Історія Польщі

щення цін, демонстранти розпочали штурм будинку. Проти них були скеровані великі сили міліції та армії, які намагалися розпорошити натовп. Розпочалися сутички, що тривали до пізнього вечора, під час яких були перші вбиті й поранені з обох сторін. Багато демонстрантів було заарештовано. 15 грудня страйк охопив низку великих промислових підприємств Ґданська, Ґдині і Сопота (т.зв. Труймясто - Тримістя). Стихійно виникли страйкові комітети, які поставили вимоги скасування підвищення цін, поліпшення умов праці, звільнення заарештованих. Страйкуючі і демонстранти спалили будинок воєводського комітету, комендатури МО. На звістку про заворушення у Ґданську керівники партії та держави (В. Ґомулка, М. Спихальський, Ю. Циранкевич, К. Світала, В. Ярузельський, С. Каня, М. Мочар, Б. Ящук, Р. Стшелєцький) прийняли рішення застосувати проти страйкуючих вогнепальну зброю і бронетанкову техніку. Водночас частина вищих партійних керівників (Е. Ґерек, М. Мочар, Ю. Тейхма) почала провадити власну гру, прагнучи усунути віл влади В. Гомулку.

Рис. 71. Вулиця Ґданська під час грудневих подій 1970 р.

16 грудня армійські підрозділи окупували Труймясто і відкрили вогонь по учасниках заворушень. У відповідь було оголошено про початок безстрокового окупаційного страйку. Активізувалися незадоволені в Слупську, Ельблонзі, де було вчинено напади на будинки органів влади. Справжні бої з міліцією розгорнулися в Щеціні, де партійне керівництво відмовилося вести переговори зі страйкуючими суднобудівниками. 17 грудня робітники сточні ім. Паризької Комуни і порту Ґдині, йдучи до своїх закладів праці, були розстріляні армійськими частинами. Це викликало обурення й спричинило масові зіткнення неозброєних робітників з міліцією та військами, в ході яких загинуло і було поранено багато цивільних осіб. Сутички у Ґдині, Ґданську і Сопоті тривали цілий день. Страйки і демонстрації охопили майже всі міста Балтійського узбережжя. Вони були заблоковані міліцією і військами, стягнутими з цілої Польщі; зв'язок із зовнішнім світом було припинено.

Рішучість і непоступливість робітників та населення міст Балтійського узбережжя, доведених до відчаю жорстокими діями влади, змусила керівників партії й держави шукати нових шляхів розв'язання конфлікту. В. Ґомулка, переконаний у "змові контрреволюції^-" й "анархізації" суспільства, звернувся по допомогу до Л. Брежнєва. Однак радянське керівництво, обтяжене чехословацькою інтервенцією й конфліктом з