Представлення поверхонь і растрових карт

 

Для растрових даних, представлених у вигляді безперервних поверхонь, у різних ГІС-пакетах передбачені кольорові чи чорно-білі палітри. Палітра являє собою послідовність кольорів чи яскравості, за допомогою яких на екрані чи папері відображаються числові значення комірок растрової поверхні. Кількість кольорів у палітрі обмежена; зазвичай використовується 16 чи 256 градацій кольору, розміщених у визначеному порядку. При візуалізації перший колір палітри присвоюється найменшим значенням поверхні, останній – найбільшим, іноді доступний реверс (зворотний порядок проходження кольорів). Для визначення послідовності присвоєння градації кольору конкретним числовим значенням відображуваної поверхні використовується ряд різних методів. Зміна представлення растрової карти може бути досягнута за рахунок різних методів групування (класифікації) значень, зміни кількості класів, різних методів присвоєння кольору різним класам значень.

При використанні лінійної класифікації весь діапазон значень рівномірно розподіляється між мінімальним і максимальним значеннями, ширина класів однакова, кожен клас відповідає порядковому кольору палітри. Таке представлення найбільш оптимальне при рівномірному розподілі значень в інтервалі між найбільшими і найменшими значеннями поверхні (наприклад, при відображенні цифрових моделей рельєфу з рівномірним кроком висотних рівнів). На рис. 6.1 наведені різні варіанти візуалізації карти, що представляє мережу елементарних водотоків у межах басейну ріки. Значення кожної комірки растра відображає кількість комірок, що знаходяться вище за течією (з яких дана комірка одержує водне живлення). Змінюючи верхнє значення відображуваного діапазону, можна одержати різні варіанти видимості водотоків різного класу.

У межах поверхонь, отриманих розрахунковими методами, часто спостерігаються одиничні аномально високі чи низькі значення. При використанні лінійної класифікації ці аномальні значення приводять до угрупування основної маси значень в один-два класи і появи значної кількості порожніх класів. У цих випадках рекомендується використання логарифмічної чи експоненційної класифікації (ширина кожного наступного класу збільшується у відповідній залежності). Якщо аномальні значення є наслідком похибки розрахункового методу, їх виведення можна відмінити, установивши мінімальні і максимальні значення для відображення поверхні. На рис. 6.2 наведена карта того самого басейну ріки в логарифмічній шкалі.

Залежно від використовуваних кольорів і порядку їхнього проходження палітри бувають монохромними (від білого через збільшення насиченості до базового кольору), двоколірні (два базових кольори на кінцях палітри і перехідні кольори між ними), багатоколірні (у палітрі кілька базових кольорів з перехідними ділянками між ними). Для передачі різних характеристик поверхонь можуть використовуватися палітри з різною плавністю передачі кольору, а так само з різкими змінами колірного тону для підкреслення градієнтів.

Для відображення поверхонь у системах роботи з растровими даними може бути передбачено кілька десятків стандартних палітр, а також надані можливості для створення палітр користувачем. Для відображення класифікованих растрових карт (наприклад, для границь землекористування чи ґрунтових ареалів) використовуються спеціальні переривчасті палітри, у яких сусідні кольори підбираються з максимальним розходженням.

При відображенні поверхонь також використовується метод побудови ізоліній. Користувач може використовувати різні методи класифікації для визначення кроку ізоліній, а так само колір ізолінії залежно від її числового значення. Деякі програмні оболонки дозволяють підписувати значення ізолінії, креслити бергштрихи, згладжувати ізолінії за допомогою сплайнових функцій.

 

 

 

Рис. 6.2. Візуалізація карти, що представляє мережу елементарних водотоків, у логарифмічній шкалі

 

Метод затінення (відмивання) рельєфу добре виявляє і відображає топографічні поверхні. У цьому випадку задаються кутове азимутальне положення й висота над горизонтом джерела освітлення, розраховується кут падіння променів на різні ділянки поверхні, розраховується рівень насиченості базового кольору залежно від освітленості елемента растра. Такі напівтонові карти часто використовуються для відображення рельєфу при створенні поліграфічних макетів політичних карт країн, материків і світу.

Метод побудови векторів відображає напрямок ухилу (зміни температур, концентрації, тиску) між сусідніми елементами поверхні. Напрямок відображається за допомогою стрілок, так само для відображення градієнта між сусідніми елементами растра може використовуватися різний колір чи товщина стрілок. За необхідності суміжні елементи растра групуються в блоки визначеного розміру (2´2; 5´5; 10´10 комірок, інші довільні значення), у цьому випадку стрілка характеризує середній напрямок зміни значень для всіх елементів блока.

Метод тривимірних (3-D) блок-діаграм використовує кілька типів відображення рельєфу: у вигляді профілів по одній з горизонтальних осей, у вигляді сітки профілів по обох горизонтальних осях (каркасне зображення), у вигляді трикутних граней TІN-моделі рельєфу. Так само можуть відображатися ізолінії рівних значень поверхні з рівномірним чи змінним кроком. Задаються вертикальний і горизонтальний кути для огляду отриманого тривимірного зображення, вертикальний масштаб, проекція відображення (ортогональна чи перспективна), обмеження перегляду по вертикальних і горизонтальних осях, обрізка країв області блок-діаграми за визначеним контуром. Колір каркасних ліній та ізоліній задається як залежно від значень комірок растра поверхні за палітрою, так і вручну користувачем.

На тривимірну блок-діаграму можливе накладення інших типів зображень – контурних і векторних карт, безперервних чи дискретних текстур, а також графічних файлів із сканованими картами чи аерокосмознімками.

На основі блок-діаграм за наявності в ГІС-пакеті відповідного функціонального модуля будуються різні анімаційні схеми перегляду – задаються напрямок і кут огляду спостережної камери, положення джерела висвітлення, траса руху точки огляду та ін. Отримані зображення з високою фотореалістичною якістю записуються в спеціальний файл із визначеним часовим кроком, на основі окремих кадрів будуються анімаційні фільми з можливістю перетворення і перегляду в стандартних відеоформатах. Такі методи візуалізації використовуються в різних авіаційних чи суднових тренажерах, на яких екіпажі освоюють дії в обстановці визначеного аеропорту, протоки та ін.