Ви робите все можливе, незалежно від того, що роблю я.

Рівновага за Нешем: я роблю все можливе, знаючи, що робите ви;

ви робите все можливе, знаючи, що роблю я.

Рівновага домінуючих стратегій є особливим випадком рівноваги за Нешем. У грі може існувати не лише одна точка рівноваги за Нешем. Іноді точка рівноваги за Нешем узагалі відсутня, а іноді таких точок є декілька (тобто існує декілька стабільних наборів стратегій).

Концепція рівноваги за Нешем значною мірою ґрунтується на індивідуальному раціоналізмі. Вибір стратегії кожним гравцем залежить не лише від його власної раціональності, а і від способу мислення та інформованості його опонента. Цей факт можна проілюструвати за допомогою таблиці 8.1, де представлені варіанти вибору фірмами 1 і 2 ціни на свою продукцію.

Вибір високих цін є для фірми 2 домінуючою стратегію, оскільки, користуючись нею, фірма 2 отримує прибуток (одержавши 2 млн.грн. замість 1 млн.грн.), незалежно від того, що робитиме фірма 1. Таким чином, фірмі 1 слід очікувати, що фірма 2 дотримуватиметься домінуючої стратегії. В цьому випадку фірмі 1 краще обрати високу ціну (одержати 2 млн. грн. прибутку), ніж призначити невисоку ціну (одержавши 1 млн. грн. прибутку). Очевидно, що результат (справа вгорі) виявиться для даної гри точкою рівноваги за Нешем, і це єдина точка рівноваги за Нешем. Проте фірма 1 почувалася б краще, якби була впевнена, що фірма 2 повністю розуміє ситуацію на ринку і діє раціонально. Якщо фірма 2 припуститься помилки або зіграє “нечесно”, це завдасть фірмі 1 значних втрат.

Таблиця 8.1 – Стратегія максиміну

Якщо діяти обережно і враховувати, що фірма 2 може бути не повністю поінформованою або нераціонально мислячою особою, можна обрати варіант невисоких цін, і в цьому разі обов’язково одержати прибуток у розмірі 1 млн.грн., і не ризикувати втратити 10 млн.грн. Така стратегія називається стратегією максиміну, оскільки вона максимізує мінімальний прибуток, який можна одержати. Якби обидві фірми користувалися б такими стратегіями, результатом була б верхня права клітинка матриці. Стратегія максиміну консервативна, проте вона не максимізує прибуток (оскільки фірма 1 одержить прибуток у розмірі 1 млн.грн., а не 2 млн.грн.). Якби фірма 1 знала напевно, що фірма 2 користуватиметься стратегією максиміну, то перша віддала б перевагу варіанту високих цін і одержала 2 мнл. грн. прибутку, замість того, щоб користуватися стратегією максиміну і обирати невисокі ціни.

Найвідомішим підходом до аналізу поведінки олігополістів за допомогою теорії ігор є «дилема ув’язненого», суть якої полягає в наступному.

На місці злочину зловили двох злодіїв, яким пред’явили звинувачення у ряді|в ряді| крадіжок. Перед кожним з них встає дилема – зізнаватися в старих (недоведених) крадіжках чи ні. Якщо зізнається лише один із злодіїв, то той, що зізнався отримує мінімальний термін ув’язнення (1 рік), а його товариш, що не розкаявся – максимальний (10 років). Якщо обидва злодії одночасно зізнаються, то обидва отримають |невелику поблажливість (по 6 років ув’язнення), якщо обидва не зізнаються, то обом дадуть покарання|наказання| лише|лише| за останню крадіжку (по 3 роки). Ув’язнені знаходяться у різних камерах і не можуть домовитися один з|із| одним. Ця ситуація – приклад некооперативної (неузгодженої) гри з|із| ненульовою (в даному випадку негативною|заперечною|) сумою. Характерною|вдача| рисою цієї гри є|з'являється| невигідність для обох учасників керуватися своїми особистими інтересами. Оскільки зізнання є домінуючою стратегією для обох злодіїв, то скоріш за все, в результаті вирішення дилеми вони отримають по 6 років ув’язнення.

Таблиця 8.2 –Дилема ув’язненого

На олігополістичному ринку часто виникають ситуації подібні до «дилеми ув’язненого». Наприклад, на ринку існують всього дві фірми (дуополія), перед якими постає питання вибору меншого чи більшого обсягу випуску продукції. При невеликих обсягах виробництва прибутки кожної фірми складуть 6 млн.грн. Якщо обидві фірми оберуть великий обсяг випуску, то ціна на продукцію значно скоротиться і прибутки знизяться до 3 млн.грн. Зрозуміло, що дуополістам краще обрати перший варіант, проте у кожного з них є бажання отримати прибуток у 10 млн.грн., що можливий за умови коли дана фірма обере великий обсяг випуску, а її конкурент невеликий. Крім того у кожної фірми є ризик отримати лише 1 млн. грн. прибутку за умови випуску нею незначного обсягу продукції, якщо її конкурент вироблятиме великий обсяг. Матриця можливих варіантів поведінки представлена у таблиці 8.3.

Таблиця 8.3 – Матриця прибутків дуополістів

В даному випадку пасивна політика високих цін більш вигідна для дуополістів, ніж конкурентна політика низьких цін. Проте можливі ризики і спокуси часто призводять до оберненого результату, коли фірми в умовах дуополії обирають великі обсяги виробництва при низьких цінах, втрачаючи при цьому прибутки.

«Дилема ув’язненого» свідчить про те, що фірмам в умовах олігополістичної взаємозалежності краще укласти угоду про спільну політику, ніж вести конкурентні війни. Ситуація укладення угоди – це приклад кооперативних ігор. Як і у випадку некооперативних ігор, при укладенні угоди іноді можна, обмежуючи гнучкість своїх дій, одержати стратегічну перевагу.

Класичним прикладом кооперативної поведінки олігополістів є картель, який може функціонувати як офіційно, так і на основі таємної змови олігополістів.

Утворення картелю передбачає вироблення сумісної стратегії (з приводу цін та обсягів виробництва), встановлення квот для кожного учасника і створення механізму контролю за виконанням ухвалених рішень. Учасники картелювстановлюють ціну на свою продукцію так, ніби вони злилися в чисту монополію.Встановлення єдиних монопольних цін підвищує виручку всіх учасників, але зростання цін досягається шляхом обов’язкового зниження обсягу продажів. У результаті у кожного учасника виникає спокуса отримати подвійний виграш, продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо подібного роду опортуністична поведінка стане загальною, це стане загрозою для існування об’єднання.