Курчата

Коні

Жуйка

Вівці

Вівці на пастьбу витрачають більше часу, ніж велика рогата худоба, а саме від 9 до 11 годин на добу. Вони віддають перевагу низькому та густому травостою. Завдяки рухомій верхній губі, гострим різцям вівці згризають траву майже під корінь і збирають з землі маленькі шматочки рослин. Вони чудово пасуться на жнивах, а також на пасовищі де вже утримували велику рогату худобу і коней. Овець можна пасти разом з коровами або телятами. У спекотну погоду вівці переважно рухаються по пасовищу так, щоб сонце було позаду або збоку отари: їм не так спекотно і краще видно траву. При цьому вони ліпше використовують пасовище рухаючись проти напрямку вітру, а у холодну навпаки, по вітру. Вівці добре пасуться вночі під охороною сторожових собак. Безсистемне випасання овець є не вигідним: вони найчастіше затоптують найбільш цінні рослини і якість пасовища значно погіршується. Досвідчені чабани уміло використовують звички овець, регулюють процес випасання. Тварини швидко звикають пересуватися слідом широким фронтом за чабаном.

Поїння овець повинно бути організовано так, щоб прогони до водопою знаходились на мінімальній відстані. Поїдаючи дуже соковиту траву, вівці не відчувають спраги протягом декількох днів. Австралійські дослідники встановили, що на пасовищах з достатньою кількістю зеленої трави і при температурі повітря +30⁰С більшість овець відвідують місце водопою один раз у 3-4 дні, а іноді і рідше. Одного разу тварини не робили спроб пошуків джерела води протягом 11 днів.

У тварин з розвинутими передшлунками (жуйних), що споживають велику кількість волокнистих і об`ємистих кормів, виробляється комплекс рефлекторної діяльності, що складає акт жуйки. Першим з’являється рефлекс відригування, за яким настає повторне пережовування і ковтання. Саме відригування викликається подразненням механорецепторів сітки і кардіальної частини рубця. Регуляція здійснюється нервовим центром, розташованим у довгастому мозку. Корм, частково пережований і проковтнутий у перший раз, з передшлунків засмоктується у стравохід під час вдихання, що створює знижений тиск у плевральній порожнині. В результаті подразнення стінок стровоходу, що надійшли туди при засмоктуванні харчового кому, хвилею антиперестальтичних рухів порція вмісту переноситься назад у ротову порожнину.

Рефлекс жуйки відзначається у телят вже у тритижневому віці. Однак, здатність пережовувати спожитий корм з`являється в них тільки у віці 6-8 місяців. Між часом пастьби і жуйкою існує визначена залежність. У перший день після вигону на нову ділянку пасовища, жуйка у корів менш тривала, у другий день вона триває довше на 40-50 хвилин. Порциг відрізняв що, чим довше велика рогата худоба перебуває на пасовищі, тим тривалішим є час жуйки. При загінній пастьбі жуйка продовжується на протязі 7 годин 43 хвилини, а при випасі на пасовищі 8 годин 1 хвилину. Загальний час жуйки у худоби складає 4-9 годин в залежності від вмісту у кормі сухої речовини і клітковини. Близько 60% часу жуйки припадає на нічний час. велика рогата худоба може пережовувати вміст жуйки стоячи, однак частіше під час жуйки, особливо, вночі, тварини лежать. Протягом доби відзначаються кілька періодів жуйки. Активність пережовування зростає в проміжок часу від 21 години 30 хвилин вечора до 5 години ранку. Для пережовування однієї порції корму, що була відригнута із рубця в ротову порожнину, велика рогата худоба робить до 70 жувальних рухів, у залежності від виду корму. Відригування прийнятого корму, пережовування і зворотне проковтування починається не відразу після його прийому, а у великої рогатої худоби через 30-70 хвилин, у овець через 20-45 хвилин. Додаток Рис. ІІ (1-3)

Час, на протязі якого, відбувається пережовування багатократно відригнутої рубцевої маси називають жуйним періодом. За добу буває 6-8 жуйних періодів, кожний з яких триває 40-50 хвилин.

Час протягом, якого тварина відригує, пережовує і ковтає один харчовий ком, називається жуйним циклом. Він складає 50-60 секунд.

Вівці при утриманні у кошарі на традиційному для них раціоні на поїдання корму витрачають 6 годин 30 хвилин, на жуйку 9 годин 30 хвилин. В інші 8 годин доби жувальна діяльність у них відсутня Гранульований корм, вівці поїдають швидше, ніж сіно, а швидкість поїдання різки займає середнє положення. Швидше всього вони їдять корм в перші 30 хвилин після його роздачі.

Кобили і коні найбільш інтенсивно пасуться зранку. У середньому за день кобили пасуться 10 годин, тобто 80% загального часу перебування на пасовищі, а лошати-сосуни 4 години 37 хвилин, тобто 35,5% усього часу. З віком лошати витрачають на пастьбу більше часу. Кращі результати пастьби досягаються, коли в загоні знаходяться 10-15 кобил з лошатами, без інших груп коней. Коні чистокровної верхової породи перебуваючи на пасовище на протязі 9 годин на добу, у середньому паслися 79% часу при цьому найбільш інтенсивно протягом 3 годин зранку і 2 годин пополудню. Дорослі кобили з`їдали за цей час у середньому 28,3 кг зеленої маси. На тривалість пастьби позитивно впливала температура повітря (18⁰С), підвищена вологість, а також наявність безвітряної погоди.

Спостереження за цілодобовою пастьбою 100 голів коней, чистокровної верхівкової і силезськой порід у період з 1 по 28 липня 1971 року виявили у цих тварин наявність добового ритму. Жеребці інтенсивно паслись з 5 до 9 години ранку і з 16 до 18 вечора, а кобили між 4 і 7, 10 і 12 ранку, 17 і 22 годинами вечора. Значна частина молодняку витрачала на пастьбу 40% часу. Під час пастьби коні англійської верхової породи зрізали траву 15-20 разів за хвилину, а силезської 15-22; без зміни положення і ті й інші робили 3-8 зрізань. У залежності від якості травостою, кобили і жеребці обох порід робили під час пастьби 4-10 кроків у хвилину. Коні англійської верхової породи більш ретельно виїдали траву на пасовищі, ніж коні силезської породи. Автори встановили, що тварин з різних стаєнь проганяли один одного з території на якій випасаються, однак кобили робили це не так енергійно, як жеребці. Згодом табун, що складається з коней одного конезаводу, розбивався на групи по 2-5 голів, що потім постійно випасатися разом.

У вітряну погоду коні, які пасуться, повертаються головою проти напрямку вітру. Незважаючи на розходження в поводженні тварин, на пасовищі відзначаються і деякі загальні закономірності. Так, велика рогата худоба, вівці і коні (незалежно від віку), найбільш охоче пасуться зранку і у вечірні години доби. Під час пастьби череда розділяється на менші групи, що вже не підпускають до себе інших осіб. Дорослі тварини пасуться більш інтенсивно, ніж молодняк. Випас на новій ділянці починається не з краю, а з центру. Тварини не вживають в їжу траву, що росте навколо гноєвих куп.

Курчата, які щойно вилупилися й обсохли, вже здатні клювати корм, причому віддають перевагу великим зернам, наприклад, пшону або гранулам такої ж форми. Зір у пернатих (особливо диких) відіграє велику роль у пошуку корму.

В досліді, курчатам у віці 2 днів згодовували скибочки яєчного жовтка і білка, потім замінили скибочки жовтка шматочками апельсинових кірок такого ж розміру. Курчата спочатку схоплювали апельсинові кірки, але відразу ж їх відкидали, колихаючи головою і кігтями, очищаючи клюв. Після заміни апельсинових кірок жовтком, курчата відносились до нього з підозрою і тільки після багатьох обережних спроб, починали клювати жовток.

Дослідження показали, що птахи розрізняють фізичну форму (розмір часток), колір і смак корму. Цю здатність, намагались використати в промисловому птахівництві, для підвищення рівня поїдання кормів птахами.