Історія Польщі

навчання, яка враховувала всі аспекти виховання молоді. Програма, дуже уважно розроблювана з 1584 р. і затверджена у 1599 р. керівництвом ордену, мала назву Розуміння та організація навчання в Товаристві Ісуса {Ratio atque institutio studiorum Societatis Iesu. Звичайно вживали скорочений варіант цієї назви - Ratio studiorum). Цей великий за обсягом документ незмінно лежав в основі єзуїтської освіти, не тільки середньої, а й вищої (нижчій освіті, через брак відповідних кадрів вчителів, єзуїти уваги зовсім не приділяли), до розпуску ордену за розпорядженням папи у 1773 р. Рівень викладання в колегіях був високим, завдяки вмілому підбору професійно підготовлених кадрів, використанню найновіших досягнень в галузі методики і науки. У деяких колегіях викладалися філософія і теологія. Створювали єзуїти й семінарії, які готували вчителів для колегій. Перша така семінарія була відкрита в мазовецькому містечку Пултуськ.

У 1588 р. в Кракові з ініціативи професорів університету була створена середня школа, згодом названа Колегією Новодворського — від Бартломея Новодворського, котрий 1617 р. матеріально забезпечив її існування. Зокрема, школа готувала молодь для вступу в Краківський університет, під опікою якого вона перебувала; його професори викладали в ній за складеною ними програмою. її існування послужило університету підставою для того, щоб домогтися у 1634 р. ліквідації створеної в Кракові перед тим єзуїтами колегії як непотрібної з огляду на діяльність останнього.

Подібні до краківської середні школи створив університет у першій половині XVII ст. в ряді інших, переважно польських міст Речі Посполитої. Через це їх іменували академічними, тобто університетськими, колоніями. У колоніях, як і в колегії Новодворського, навчалася порівняно значна кількість молоді з суспільних низів, тоді як в єзуїтських колегіях майже виключно шляхта. За програмою навчання колонії сильно відрізнялися від єзуїтських колегій. Програма останніх мало враховувала національні реалії, була загалом космополітична, а програма колоній спрямовувалася на виховання польського громадянина.

У XVI - першій половині XVII ст. авторитет Краківського університетуяк навчального (і наукового) закладу неухильно знижувався. Спроби провести у ньому структурні реформи, зокрема, впровадити гуманістичну систему навчання, були малоуспішними: гору взяли консервативні тенденції. З університету витіснялися реформаційні впливи. Не пристосована до потреб часу програма студій викликала падіння інтересу до університету серед магнатерії і заможної шляхти. Серед викладачів університету ставало все більше вихідців з міщан. У 1535 р. Сиґізмунд І почав надавати шляхетство тим з них, хто пропрацював в університеті 20 і більше років. За студентським складом університет все більше ставав міщансько-плебейським. Різко зменшився приплив молоді на навчання з Сілезії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Словаччини. І все ж можна стверджувати, що більша частина культурно-політичної еліти Польщі в XVI -першій половині XVII ст. пройшла через навчання в Краківському університеті, щоправда, переважно на філософському (семи вільних мистецтв) факультеті; на правничому, медичному і теологічному факультетах студентів було небагато.

Віденська академія, відкрита 1579 р. як єзуїтський вищий навчальний заклад із статусом університету для всієї Речі Посполитої, складалася з факультетів семи вільних мистецтв, філософського і теологічного; згодом до її складу входили факультети права та медицини. Розквіт академії припав на 1640-1655 pp.

У 1594 р. папа римський затвердив розроблений з ініціативи Я. Замойського проект відкриття в Замості академії зі статусом університету в складі факультетів семи вільних мистецтв, права і медицини. Задум створити академію Я. Замойський виношував відтоді, як йому не вдалося реформувати закостенілий у схоластиці Краківський університет за правління Стефана Баторія. Замойська академія була відкрита 1595 р. і проіснувала до

Відродження і шляхетська демократія

1784 р. Вона надавала ступені бакалавра, магістра, навіть доктора. До 1678 р. керівництву академії вдавалося успішно протидіяти намаганням ієрархів католицької церкви встановити над нею свій контроль.

Чимало польської магнатсько-шляхетської молоді навчалося в закордонних університетах. Найбільше її було в Римському, Болонському і Падуанському університетах. Далі за популярністю йшли німецькі вищі школи - лютеранські Віттенберзька, Ляйпцігська, у Франкфурті-над-Одрою, кальвіністська Гайдельберзька. Не оминали увагою польські студенти кальвіністський Базельський і відкритий 1544 р. лютеранський Кенігсберзький університети. Багато охочих було навчатися в протестантських університетах Нідерландів. Спорадично поляки записувалися на заняття у французьких та англійських університетах.

Про результати розвитку освіти в Польщі у XVI ст. можуть свідчити такі дані. На початку XVII ст. в Малопольщі 48 % шляхти і 40 % міщан уміли читати. У Великопольщі тоді ж письменними були 91 % двірської (служилої) шляхти, 78 % багатої і 60 % заможної шляхти, натомість тільки 29 % дрібної і 9 % загродової шляхти. Особливо високописьменною була реформована шляхта. Так, у Краківському воєводстві серед осіб чоловічої і жіночої статі протестантської шляхти письменність становила відповідно 95 і 70 відсотків, серед аріанської - 97 і 80 відсотків.

Розвиток освіти стимулював національну педагогічну думку. У 1551 р. була видана латиною праця професора Краківського університету, міщанина за походженням Шимона Коцьолека Про школу/й академії, а через сім років - праця польською мовою Ерагиа Ґлічнера Книжки про віЬсовання. Освітньо-педагогічні проблеми обговорювались і на сторінках суспільно-політичної публіцистики.

Розвиток польської освіти справляв великий вплив на освітню справу в руських землях Речі Посполитої. Щодо українських земель, то протестанти створили тут мережу шкіл, загальне число яких, враховуючи й нижчі, сягало понад півтораста. Помітними серед них були аріанські школи у волинських містечках Гоща і Березці, кальвіністські середні школи-гімназії (з викладанням елементів філософії) - в містечках Дубецьк Перемишльської землі та Панівці Подільського воєводства. Особливої слави зажила социніанська школа в Киселині на Волині, куди 1638 р., після закриття Раковської школи-академії, перемістились її педагогічно-наукові сили, протеговані шляхтичами-протестантами Чапличами і Сенютами. Киселинська школа-академія (вона мала теологічний клас) проіснувала до 1644 р., коли була ліквідована за вироком коронного трибуналу.

У закладеній 1576 р. в Острозі руській колегії вперше в українських землях до практики кириличної освіти було впроваджено сім вільних мистецтв з арсеналу західного шкільництва. Поєднання традиційної в цій освіті грецької та церковнослов'янської мови з латиною на тлі супутнього викладання елементів філософії й теології дало підставу згодом іменувати цю колегію Слов'яно-греко-латинською академією. Шляхом Острозької академії пішла 1593 р. найавторитетніша на той час з братських шкіл - Львівська, створена 1585 р. У 1609 р. уніатський митрополит Іпатій Потій (1541-1613), один із засновників уніатської церкви в Україні, заснував при єпархіальному соборі волинського міста Володимир школу гімназійного типу, подібну за програмою навчання до Острозької академії.

На організаційних засадах єзуїтських колегій уперше в практиці православної освіти було взороване училище при Києво-Печерській Лаврі, відкрите 1631 р. її архімандритом Петром Могилою (1596-1647). У 1632 р. ця Лаврська школа об'єдналася з Києвською братською школою, заснованою 1615 р., на засадах організації навчання, передбачених

Історія Польщі

П. Могилою. Створена внаслідок об'єднання школа з 1633 р. називалася Києво-братсь-кою колегією або Києво-Могшянською академією.

XVI - перша половина XVII ст. стали епохою бурхливого розвитку польської художньої літератури, головним чином поезії. У першій половині XVI ст. вона майже повністю була латиномовною, згодом латино- і польськомовною, причому питома вага польськомовної зростала і з часом стала визначальною. За стильовим характером ця література була гуманістично-ренесансною і бароковою. Письменниками були переважно вихідці з багатої й середньої шляхти; починаючи з останніх десятиріч XVI ст. все більшу роль в літературному процесі відігравали вихідці з міщан.

Перша половина XVI ст. - золотий період латинської поезії, представлений в основному іменами Анджея Кшицького (1482-1537), вельможі, дипломата, ґнєзненсь-кого архієпископа; Яна Дантишека (1485-1548) - вихідця з німецьких міщан Ґданська, дипломата, вармійського єпископа; Клеменса Яніцького (1516-1543) - селянського сина, якого папа в Римі увінчав лавровим вінком як кращого латиномовного поета Європи.

Список визначних письменників, що писали польською мовою, відкриває Миколай Рей (1505-1569), який народився в містечку Журавно Руського воєводства. Кальвініст, виразник інтересів середньої шляхти, він сатирично і з моралізаторських позицій зображав сучасні йому суспільні відносини, протиставляючи неробству і розпущеності світської знаті та духовенства ідеал шляхтича, що займається сільським господарством, є зразковим християнином і сім'янином; він оспівував користі від житейських благ, гостро розвінчував схоластику. Всі його твори писані польською мовою, правда, тематично це здебільшого переробки іноземних, зокрема німецьких, видань. До визначніших його творів належать Коротка бесіда між трьома особами - паном, війтом і тебаном (тут автор стоїть на боці селянина). Купець, Життя поштивої людини, Звіринець, Дзеркало.

Вершиною польського красного письменства доби Відродження була поетична творчість Яна Кохановського (1530-1584). Слава про нього вийшла далеко за межі Речі Посполитої. Закінчивши філософський факультет Краківського університету, він навчався також в Італії і Франції. Протягом певного часу був королівським секретарем, після чого усамітнився у своєму селі Чарнолєсє, де й провів свої кращі творчі літа. Багато писав латиною, але польськомовні твори є найбільш цінною частиною його доробку. Я. Кохановський настільки удосконалив польську поетичну мову, збагатив її лексику і стилістичну образність, що підняв її до рівня інших літературних мов Європи XVI ст. У жанровому відношенні спадщина "сарматського Орфея з Чарнолєся", як його називали, багатогранна. Це і поеми Знамено, Музи, Зузанна, Сват, і книги Пісень, і Фрашки (небагатослівні й влучні сатиричні вірші), і Трени (плачі, в яких передано глибоку скорботу автора з приводу передчасної смерті його дочки Уршули), і Давидів псалтир (переклад 150 біблійних псалмів, що становив приблизно третину всього написаного поетом польською мовою), і перша польська драма Відмова грецьким послам (де на сюжеті про початок Троянської війни показано переваги розумного політичного компромісу), і лірика. Творчість Я. Кохановського пронизана прагненням розкрити психологічну глибину, складність та самоутвердження людської особистості. Вона справила величезний вплив на сучасників та наступні покоління поетів.

Рис. 16. Портрет Миколая Рея.