ЗАХИСТ ВОЛОДІННЯ
ВИДИ ВОЛОДІННЯ
Римське право розрізняло кілька видів володіння.
Цивільне володіння (possessio civile). Цей вид володіння з'явився тоді, коли не було права власності на землю. Оскільки земля вважалася спільним майном всіх громадян Римської держави, то було дозволено захоплювати пустуючі або покинуті ким-небудь землі для подальшої обробки. Вважалося, що домовладика, захоплюючи землю, володіє нею для своєї сім'ї. В Законах XII таблиць вказувалося, що володілець землі, обробляючи її протягом двох років, перетворюється на власника землі.
Законне володіння — це володіння, набуте будь-якою особою дозволеним способом, наприклад, шляхом передачі, купівлі тощо.
Незаконне володіння — це володіння, набуте недозволеним способом, наприклад, шляхом насильства, обману, таємного викрадення тощо. Незаконне володіння може бути двох видів: добросовісне і недобросовісне. Добросовісне володіння мало місце лише тоді, коли володілець речі не знав і не повинен був знати, що він не маєправомірного володіння (наприклад, крадена річ куплена на базарі).
Недобросовісне володіння означає, що володар знає і повинен знати,що він не має права володіння на цю річ (наприклад злодій).
Суб'єктами володіння могли бути лише ті особи, які мають свою волю. Такими не могли бути діти, молодші семи років, божевільні, юридичні особи тощо. Однак допускалося набуття володіння і володіння за осіб, не здатних мати свою волю, через представника.
Об'єктом володіння могли бути тільки ті речі, які знаходяться у цивільному обігу. Одночасне володіння кількох осіб однією річчю неможливе, але можливе володіння нею по ідеальних частинах, так зване загальне володіння.
Захист володіння здійснювався не у формі судових розглядів, а за допомогою преторських наказів (interdiction), які давали хід особливому інтердиктному захисту.
Захист адміністративними засобами давав можливість показувати, що володіння — це речове право, яке належить суб'єкту права як повноправному члену публічного суспільства і об'єкту адміністративного управління. Характерною рисою інтердиктного захисту є неможливість при спорі про володіння піднімати питання про право володіння. Претор встановлював лише факт володіння і факт його порушення. Рішення претора було неостаточним, незгодна сторона могла його оскаржити. Захист володіння мав попередній (провізорний) характер.
Особа, яка програла спір, могла пізніше пред'явити до відповідача віндикаційний позов. Довівши своє право власності на річ, ця особа отримувала річ з рук того, хто виграв в попередньому спорі, фактичного володільця.
Преторський захист, який був заснований на виявленні фактів володіння і його порушення, в римському праві мав назву посе-сорного захисту (possessorium).
Для захисту володіння використовувалися три групи володарських інтердиктів.
Інтердикти, спрямовані на утримання діючого володіння. В цю групу входили два види інтердиктів: для утримання володіння нерухомими і рухомими речами.
Інтердикти про повернення насильно або таємно викраденої речі. Ця група включає в себе інтердикт захисту нерухомості володільця, яка була насильно відібрана.
Інтердикти про встановлення володіння вперше.
Крім того, існували інтердикти, спрямовані на захист добросовісного володіння, так звані публіціанські позови.
Інтердикт для утримання володіння нерухомими речами застосовувався у таких випадках:
а)при вирішенні питання про наявність існуючого стану речі і закріпленні її стану, наприклад, при виникненні спорів про право на земельні ділянки часто виникало питання, хто власник, а хто просто володілець, і це питання фіксувалося у преторській формулі;
б) у деяких випадках при передачі володільцем всього неволодіючій стороні;
в) при розгляді, що мав характер штрафного позову. Це мало місце тоді, коли якась особа посягала на володіння іншої, перешкоджаючи власнику здійснювати своє право (сусід викинув сміття на сусідню земельну ділянку).
Обидва інтердикти є заборонними і двосторонніми. Інтердикт для захисту володільця нерухомого майна, насильно позбавленого володіння, представляє юридичному володільцю нерухомості насильно позбавлене володіння. Підставою для цього інтердикту могло бути насильство над володільцем або його представником. Насильство проявляється через недопущення його до земельної ділянки або через вигнання його з земельної ділянки. Позивачем була особа, що втратила володіння. Позовні претензії могли бути пред'явлені нею протягом року з дня порушення права. Відповідачем була особа, винна в насильстві. Відповідач при цьому інтердикті присуджувався до повернення земельної ділянки зі всіма її плодами і відшкодованими збитками.
Основою для пред'явлення інтердикту для захисту особи, яка надає свою річ у володіння іншої особи за вимогою, слугувала відмова особи повернути річ після першої вимоги господаря.
Публіціанський позов надавався особі, яка була добросовісним володільцем. Умовами для надання такого захисту були:
добросовісність володіння, набутого за давністю. За публіціанським позовом добросовісний володілець отримував захист лише від недобросовісного володільця законний спосіб набуття володіння.