Економічні погляди Уїльяма Петті (Англія).

Серед істориків економічної думки на теперішній час не має єдиного погляду на роль і значення Уїльяма Петті (1623-1689) у розвитку науки. Меркантилісти висувають його на роль одного з засновників політичної економії. Інші відносять його до видатних меркантилістів. У своїй роботі “Трактат про податки і збори” (1662 р.) Петті оговорює питання про монополії, природу і цінність грошей, відсоток і вексельний курс, земельну ренту, експорт грошей і товарів, про банки і ломбарди, злидарів, церкви, університети і інше. Але у нього змінюється підхід до економічних питань. Якщо для меркантилістів була очевидна цінність золота і срібла, то для Петті немає нічого очевидного, все потребує різнобічного розгляду. Так у своїй роботі “Різне про гроші” (1682 р.) він питає: “Не є країна тим більш бідною, чим менше вона має грошей?” і відповідає: “Не завжди, бо подібно тому, як заможна людина тримає біля себе мало грошей або зовсім їх не тримає біля себе, а постійно перетворює їх знову і знову в різні товари з великою вигодою для себе, так може вчинити і вся країна, яка є не що інше, як поєднання великої кількості окремих людей”.

Що таке багатство країни? Про те як Петті його розуміє говорить його спроба підрахувати багатство Англії у роботі “Слово мудрим” (1664 р.). це сукупність земель, будівель, кораблів, тварин, грошей, посуду і таке інше. Іншими словами багатство нації, згідно Петті, це сума її рухомого і нерухомого майна. А які джерела багатства країни? Петті пише: “Виходячи з нашого переконання, “труд є батько і активний початок багатства, а земля – його мати”. Щоб зміряти сукупне багатство країни в окремий момент достатньо використати ті ціни, які діють на той час. Але зміна цін у часі – об’єктивна реальність. Ще таке зміна цін, якщо грошами виступає монета з коштовного металу? При підвищенні цін за міру зерна йде більше монет. Що це означає? Хліб дорожчає чи гроші дешевіють. Ще Аристотель ставив перед собою таку задачу, але Петті був одним з перших економістів нового часу, хто звернувся до цієї проблеми. Припустимо людина вирощує хліб. Частина врожаю знов йде на насіння, друга частина – на життєві потреби. Тоді “залишок складає природну і істинну земельну ренту цього року”, а середня за 7 років – звичайну ренту цієї землі. Відмітимо розподіл повного (валового) продукту на три частини: відшкодування витрат, заробітну плату (життєві потреби) і чистий доход (ренту). Потім Петті ставить питання: якій кількості грошей може дорівнюватися ця рента? Проблема, яку ставить Петті, пізніше отримала назву відносної вартості. Але він вирішував це питання безвідносно до обмінних угод. Метою його дослідження було упорядкування оподаткування. Для цього треба було вміти вірно оцінити багатство як окремої людини, так і країни в цілому. Вирішуючи таку задачу він і підійшов до питання про єдину міру цінності усіх господарських благ.

З ім’ям Петті пов’язане створення нової наукової дисципліни – економічної статистики. Він назвав цю область знань “політичною арифметикою”. Петті видав роботу з аналогічною назвою у 1676 р. на думку теперішніх світових авторів Уїльям Петті був тією людиною, яка створила поняття національного доходу. Крім того, він перший розрахував його, тобто придумав метод.

10.2. Економічні погляди Пʼєра Буагільбера (Франція).

П’єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714) був окружним суддею в Руані. Як не важко в це повірити, але простий окружний суддя своїм умом дійшов до тих ідей, які будуть відстоювати видатніші митці XVIII ст. – Кене, Тюрго і Адам Сміт.

Відносно трактування багатства Буагільбер дотримувався поглядів аналогічних Петті. Він писав, що гроші самі по собі річ зовсім нікчемна. Їх прагнуть тільки для того, щоб їх тут же за щось віддати. Якщо в країні достатньо необхідних продуктів, то не важливо, більше чи менше в ній срібла. У стародавні часи говорить Буагільбер, було 3-4 професії, а тепер їх 200 і всі вони залежать одна від одної. “Всякий купує продукти свого сусіда, результат його праці тільки при жорсткій умові, нехай мовчазній і невираженій, а саме: що продавець зробить теж саме по відношенні до продукту покупця чи відразу, що іноді трапляється, або через багато рук, проміжних професій, що приводе до того ж самого...”. а через 100 років інший француз Сей скаже “Продукти обмінюються на продукти” і виведе свій славнозвісний “закон ринків”.

У окремий пункт треба виділити думку Буагільбера щодо рівноваги. “Треба, щоб усі речі були у постійній рівновазі і зберігали ціну пропорції у співвідношеннях між собою і відносно витрат, які необхідні для їх відтворення”, “... щоб утримувати рівновагу — єдиний хранитель спільного добробуту, треба, щоб завжди був паритет продаж і покупок, і необхідно чинити так кожному, інакше все загине...”. І якщо якась частина продуктів не знаходить попиту, цього достатньо, “щоб задушити все інше”, тому що “найменший розлад подібно дрожжьовій заразі, яка псує всю державу, із-за взаємного зв’язку речей між собою, як це показано”. І це при тому, що теорію спільної ринкової рівноваги Леон Вальрас запропонує тільки у другій половині ХІХ ст.

Розглядав Буагільбер і питання втручання в економічне життя суспільства. “Потрібен нагляд, щоб змусити дотримуватись згоди і закони справедливості заради такої великої кількості людей, які тільки і прагнуть їх порушити, помиляються з ранку до вечора і які сподіваються збудувати свій добробут на розоренні своїх сусідів. Але тільки одній природі під сілу віддати такий наказ і підтримувати мир. Втручання всякого іншого авторитету лише все занапастить, з якими б благими намірами це не робилося б”. Природу Буагільбер ототожнює з Проведінням, тобто Богом. Вона однаково всіх любить і усіх бажає нагодувати. Що ж пропонує автор правителям країн? “Питання не в тому щоб діяти; необхідно тільки припинити діяти, вчиняючи насильство природі”. “Для цього достатньо однієї миті. У той же час природа, зайшовши волю, ввійшовши у свої права, відновить торгівлю і пропорцію цін між усіма продуктами...”. Пропозиція Буагільбера “припинити діяти” – це майже дослівно головний лозунг фізіократів: “Дайте речам йти своїм ходом”.

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина ХVІІ – перша половина ХІХ ст.). (ч.І)

План:

1. Промисловий перевороту в Англії:

1.1. Передумови промислового перевороту.

1.2. Сутність промислового перевороту

2. Особливості промислового перевороту:

2.1. Франція

2.2. Німеччина

2.3. США

3. Японія:

3.1. Передумови соціально-економічних перетворень у середині XIX століття.

3.2. Революція Мейдзі

3.3. Особливості промислового розвитку

4. Англія – світовий економічний лідер.