Історія Польщі

особи. У відповідь відбувся одноденний загальний страйк протесту. Впродовж травня неодноразово спалахували страйки і демонстрації в Лодзі. У сутичках з поліцією і військами падали вбиті та поранені. Похорони загиблих перетворювалися на нові антиурядові демонстрації. 23 червня стихійні сутички в Лодзі переросли у збройне повстання. На вулицях міста було споруджено понад 100 барикад, повстанці через нестачу зброї оборонялися камінням. Придушення повстання тривало три дні, загинуло понад 150 робітників, ще близько тисячі було поранено. Соціалістичним партіям не вдалось опанувати стихійний рух робітників Лодзі і запобігти непідготовленому повстанню. Події в Лодзі викликали страйки солідарності в інших промислових районах королівства- Варшаві, Домбровському басейні.

Рис. 50. Демонстрація під національними гаслами у Варшаві 5 листопада 1905 р.

Розмах робітничого руху непокоїв лоялістів та ендеків. Останні вважали, що робітничі виступи шкодять національній справі, зводять нанівець зусилля патріотичних сил у здобутті автономії для Королівства Польського. Створивши НЗР, ендеки розпочали боротьбу проти впливу соціалістичних партій серед робітників. Бойові групи НЗР атакували страйкуючих робітників у Лодзі та інших містах. Під час зіткнень загинуло близько 200 осіб. У відповідь Бойова організація ППС вчинила терористичні акти проти бойовиків ендеків. Усе це загострювало й без того напружену обстановку.

У серпні 1905 р. Росія уклала мирний договір з Японією, тоді ж цар оголосив указ про скликання в недалекому майбутньому Державної думи і проведення суспільно-політичних реформ. Проект думи був підготовлений міністром внутрішніх справ О. Булигіним і передбачав надання їй лише дорадчих компетенцій, а виборчий порядок позбавляв права голосу більшість робітників і селян. У відповідь на це в жовтні 1905 р. було оголошено всеросійський політичний страйк. У Королівстві Польському страйк охопив робітників, селян, службовців. Страйкарі вимагали запровадження демократичних свобод, створення законодавчого парламенту, амністії політв'язнів, 8-годинного робочого дня, соціальних гарантій. Життя імперії було паралізоване. 17 жовтня 1905 р. цар оголосив Маніфест, в якому обіцяв надати демократичні свободи, скликати Державну думу на основі загального виборчого права. Поступки царату додали сміливості масам. Страйки й демонстрації в Королівстві Польському продовжувалися під гаслами

На початку XX століття

повного повалення самодержавства. Наприкінці жовтня в королівстві було оголошено воєнний стан, скеровано додаткові війська для придушення руху.

Жовтневий маніфест царя свідчив про згоду самодержавства на певні демократичні реформи. Нова обстановка вимагала корекції програм основних політичних таборів. Польські "реалісти" вважали, що досягнуто головних цілей революції і на шляху співпраці з урядом вдасться добитися подальших поступок в національних справах. Ендеки дотримувалися погляду, що царат буде змушений запровадити автономію королівства. У листопаді 1905 р. Р. Дмовський провів у Петербурзі переговори з головою російського уряду С Вітте, на яких поставив питання автономії, як неодмінну умову "заспокоєння" краю. Російський прем'єр відкинув постулат автономії, але погодився з розширенням культурних прав поляків. Переговори переконали лідера ендеків у можливості домовитися з російськими правлячами колами. Ендеки перейшли до активної боротьби з впливом соціалістів.

Соціалістичні партії - ППС, СДКПіЛ, Бунд - не погоджувалися з думкою про завершення революції. Соціалісти продовжували підготовку повстання, але ідейні розбіжності між "старими" і "молодими" підважували єдність дій партії. Соціал-демократи пропагували тісну співпрацю з російським робітничим рухом, який, на їх думку, стояв найближче до реалізації завдань соціалістичної революції. Бунд відстоював програму надання культурної автономії всім національностям імперії.

У грудні 1905 р. вибухнуло збройне повстання робітників у Москві, ініційоване РСДРП. Незабаром воно було придушене військовою силою. На звістку про московське повстання ЦКР ППС закликав польських робітників розпочати безстроковий страйк і захоплювати владу на місцях. У Домбровському басейні робітники за вказівкою СДКПіЛ створювали загони міліції та громадські суди. У Білостоку виникла рада робітничих делегатів, яка опинилася під впливом російських есерів (соціалістів-революціонерів) і не відіграла помітної ролі в розвитку революції. План ППС був реалізований лише частково в м. Островєц на Кєлеччині, де під керівництвом соціаліста Ігнація Бернера (1875-1933) робітничий комітет перебрав владу до своїх рук і запровадив Островєцьку республіку. Однак вона проіснувала недовго.

Наприкінці 1905 р. переживав піднесення селянський рух. У ґмінах запроваджувалася польська мова, приймались ухвали з вимогами амністії політв'язнів, демократичних свобод. Цілі повіти відмовлялися сплачувати податки. З'явилися боївки, які нападали на урядові інституції, залізничні станції, магазини. Ендеки намагалися покласти край стихійним діям селян, стверджуючи, що Жовтневий маніфест царя розв'язав усі проблеми села. Вони влаштовували патріотичні демонстрації під гаслами автономії Польщі і легальності політичного життя. Із закликами покласти край анархії і безпорядкам виступила католицька церква; вона засудила радикалізм у всіх його проявах, закликала шанувати релігію і вітчизну.

Поступки царату уможливили бурхливий розвиток громадсько-політичного життя в Королівстві Польському. Виникли сотні нових газет, часописів, товариств. Важливим здобутком революції було створення професійних спілок. Вони засновувалися під патронатом провідних політичних партій: СДКПіЛ створювала т.зв. "класові" профспілки, ППС - "безпартійні", але під своїм керівництвом; ендеки організовували "польські" профспілки, католицькі організації- "християнські". У березні 1906 р. власті дозволили легалізувати профспілки та громадські організації, заборонивши їм порушувати "політичні питання". Однак профспілки стали координатором страйкового руху, який у 1906 р. набув більш організованого характеру. У Королівстві Польському відбулося 47 % загальної кількості страйків імперії. "Польські" і "християнські" профспілки закликали робітників створювати кооперативи, гуртки самодопомоги тощо. Назагал

Історія Польщі

робітничий рух у 1906 р. був роз'єднаний і роздроблений між різними політично-партійними течіями.

Восени 1905 р. розпочалося масове створення приватних шкіл з польською мовою навчання. За короткий час було організовано 247 приватних середніх шкіл. На початку 1906 р. розпочало легальну діяльність товариство Польска Мацєш Школьна (Польська шкільна матиця), яке опікувалося поширення польської освіти. Товариство знаходилося під впливом ендеків; незабаром воно охопило понад 100 тис. членів, заснувало близько 800 приватних шкіл, а також багато бібліотек і читалень. Соціалістичні діячі (Л. Кживіцький, С. Крушевський, Ф. Перль та ін.) відкрили у Варшаві "Університет для всіх", в якому навчалось у 1906-1907 pp. 21 тис. слухачів. Виникли численні культурно-освітні та наукові товариства, які поширювали знання серед населення.

Під час революції легалізувалися польські політичні партії. Не могло бути мови про легалізацію лівих соціалістичних партій, члени яких зазнавали масових репресій. Найшвидше організувалися польські консерватори, які заснували СПР. її діячі (Е. Пільтц, П. Потоцький, В. Спасович) видавали у Варшаві популярну газету Слово, а у Петербурзі - часопис Край. Серед інтелігенції сформувався Поступово-демократичний союз (Звьонзек постемпово-демократични, ЗПД), який намагався поєднати засади соціалізму, націоналізму та лоялізму. Ендеки легалізували діяльність своєї партії СДН, створили губерніальні та повітові відділення, видавали декілька газет і часописів. Активізувала політичну діяльність католицька церква. У 1906 р. виникло Товариство християнських робітників (Стоважишенє роботнікув хшесціяньських, СРХ), яке вело агітацію, наближену до ендецької. Ще на початку 1905 р. був утворений Польський народний союз (Польський звьонзек людовий, ПЗЛ). Його діячі (С. Бжезінський, М. Дембський) виступали з програмою поділу поміщицької землі між селянами, незалежності Польщі. Демократичні риси ПЗЛ зближували союз з ППС.

Наприкінці грудня 1905 р. цар оголосив Декрет про вибори до двопалатного парламенту, що складався з двох палат: нижньої - Державної думи і верхньої -Державної ради. Виборчий закон не запроваджував загальних виборів: до участі допускалися лише чоловіки старші 25 років; вибори проходили за куріальною системою у два тури - спочатку обирали виборщиків, а тоді останні - депутатів; 4 курії (землевласників, селян, міст, робітників) поділяли виборців за приналежністю до станів, при цьому в курії землевласників одного депутата обирали від 2 тис. виборців, в курії міст - від 4 тис, селян - 30 тис, робітників - 90 тис. Державна рада наполовину складалася з членів, призначених царем, друга половина комплектувалася з виборців. Виборчий закон забезпечував поміщикам і буржуазії більшість місць у парламенті. Обидві палати мали приймати лише рекомендаційні рішення, які ставали законами після затвердження їх царем. Недемократичний характер декрету царя був очевидний. Ліві соціалістичні партії імперії закликали бойкотувати вибори.

Перші вибори відбулися в лютому-березні 1906 р. Більшість польських робітників бойкотувала їх. Це дало змогу здобути перемогу ендекам, які провели 34 депутати на 36 місць від земель Королівства Польського (ще 2 депутати представляли литовців). 19 мандатів припали полякам на виборах в землях Литви, Білорусі та України. Польські депутати утворили в Державній думі окрему фракцію - Польське коло. Вони намагалися лавірувати між російськими лібералами (кадетами) і урядом. Проте з трибуни думи, яка розпочала роботу в квітні 1906 р., лунала гостра критика самодержавства, ставилися вимоги, які підважували самодержавний устрій. На початку липня цар розпустив Державну думу під приводом, що депутати займалися справами, які не підлягали їхній компетенції. Того ж дня був сформований новий царський уряд на чолі з П. Столипіним,