Історія Польщі

(Польський огляд) вони опублікували серію памфлетів під загальною назвою Тека

Станьчика (Папка Блазня), в яких у формі листів, зібраних нібито Станьчиком (королівським блазнем XVI ст.), їдко висміяли змовницько-повстанську тактику боротьби, яка не принесла бажаних наслідків, а виявилася згубною для поляків. Автори звинувачували самих поляків у поділах Польщі, виводячи їх причини з браку суспільної дисципліни, відсутності сильної централізованої влади та "інстинкту управління". Вони пропонували відмовитися від романтично-повстанських зривів, оцінювати ситуацію "зимним розумом", шукати засобів збереження нації шляхом угоди з Габсбургами. До провідних ідеологів краківського консерватизму належали історик Юзеф Шуйський (1835-1883), граф Станіслав Тарновськші (1837-1917), публіцист Станіслав Козьмян (1836-1922), граф Людвік Водзіцький (1834-1894) та ін. За назвою памфлетів краківських консер-ваторів називали станьчшами. Від краківських консерваторів дещо відрізнялись їхні східногалицькі однодумці, яких називали *'-■'• ' '•' подоляками. Лідерами останніх були - Казімєж Ґрохоль-

ський, Воіїцєх Дзєдуишцькиіі (1848-1909); вони посідали впливові державні посади, відзначалися крайнім консерватизмом у соціальних та політичних питаннях, намагалися обмежити український національний рух, а також права євреїв у Галичині.

Кристалізації позицій консерваторів сприяли події 1877-1878 pp., пов'язані з російсько-турецькою війною на Балканах. Війна на певний час відродила надії поляків на нову "актуалізацію" польського питання. Влітку 1877 р. у Відні зібралися представники польських патріотичних організацій з Галичини і Познанщини. Вони обрали таємний "Національний уряд" на чолі з князем Адамом Сапєгою, який одержав від Англії певні кошти на проведення антиросійських заходів. Однак Росія здобула перемогу у війні, а Берлінський конгрес 1878 р. жодним чином не торкнувся польської справи. Краківські консерватори виступили з гострим засудженням дій польських патріотів, які могли стати "чинником безпорядків" у Європі. Вони закликали до розвитку "національного буття" незалежно від кордонів і поділів, до співпраці з урядами Німеччини і Росії.

Проте у Німеччині прихильникам лоялізму було складно здобути впливи серед населення в умовах антипольської політики "культуркампфу" і німецької колонізації. Тут угодовство не приносило очікуваних наслідків і мало обмежений характер.

У Росії лоялістична програма набула антинаціонального спрямування. Публіцист і освітній діяч Казімєж Кжшііцький (1820-1883) 1872 р. опублікував брошуру Польща і Росія в 1872 p., яка стала широко знаною в польських землях. У сторіччя від часу першого поділу Польщі автор закликав поляків відмовитися від мови, католицької релігії, незалежності в ім'я згуртування усіх слов'янських народів навколо Росії у протистоянні німецькій експансії. У 1878-1880 pp. син Александра Вельопольського Зитмунт (1833-1902) писав до царя Олександра II меморіали і листи, в яких від імені польських землевласників та інтелігенції запевняв у вірності трону, готовності протистояти радикальним соціальним течіям, пропонуючи як засіб порятунку монархії децентралізацію місцевого управління при збереженні абсолютизму. Його звернення не вплинули на політику царату в Королівстві Польському, але дозволили згуртуватися невеликому табору польських консерваторів, які розвивали свої ідеї із значною часткою лібералізму. До свідомих консерваторів належав Влодзімєж Спасович- (1829-1906), літератор і правник, який 1876 р. заснував науково-літературний часопис Атенеум, а

Рис. 44. Юзеф Шуйський -історик, один з ідеологів краківських консерваторів. Портрет Я. Матейка.