Підстави кримінальної відповідальності

1. При визначенні підстав кримінальної відповідальності необ­хідно відпові­сти на три питання: 1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, що вчинила злочин? 2) за що особа підля­гає кримінальній відповідаль­ності? 3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

Що стосується першого питання, то йдеться про філолофськостичне обґру­нтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство і держава мають право докоряти людині, яка по­рушила кримінально-правову за­борону, і на чому заснований такий докір. Відповіді на друге і третє питання припускають з'ясування того, що є юридичною підставою кримінальної відпо­відальності особи, яка вчинила злочин.

2. Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як осо­бистість наді­лений свідомістю і волею, здатний співвідносити свою поведінку з кримі­нально-правовими заборонами і лише тому може підлягати кримінальній від­повідальності за їх порушення. Однак щоб обґрунтувати етичний докір такій особі, необхідно переконати­ся, що вона мала реальну можливість не порушу­вати кримінально-правову заборону. В зв'язку з цим слід з'ясувати, в якій мірі взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утри­ма­тися від вчинення злочину або вчинити його.

3. Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина поді­бна машині, яка лише адекватно реагує на зовнішні і внутрішні подраз­ники. Тому кожен вчинок людини, в тому числі й злочин, є неминучим, оскі­льки він уже визначений всіма попередні­ми подіями, які мали місце в житті цієї людини. В такому різі лю­дина — раб обставин, вона позбавлена можливості ві­льного воле­виявлення, а відтак, і вільного вибору своєї поведінки, що фаталь­но вже визначена наперед. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то і неможлива негативна мо­ральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти вбачають не стіль­ки в засудженні злочинної волі, скільки в об'єктив­ній шкідливості злочину для суспільства.

Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єди­ною причи­ною вчинення особою злочину є його абсолютна, нічим не обмежена свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається її злою волею, що існує незалежно від будь-яких обставин, у тому числі й від її розуму і совісті. Свобо­дна воля, і тільки вона, обирає, як зробити людині в даній ситуації. Тому обґру­нтування засуджен­ня особи за вчинений злочин полягає в порочності цієї злої свободної волі злочинця.

Більш правильним є погляд (діалектичний детермінізм), відпо­відно до якого людина, опинившись перед вибором — вчинити зло­чин або утриматися від цього, залежить як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, сові­сті, переконань, схильностей, потреб, інтересів і т.ін. При цьому навряд чи ві­рно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку. Злочин, вчинений людиною, є при-чинно пов'язаним як з її свідомістю, так і з об'єктивною дійсністю. Зовні­шні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише переломлюю­чись через її внутрішні психічні установки, свідомість. Саме розум, совість, пе­реконання тощо підказують людині, як зро­бити їй в конкретній ситуації. Проте підстава для етичного і право­вого засудження злочину і особи, яка його вчи­нила, є лише в тому разі, якщо ця особа мала об'єктивну можливість обрати із наявних варіантів поведінки (хоча б із двох) незлочинний засіб досягнення по­ставленої мети. Таким чином, наявність відносної свободи вибо­ру вчинку (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримінальної від­повідальності конкре­тно/особи за обраний нею злочинний варіант по­ведінки. В такому разі криміна­льна відповідальність спроможна ви­ступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим детермінувати їх поведінку в майбутньому. Отже, якщо людина сві­домо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість зроби­ти інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку дер­жави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також по­передження вчи­нення злочинів як цією особою, так й іншими.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відпові­дальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому поло­женні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідально­сті. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення та­кого суспіль­не небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу злочи­ну, передбаченого КК. Тому і говорять, що єдиною підставою кри­мінальної відповідальності є склад злочину.

В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фак­тичну і юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійс­ності суспільне небезпечного діяння, а юридична — це передбаченість та­кого діяння в КК. Підставою кри­мінальної відповідальності є встановлення су­дом повної відповід­ності фактичної і юридичної сторін вчиненого. Відсутність та­кої від­повідності свідчить і про відсутність підстави кримінальної від­повіда­ль­ності, тобто складу злочину.

Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягне­ний до кри­мінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Це по­ложення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції Украї­ни, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юри­дичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопору­шення.

5. Як відзначалося, кримінальна відповідальність — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави — об­винувальному вироку суду. В зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріаль­ною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається не­винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об­ви­нувальним вироком суду.