Історія Польщі

І

Національний рух і повстання

У 1835 р. в Україні і Литві розгорнув діяльність емісар Молодої Польщі Ш. Конарський - один з головних організаторів Конфедерації польського народу. Йому вдалося розбудувати розгалужену мережу таємних організацій на Волині і в Литві, яка налічувала понад 3 тис. членів. Він установив контакти з групою російських офіцерів, які дотримувалися поглядів декабристів. У 1838 р. Ш. Конарський був заарештований і невдовзі розстріляний царською владою. Поліція викрила і суворо покарала багатьох змовників, що відштовхнуло польську шляхту від стосунків з еміграцією.

У 1840 р. емісар ПДТ Вінцентій Мазуркевич (1813-1887) утворив таємну організацію Союз польської нації, яка охопила впливом конспіраційні гуртки в кількох містах Королівства Польського. До Союзу належало кілька знаних польських учених і публіцистів, серед яких виділялися Г. Камєнський і Е. Дембовський. Обидва друкували чимало статей і брошур у закордонних виданнях ПДТ, наголошуючи на потребі залучення селян до національної боротьби (див. вище). У 1843 р. організація була послаблена арештами, і це зміцнило в ній радикальне крило, яке прагнуло піднести "народну революцію". Е. Дембовський нав'язав контакти зі священиком Петром Сцєгєнним на Люблінщині, який провадив агітацію серед селян і незаможних верств у дусі ідей християнського соціалізму й уклав кілька брошур, які читав і поширював серед селян. Найбільш відомі були Золота книжечка або історія роду польського і Лист Папи Григорія до селян і ремісників, присланий з Риму. Обидва документи поширювали у рукописі добрані священиком агітатори. Вони закликали селян і бідніші верстви до "війни проти панів і царів" за здобуття землі і свободи. За революційні дії селянам обіцяли відпущення гріхів і благословення. П. Сцєгєнному вдалося створити розгалужену організацію Селянський союз, яка діяла в районі Любліна і Кєльц. На осінь 1844 р. вона готувала повстання. Але розширення організації призвело до арешту засновника, а згодом інших учасників союзу. Керівника було засуджено до смертної кари, яку замінено безтерміновою каторгою в Сибіру (у 1871 р. вже старим він повернувся до Любліна).

У 1846-1848 pp. польські таємні організації в Королівстві Польському, Україні й Литві не виявили великої активності. Причиною цього були жорстокі репресії царату проти польського національного руху, а також будь-яких проявів вільнолюбної думки серед росіян, українців, литовців та інших народів імперії. Польський національний рух вчинив поважний вплив на зародження українських визвольних змагань.Особливий відгомін в Україні мали ідеї "народного визволення", які поширювали емісари ПДТ. У таємних організаціях Конфедерації польського народу, створюваних Ш. Конарським в Україні, брали участь також українці. Так, у організації КПН Київського університету працювали українці Чорний, Корсак, Неміра та ін. Тут вони знайомилися з творами А. Міцкевича, С. Гощинського, агітаційною літературою польської демократичної еміграції. Розгром КПН призвів до виняткового рішення - закриття у 1840 р. строком на один рік Київського університету і виключення всіх його студентів без права поновлення. Наприкінці 1845 р. виникла перша українська політична організація -Товариство Кирила і Мефодія, створена діячами українського національного руху М. Костомаровим, М. Гулаком, В. Білозерським, Т. Шевченком та ін. Вони розробили першу політичну програму українського руху - Книгу буття українського народу, яка передбачала рівноправність українців серед інших слов'янських народів, була складена під значним впливом творів А. Міцкевича й польських романтиків.

Після придушення революції 1848-1849 pp. в Європі знову запанували абсолютистські порядки. Наступ реакції ускладнив становище польської еміграції. Групи поляків були змушені залишити Францію і виїхати до Туреччини, Англії, США. Проте російська експансія в басейні Чорного моря призвела до військового конфлікту з

Туреччиною, в якому Англія і Франція стали на боці останньої, що підвищило шанси польських емігрантів, зродило надії на розгром Росії і відновлення незалежності Королівства Польського. Під час Кримської війни 1853-1856 pp. польські емісари їздили до Стамбула з метою створення польського легіону при турецькій армії. Агент Готелю Лямбер М. Чайковський (Мегмед Садик-паша) утворив полк султанських козаків у турецькій армії. До Стамбулу виїхав А. Міцкевич, щоб прискорити формування польських збройних сил, однак незабаром захворів і помер. Зусилля польської еміграції виявилися марними. Англія, Франція й Австрія переслідували власні інтереси на Балканах і не збиралися втручатись у справи Росії. Під час роботи Паризького мирового конгресу (березень 1856 р.) польська справа не підносилась.

Тим часом Кримська війнанаочно показала політичну, військову й економічну відсталість Росії. У березні 1855 р. помер цар Микола І, на трон зійшов його наступник -Олександр II (1818-1881). Невдала війна і дипломатична поразка Росії на Паризькому конгресі, який обмежив її експансію на Балкани і в районі Чорного моря, змусили царя шукати шляхів зміни ситуації в імперії. Правлячі кола Росії зрозуміли потребу проведення зверху певних суспільно-політичних і соціально-економічних реформ, котрі б, не порушуючи абсолютизму та його соціальної опори, дали змогу модернізувати імперію. Реформи готувалися протягом тривалого часу і проводилися поступово у 60-70-х роках XIX ст. Найголовнішою з них стала земельна реформа 1861 p., яка скасувала панщину і наділила селян землею, яку вони обробляли.

Новий цар дав обіцянки "лібералізувати" суспільні відносини в Росії. Він зробив кілька прихильних жестів щодо поляків: скасував воєнний стан в королівстві, оголосив амністію політичним в'язням, на місце померлого І. Паскевича новим намісником призначив більш поміркованого військового князя М. Горчакова (1793-1861). У травні 1856р. Олександрії прибув до Варшави, де його вітала польська аристократія. Однак цар не прийняв "розкритих обіймів" і охолодив надії поляків, відмовившися розширити автономію королівства і співпрацювати з польською аристократією; він наголосив, що єдиним шляхом для Польщі є подальше зближення з Росією. Широко відомими стали його слова, звернені до поляків: "Жодних мрій, панове, жодних мрій!"

І все ж ліберальні кроки царя зродили серед частини польської громадськості надії на поступове розширення автономних прав королівства і поліпшення становища поляків. Група молодих інтелігентів, яка сформувалася навколо службовця адміністрації королівства Едварда Юргенса (1824-1863), почала активно пропагувати погляди, що проведення земельної реформи, розвиток підприємництва, поширення освіти, запровадження самоврядування підготує грунт для відновлення незалежності Польщі. Учасників групи іронічно називали міжпєнерами (від лат. "mille" - тисяча; стільки років нібито потрібно для реалізації програми групи). Але їхні погляди були підтримані впливовими колами банкірів, підприємців, інтелігенції, які прагнули здобути вплив у політичному житті. Зусилля у пропаганді ліберальних гаселорганічної праці підтримав великий підприємець і банкір Леопольд Кроненберт (1812-1878). У 1859 р. він купив Газету цодзєнну (Щоденну газету) і передав її "міллєнерам" для пропаганди їхніх поглядів. Поряд з гаслами органічної праці газета порушувала також питання рівноправності євреїв, які залишалися поза рамками громадського життя, вважалися людьми "другого гатунку". До "міллєнерів" належали здебільшого особи, які набули досвіду в таємних організаціях і розчарувалися у змовницькій діяльності. Одна з провідних публіцисток "міллєнерів" і перших польських феміністок письменниця й педагог Нарциза Жміховська (1819-1879) у відповідь на заклики радикалів до негайного повстання писала: "Кожна конспірація втягувала молодь, не провадила легальної пропаганди, не викликала подій, а закінчувалася викриттям, зрадою, слідчою комісією і