Піднесення Києва

Як і більшість великих міст світу, Київ завдячує своїм звеличенням власному
географічному положенню. Розташований у середній течії Дніпра, він слугував
основним транзитним вузлом на величезній території, прилеглій до Дніпра з прито-
ками. Водночас він був чудовою висхідною для подорожей униз по Дніпру через
Чорне море аж до багатих міст Леванту. До того ж розташування на межі двох гео-
графічних і культурних зон — вкритих лісом рівнин Півночі та відкритих південних
степів — зумовлювало чимале стратегічне значення міста. Тому воно й стало точкою
зіткнення і взаємодії двох історичних тенденцій.

Про одну з них ми вже згадували, а саме про поступове об'єднання численних
розрізнених східнослов'янських общин у великі племена. Кожне з них мало свою
територію, власних вождів і захищені міцним частоколом поселення. В авангарді
цього руху були поляни, на землях яких згодом постане Київ. Згідно з оцінками вче-
них, уже в VI—VII ст. поляни на чолі зі своїм напівлегендарним вождем Києм
утворили сильний племінний союз, що панував над сусідніми племенами й мав тісні
стосунки з Візантією. За легендою, Київ заснував Кий з братами Щеком, Хоривом
і сестрою Либіддю, назвавши місто власним ім'ям. Хоч наші знання про ту добу до-

Фрагмент «Повісті временних літ» (за Радзивіллівським списком XV ст.)

сить туманні, все ж можна припускати, що східні слов'яни взагалі та поляни зокре-
ма значно просунулися у створенні величезного політичного й культурного цілого,
яке називатиметься Київською Руссю.

Ще швидше і рішучіше розгорталися інші події, що спричинилися до появи на
історичній сцені скандінавів. Аби зрозуміти це, слід насамперед окинути поглядом
скелясті й пустельні береги Скандінавії VIII—ЇХ ст., де з причин і досі незрозумі-
лих виник небачений демографічний бум. Не знаходячи засобів до існування на;бать-
ківщині, багато молодих відчайдушних скандінавів сідали на кораблі й рушали шу-
кати долі на чужині. Вони влаштовували спустошливі наскоки на країни Західної
Європи, оселялися на захоплених землях Англії, Франції, Італії та Сіцілії, засновую-
чи там свої королівства та князівства. Інші скандінави, перепливши Атлантику, ко-
лонізували Ісландію, Гренландію і, що цілком можливо, досягали Американського

континенту. Ще інші, зокрема вихідці із Швеції та острова Готланд, яких називали
варягами, мандрували на південний схід. Спочатку вони осідали на берегах Бал-
тійського моря у Альдейг'юборзі, на озері Ладога, а дещо пізніше — у Новгороді,
на озері Ільмень. На відміну від укріплень частоколом у східних слов'ян варязькі
поселення являли собою солідні гради-фортеці, де селився князь із дружиною та
сім'єю, а навколо виростали ремісничі й купецькі передмістя.

Торгуючи з тубільцями, а то й удаючись до грабунку (коли перший спосіб не да-
вав результатів, як правило, застосовували другий), варяги добували хутра, мед,
віск та невільників. Проте вони хотіли більше, ніж могли дати східні слов'яни. Ви-
користовуючи свої поселення як бази, варяги досліджували річкові шляхи, що вели
на південь до великих і розкішних міст Візантії та ісламської цивілізації. За корот-
кий час вони освоїли мережу водних шляхів та волокових переправ по Волзі з Бал-
тійського моря до Каспію, що відкривала шлях до Багдада — цієї багатомовної
столиці ісламського світу. Згодом з'явився ще важливіший шлях. Названий у літо-
писах шляхом «із варягів у греки», він ішов униз Дніпром до Чорного моря й далі
на Константинополь — величезний ринок торгівлі з левантинськими містами й най-
багатше місто в усьому християнському світі.

Переселення далі на південь, ближче до Константинополя, було для заповзят-
ливих варягів лише справою часу. Як пишеться у «Повісті временних літ», у 862 р. два
варязьких ватажки Аскольд і Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новго-
роді, попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташу-
вання Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що насе-
ляли його околиці, наклали данину. Аскольд і Дір, очевидно, швидко зажили собі
багатства й сили, бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напасти
на Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. І хоч
Рюрик уже помер, а його син Ігор (по-скандінавському Інгвар) був ще замолодим,
щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Ігор не досягне
повноліття, зібрав дружину з варягів, слов'ян та фіннів, узяв із собою Ігоря й поплив
до Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда й Діра і, звинувативши
їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його «ма-
тір'ю міст руських».

Так розповідає про прихід варягів до Києва Нестор-Літописець. Проте в результа-
ті ретельного аналізу тексту, проведеного різними поколіннями вчених, у цій опові-
ді виявлено багато внутрішніх суперечностей і слабких місць. Сучасних істориків
дивує, чому могутній, на загальну думку, Рюрик жодного разу не згадується у сучас-
них йому джерелах. Деякі взагалі піддають сумніву сам факт існування Рюрика.
Чи справді могли такі досвідчені ватажки, як Аскольд і Дір, піддатися на явний під-
ступ Олега? Чи був Олег справді пов'язаний з Рюриком, чи, може, літописець просто
намагається скласти для нього шляхетніший родовід? І чим пояснити, що регентство
Олега тривало ще довгий час після того, як Ігор досягнув повноліття? Словом, за
відсутності даних про період до правління Олега в інших джерелах важко відрізнити
реальність від вимислу в Несторовій версії походження Русі.