажири, що їхали в них. І в першому, і в другому випадку винні діють з необережності, спільно за­подіюючи суспільне небезпечні наслідки. Однак такі спільні дії не можна ви­знати співучастю через те, що тут відсутнє об'єднан­ня злочинної волі діючих осіб. У таких випадках кожний із співзаподіювачів несе відповідальність за свої дії самостійно.

2. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучас­ники повинні діяти також умисно. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необ­ережності, а інша, використовуючи це, діє уми­сно, — співучасть відсутня (на­приклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось, викори­стовуючи це, заволодіває зброєю і вчиняє з його вико­ристанням уми­сне вбивство). У цьому випадку працівник міліції буде нести відпо­відальність за злочинне недбале зберігання зброї - за ст. 264 КК України, а осо­ба, що використала пістолет, - за умисне вбивство - за ч. 1 ст. 115 КК Укра­їни.

Що ж означає діяти умисно при співучасті?

Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Таким чином, спі­льність характеризує не тільки об'єктивну, але й суб'єк­тивну сторону спів­участі в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення кон­кретного злочину. Саме спільний уми­сел і знаходить своє об'єктив­не вираження в спільності дій співучасників. При­чому змова (узго­дженість) - це обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозу­міло, сама змова (узгодженість) може мати різний характер, виражатися різним способом, інакше кажучи, форми обміну інформацією мо­жуть бути різними. У більшості випадків така змова є усною, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Однак можлива й пись­мова змова - шляхом обміну записками, накре­сленням плану дій, чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за до­помогою технічних систем (телефону, інтернету і т.п.). Рідше зустрічається змова, що виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вва­жаються мовчазні дії, з яких можна зробити, висновок про дійсні умисли особи (від ла­тинського сопсшаіо — висновок). Це, напри­клад, обмін жестами, мімікою, пев­ними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому разі змова, взаєм­на узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті.

Який же умисел повинен бути у співучасників, який його зміст?

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією осо­бою, міс­тить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиня­ється в співучасті, і той і інший моменти умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співуча­сник усві­домлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник та­кож передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільне небезпе­чний наслідок. Тобто співучас­ник передбачає, що в результаті його дії розвиток причинного зв'я­зку призведе до того, що виконавець вчинить задуманий спів­учас­никами злочин.

Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про зло­чинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформо­ваності - найва­жливіша ознака співучасті. Так, якщо особа, що вирішила вбити жертву, про­сить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство, то співучасть відсутня, тому що, даючи рушницю, особа не була по­інформована, не знала про дійсний намір вбивці. Якщо ж така руш­ниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то має місце співучасть, тому що той, хто дав рушницю, діє узгоджено з ви­конавцем, обі­знаний про його злочинні наміри.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється насамперед у ба­жанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали нас­лідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досяг­ти виконавець. У злочи­нах з формальним складом співучасники ба­жають, щоб виконавець вчинив за­думану ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті, варто мати на увазі, що всі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не всі згодні, що тут можливий і умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумнів, тому що необґрунтовано звужує поняття співучасті.

Передусім слід зазначити, що сам закон (ст. 26 КК України), говорячи про умисел при співучасті, не вказує види такого умислу, допускаючи тим са­мим, що він може бути як прямим, так і непрямим.

Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких ви­падках дії співвиконавців не будуть вважатися співучістю в злочині. Наприклад, три чо­ловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому вдарів ногами, руками по різних частинах тіла, не бажаючи спричинення смерті, але свідомо допускаючи і такий наслідок по­боїв. Внаслідок побоїв потерпілий помер. Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи виконавцями (співвиконавцями), діють з не­прямим умислом, не бажаючи смерті жертви, але свідомо її допу­скаючи. Їх у повній відповідності з ст. 27 КК України слід визнати співучасни­ками. Кілька років тому у Київській області мав місце такий випа­док. Машина швидкої до­помоги, прибувши за викликом, забрала хворого, що перебував у непритом­ному стані. По дорозі, внаслідок закінчення зміни (а доставлення хворого до лі­карні вимагало багато часу), лікар, санітар та водій, які його супроводжували, виріши­ли вивантажити хворого у лісопосадці, що вони і зробили. Грома­дянин, який перебував поблизу, намагався їх присоромити, на що вони відповіли: «Ні­чого, як-небудь оклимається» і поїхали з місця події. Викликана цим громадя­нином інша машина швидкої допомоги вже знайшла потерпілого мертвим. Ціл­ком очевидно, що винні, а вони всі є співвиконавцями злочину, передбачали, що в результаті їх дій хворий може вмерти, цього, звичайно, не бажали, але сві­домо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Непрямий умисел можливий також і в поведінці пособника. Так, у справі, що мала місце в одному з міст, слідчий-жінка, потрапивши під вплив підслід­ного, передала останньому пістолет для вчинення ним втечі з в'язниці, однак просила не використовувати його. Винний же, вчиняючи втечу, вбив охоронця. Даючи пістолет, жінка розуміла, що зброя може бути використана і, хоча і не бажала цього, але свідомо до­пускала і наслідок у виді смерті осіб, які спробу­ють завадити втечі. У цій справі має місце пособництво у вбивстві з непрямим умислом.

Таким чином, співучасть у злочині можлива не лише з прямим, але і з не­прямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця або по­собника.

Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однако­вими, так і різними. Наприклад, при вчиненні вбивства всі спів­учасники мо­жуть мати один мотив - помсту потерпілому. Але можуть бути і ситуації, коли одні із співучасників діють з помсти, а інші - з корисливих мотивів. Так, при «замовленому» вбивстві вбивця, підкуп­лений підбурювачем, діє з корисливих мотивів, а сам підбурювач може керуватися мотивом помсти, ворожнечі, зазд­рощів до потерпілого. Не­схожість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може вплива­ти в деяких випадках на кваліфікацію злочину, про що мова буде йти далі, і враховуватися при призначенні покарання співучасника.

Вже з прикладів, що наводилися, видно, що співучасники можуть викону­вати в злочині різні ролі.