Історія Польщі

З січня 1946 р. провели в КРН закон про націоналізаціюосновних галузей господарства. Він передбачав перехід під контроль і управління держави банків, транспорту, промислових підприємств, на яких працювало понад 50 робітників в одну зміну. Німецька власність конфісковувалася без відшкодування, польська - з відшкодуванням власникам. Під час обговорення закону в КРН депутати ПСЛ і СП намагалися внести поправки, які б піднесли межу націоналізації до 100 робітників в одну зміну. Однак правляча більшість домоглася свого, і умови було залишено без змін. Націоналізація розтяглася на 1946-1948 pp. і завершилася переходом у власність держави 5870 підприємств, що забезпечило повне переважання державної власності: понад 70 % робітників у 1947 р. працювали в державних закладах. Закон про націоналізацію мав не стільки економічне, скільки соціально-політичне значення, окреслюючи новий устрій як "державу без поміщиків і великих капіталістів". Відшкодуванням було охоплено близько третини закладів, але виплата розтяглася на 30 років і незабаром була припинена.

Незважаючи на різноманітні заходи, вплив правлячого табору серед населення був ще недостатнім для перемоги на виборах. У зв'язку з цим керівники ППР і ППС вирішили нейтралізувати опозицію, в якій провідну роль відігравало ПСЛ. На початку січня 1946 р. вони запропонували С. Миколайчику виступити на виборах єдиним блоком партій, а здобуті місця поділити порівну між провідними партіями - ППР, ППС, ПСЛ і СЛ (по 20% місць). Між тим, у січні 1946 р. пройшов з'їзд ПСЛ, на якому партію представляли понад півмільйона членів. Делегати вважали, що ПСЛ спроможна виграти вибори, вимагали ліквідації міністерств безпеки й інформації та пропаганди, звільнення численних політв'язнів. У лютому 1946 р. відбулися переговори між представниками ПСЛ і ППР та ППС. На них прибічники С. Миколайчика поставили умову участі партії в блоці: передачу 75 % депутатських місць у майбутньому сеймі. Правлячі партії не могли на це погодитись. Зрозумівши, що ПСЛ прагне опанувати владу, вони розпочали проти неї масований пропагандистський наступ: партія звинувачувалось у розбраті, зв'язках із збройним підпіллям, окремі її діячі заарештовувались.

Водночас, за ініціативою ППР, було вирішено провести в Польщі "конституційний" референдум,який би з'ясував реальний вплив кожної політичної сили. У квітні 1946 р. правлячі партії провели через КРН закон про всенародний референдум. На референдум, який мав відбутися 30 червня 1946 р., виносилося три питання: 1) чи підтримуєш скасування сенату (верхньої палати парламенту)? 2) чи підтримуєш соціально-економічні реформи при збереженні дрібної приватної власності? 3) чи підтримуєш кордон Польщі на Одрі і Нисі Лужицькій? Усі питання були сформульовані так, щоб не залишити опозиції можливості "відступу":

вони не були принциповими, але негативна відповідь на них давала змогу правлячому табору звинуватити опозицію в "антинародній політиці". Крім того, ППР хотіла провести невелику "репетицію" виборів для адміністративного апарату. Керівники ПСЛ вирішили прийняти виклик і, незважаючи на попередню відмову від сенату у своїх програмних документах, закликали своїх прихильників відповісти негативно на перше питання. Збройне підпілля агітувало за три негативні відповіді, які повинні були виявити ставлення суспільства до нової влади. Політична атмосфера в країні навесні 1946 р. була напруженою. У різних районах спалахували робітничі страйки, спричинені труднощами

Рис.66. Пропагандистський плакат 1945 р. з написом: "Великан і запльований карлик реакції (АК) ".

В умовах комуністичного експерименту

з постачанням продуктів харчування. На селі зріло невдоволення у зв'язку із збереженням обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції. На початку травня силові органи розігнали патріотичні демонстрації з нагоди свята 3 Травня, які відбулися у Кракові, Катовіцах, Ґлівіцах та інших містах. У відповідь на дії властей 20 травня відбувся загальний страйк студентів. Населення, особливо у великих містах, неприхильно ставилося до нової влади, що спиралася на радянську "допомогу". Поширилися приповідки на зразок "Єще бомбка атомова і вруціми внет до Львова" (Ще одна бомбочка атомна і повернемося знов до Львова). Референдум відбувся 30 червня 1946 р. У ньому взяло участь понад 85 % виборців. За офіційними даними, на перше питання позитивно відповіли 68,2%, друге - 77,3%, третє - 91,4%. Однак результати референдуму були сфальсифіковані. За таємною інформацією ППР три рази "так" занотували лише 27 % виборців, а три рази "ні" - 33 %. ПСЛ скерувала протести проти фальсифікацій і порушень, які мали місце під час референдуму, до посольств США, Великобританії та СРСР. Але вони залишилися без відповіді. Зазнавши реальної поразки, правлячий блок однак продемонстрував рішучість і непоступливість в справі збереження влади.

Після референдуму ППР та її союзники подвоїли зусилля, щоб ізолювати опозицію. З цією метою була розгорнута нав'язлива пропаганда єдності польського суспільства, котра нібито спиралася на "результати" референдуму, досягли апогею нападки на ПСЛ, звинувачення її діячів у зв'язках з підпіллям. Невдовзі розпочалися арешти найбільш знаних активістів партії. Усередині ПСЛ виникла опозиція, яка виступила за порозуміння з ППР (Ч. Вицех, Ю. Нєцько). Розкол стався також у СП. Проти опозиції було використано заяви західних політиків, які ставили під сумнів остаточність врегулювання проблеми західних кордонів Польщі. Такі мотиви прозвучали у фултонській промові У. Черчілля і були у вересні 1946 р. повторені держсекретарем США Д. Бірнсом під час його виступу в Штуттґарті. Підтримка С. Миколайчика західними державами давала поживний матеріал для офіційної пропаганди, яка звинувачувала лідерів опозиції в "зраді" національних інтересів і "прислужництві" Заходу. Силові структури активізували боротьбу з підпіллям, скерувавши до найбільш загрожених районів спеціальні оперативні групи, що складалися з підрозділів ВП, КБВ, МО.

Вибори.У вересні 1946 р. ППР утворила Блок демократичних партій, до якого поряд з нею увійшли ППС, СЛ і СД. Блок активно використовував органи влади та адміністрації для проведення своєї політики. Зміцнювалися силові структури: наприкінці 1946 р. МО налічувала 130 тис. осіб, загони ОРМО (Добровільний резерв МО) - 100 тис, КБВ - 30 тис, УБ - 50 тис осіб. ППР робила все можливе, щоб змінити на краще економічну ситуацію. Було поліпшено постачання міського населення продуктами харчування на продовольчі картки, 1 липня 1946 р. ТУНЄ скасував обов'язкові поставки сільгосппродуктів селянами і запровадив їх закупівлю за фіксованими та ринковими цінами. У червні 1946 р. уряд ухвалив декрет "Про злочини, особливо небезпечні в період відбудови держави", який дозволяв притягнути до кримінальної відповідальності навіть за "пропаганду проти союзників Польщі" або загрозу для "інтересів світу праці". Восени 1946 р. було створене Головне управління контролю преси, публікаїїій і видовищ, яке посилило цензуру. ППР чинила тиск на своїх союзників. Вона підтримала в ППС групу прокомуністичних діячів (Ю. Циранкевича, Г. Яблонського), які погоджувалися з провідною роллю ППР. Комуністи були справжнім "двигуном" Блоку демократичних, партій, проголошували гасла відродження Польщі в справедливих кордонах та інтересах "світу праці".

У вересні 1946 р. КРН ухвалила виборчий закон до Законодавчого сейму і призначила вибори на 19 січня 1947 р. Закон забезпечував адміністрації право втручатись і