Поглиблення економічної кризи та її вплив на внутріполітичну ситуацію в державі (1992-1994).

Проголошення незалежності України не призвело до очікуваного населенням швидкого поліпшення економічного становища, а відтак і матеріального покращення життєвого рівня. Починаючи з 1991 р. незалежна Україна зіштовхнулася з низкою складних економічних проблем, наслідком яких стала глибока економічна криза. Найважливішими її причинами були:

· розрив штучно підтримуваних в СРСР виробничих зв’язків між регіонами величезної країни;

· відсутність замкнутого циклу виробництва. Україна була всього лише ланкою у загальносоюзному економічному комплексі, тобто частка товарів готових до вжитку, які вироблялися українськими підприємствами становила лише третину загальної товарної маси, у той час як у незалежній державі вона має складати 65%-70%;

· відсутність національної кредитно-фінансової системи;

· значна енергоємність української економіки та залежність від зовнішніх джерел постачання;

· брак власного досвіду в галузі державного управління.

Соціально-економічна, а слідом за нею й політична ситуація в Україні значно загострилася після того, як Росія запровадила в себе з 2 січня 1992 р. лібералізацію цін. З свого боку Кабінет Міністрів України на чолі з В.Фокіним прийняв Постанову, що передбачала запровадження вільних цін, що, по суті, означало їх підвищення. Опозиція в особі Народного Руху розгорнула жорстку критику економічної політики уряду і зажадала його відставки. Ситуацію в українській економіці ускладнювала і нерішучість уряду до швидких і радикальних змін. Спізнившись із введенням в обіг власної валюти, останній не спромігся захистити Україну від експансії грошової маси з Росії. Запровадження 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання лише на деякий час стримало гіперінфляцію, що насувалася. У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила „Основи національної економічної політики”, що передбачали комплекс заходів спрямованих на конверсію оборонної промисловості, розвиток тих галузей виробництва, які забезпечують населення споживчими товарами, пріоритет у розвитку агропромислового комплексу. Важливе значення мали закони „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про форми власності на землю”, які створювали підґрунтя для переходу від командно-адміністративної до ринкової моделі економіки. Проте реалізація законів проходила вкрай повільно. Наприкінці року економіка України все більше занурювалася у хаос, ставала некерованою і руйнувалася. Місячний рівень інфляції досяг 50%. У вересні 1992 р. країну сколихнули масові страйки гірників, залізничників, авіадиспетчерів цивільної авіації. Зважаючи на незадоволення серед широких верств суспільства діями уряду, Верховна Рада України на позачерговій сесії у жовтні 1992 р. відправила у відставку Кабінет Міністрів В.Фокіна, призначивши новий уряд на чолі з прем’єр-міністром Л.Кучмою. Щоб стабілізувати становище уряду було надано надзвичайні повноваження (листопад 1992-жовтень 1993 рр.). Їх суть полягала у тому, щоб відновити адміністративно-командні методи управління економікою. На короткий час вони дали деякий позитивний ефект: на початку 1993 р. спостерігалося певне сповільнення спаду виробництва. Пороте досягнуто це було шляхом посилення кредитної емісії, що неминуче призвело до нового стрибка інфляції. Восени 1993 р. вона сягала 70%. Особливо ус­кладнювала ситуацію залежність української економіки від зовнішніх, переважно російських енергоносіїв. Власні потреби нафти Україна покривала лишень на 12,5% (потреби ж становили 40 млн., а власний видобуток -5 млн., тепер він складає близько 3 млн. т. ). Підвищення Росією цін на нафту до світових боляче вдарило по укр. економіці й ще більше посилило кризу. Наприкінці 1993 р інфляція в Україні перевищила уже 90%. Ситуація, що склалася загрожувала повній руйнації національного народногосподарського комплексу. За таких умов Л.Кучма подав у відставку. Наприкінці вересня уряд очолив Президент Л.Кравчук, а обов’язки прем’єр-міністра покладено на Ю. Звягільського (22 вересня 1993-16 червня 1994 р.). Шляхом адміністративних заходів - посилення регуляцій і податків, уряду на короткий час вдалося трохи загальмувати інфляцію. Одначе це утруднювало функціонування легального бізнесу бо штовхнуло його до згортання легальної активності, переходу до „тіньових” методів діяльності, тотального приховування від держави податків. Вже на початок 1994 р, адміністративні методи еконо­мічного управління призвели до чергового поглиблення кризи. Виробництво валового продукту у порівнянні з попередніми також кризовими роками різко скоротилося. Так, якщо у 1992 р. у порів­нянні з попереднім він знизився на 16,5%, 1993- на 14,2, то в 1994 – на 23%. Головна причини поглиблення кризи полягала у нерішучості уряду та прокомуністичної більшості Верховної Ради у реформуванні економіки на нових ринкових засадах. Незважаючи на те, що Верховна Рада розрорбляляла щороку програми виходу з економічної кризи і подавала їх до реалізації відповідним урядам, жодна з них не була реалізована у повному обсязі. Різке падіння виробництва, спричинилося до падіння довіри до президента Л.Кравчука і Верховної Ради. Країну охопили масові робітничі страйки. Щоб розрядити політичну напруженість в країні, Верховна Рада 24 вересня 1993 р. прийняла ухвалу про позачергові вибори до Верховної Ради - на 24 березня 1994 р і президента на 26 червня 1994 р. В результаті виборів більшість місць в Верховній Раді отримали ліві сили. Вибори президента проходили у два тури у червні - липні І994 р. Перемогу здобув Л.Кучма, який йшов на вибори під гаслами боротьби з корупцією і поглиблення інтеграції з Росією. Він набрав 52 % голосів, а Л.Кравчук - 45 %. Отже, вперше території країн СНД, влада в Україні була передана легітимне демократичним шляхом.

Таким чином, впродовж перших трьох років незалежності Україна занурилася у глибоку економічну кризу. Свого апогею вона досягла у середині 1990- х рр. Через непослідовність і нерішучість у запровадженні ринкових механізмів управління економікою, інертність і зацікавленість колишньої компартійної номенклатури у збереженні державної монополії на основні виробничі фонди, а відтак небажання демонополізувати його, провести прозору приватизацію надзвичайно ускладнили, а фактично звели нанівець задекларовані у 1992 р. ринкові реформи.