Поляки в монархії Габсбургів

Кінець XIX ст. в Галичині позначився певним господарським пожвавленням, активізацією суспільно-політичного життя, зростанням напруженості у взаєминах польської та української спільнот. Основні важелі влади в провінції перебували в руках польських консерваторів, які співпрацювали з віденським урядом. Загальне відставання краю в господарському розвитку й гострота соціальних суперечностей позначалися на суспільно-політичній обстановці.

Однією з головних господарських проблемГаличини залишалося збереження великої земельної власності при одночасному браку землі та зубожінні селянства. Великим землевласникам належало понад 40 % усіх сільськогосподарських угідь. Капіталістичні відносини позначилися на великому землеволодінні: частина маєтків була розпарцельована і продана. Однак таких земель було порівняно небагато. Земельний голод серед селян створював великий резерв дешевої робочої сили. 80 % селянських господарств володіли земельними ділянками менше 5 га, а 44 % - менше 2 га. За цими показниками з Галичиною не міг зрівнятися жодний інший регіон Європи. Панські маєтки мали перевагу над селом, зберігаючи в своїх руках сервітути і маючи повну підтримку влади. Попит на землю був дуже високий, тому продавати землю було вигідно. До 1902 р. було поділено на парцели й продано 95 тис. га землі, а за наступне десятиріччя - 243 тис. га. Однак це суттєво не вплинуло на структуру землеволодіння в краї. У Східній Галичині маєтки були особливо великими, що викликало гостре незадоволення українського селянства.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва відбувалася дуже повільно: наявність значної кількості малоземельних селян і великих земельних площ не вимагали застосування добрив і техніки. Тільки після страйків сільськогосподарських робітників на початку XX ст. і подорожчання робіт великі землевласники почали заводити сільськогосподарську техніку. Селяни господарювали по-старому. Під впливом просвітницької діяльності соціалістів та людовців, українських та єврейських партій на початку XX ст. розвинувся потужний кооперативний рух селянства. Його особливістю було роз'єднання за національною ознакою: українська, польська, єврейська (в містах і селах) кооперація. Створювалися кооперативи двох типів - кредитні (заробіткові) і збутові. До 1914 р. діяло 2 тис. кредитних спілок з оборотом 70 млн. корон. Тоді ж функціонувало 109 польських і 81 українських збутових кооперативи. Членами польських кооперативів було 350 тис. осіб, українських - 121 тис, єврейських - 365 тис.

Посилення просвітницької діяльності політичних партій, початки кооперативного руху дещо поліпшили стан справ на початку XX ст. До 1912 р. врожайність основних зернових культур зросла майже до 12 центнерів з гектара, однак вдвічі поступаючися за цим показником Познанщині. Кількість великої рогатої худоби збільшувалася повільно, натомість у 1890-1913 pp. у 2,5 раза зросла кількість свиней і птахів.

На початку XX ст. відбулися зрушення у розвитку промисловості. Після відкриття "великої нафти" в районі Борислава видобуток цієї сировини зріс з 51 тис. тонн у 1883 р. до 2 млн. тонн у 1909 р. Галичина стала єдиним продуцентом нафти в Австро-Угорщині (5 % світового видобутку). Іноземний капітал швидко опанував увесь нафтопромисел, а переробка нафти проводилася на австрійських і німецьких заводах. Тільки невелика